Обирати собі уряд має право лише той народ, який постійно знаходиться в курсі того, що відбувається.
Томас Джефферсон, видатний політичний діяч, дипломат і філософ епохи Просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США, 3-й президент США в 1801-1809 роках

Царі звірів мешкали біля Чорного моря?

Україна ризикує «втратити» кілька історичних епох
5 лютого, 1999 - 00:00

Напередодні ювілею НАН України профспілка серйозно міркувала,
чи не доповнити урочисте засідання не менш урочистим... похороном вітчизняної
Науки. Про нинішнє «самопочуття» археології люб’язно погодився поговорити
кандидат історичних наук, вчений секретар Інституту археології НАН України
Олексій Корвін-Піотровський.

— Похорони не відбулися, — сказав він. — Більше того, кінець
минулого року ознаменувався незвично частим отриманням зарплат. Надихнув
вчених і ухвалений нарешті закон про науку. Але поки що в країні життя
злиденне, і доводиться підробляти. З археології йдуть рідко, тому що приходять
на все життя. Минулого року інститут працював 3-4 дні на тиждень, щоб не
скорочуватися і зберегти унікальний колектив. Уявіть, епохою енеоліту у
нас займаються лише кілька фахівців. Підуть вони, і все — ми втратимо безповоротно
цілий напрямок. Схожа ситуація складається з дослідженням епохи бронзи
і скіфського періоду. Археологів в Україні в 10 разів менше, ніж у Польщі,
і в 5—6 разів, ніж у Грузії. Зате які! Тільки в нашому інституті працюють
академік, два члени-кореспонденти, 20 докторів наук, 77 кандидатів наук.

— Олексію Генріховичу, напевне, зарубіжним колегам є чого
у нас повчитися?

— Активна співпраця з археологами інших країн взаємокорисна.
Плідно працюють спільні експедиції: україно-німецька досліджує повне загадок
скіфське городище Більське, україно-польська привозить чимало якнайцікавіших
матеріалів з Великої Рижанівської могили в Черкаській області, невичерпний
потік знахідок забезпечує україно-датська Буджакська експедиція на Одещині
та україно-турецька Очаківська. Усі спільні експедиції фінансують зарубіжні
партнери. Нічого із знайденого додому вони не вивозять. Нічого, крім безцінного
досвіду і знань. За спонсорські ж гроші примудряємося видавати монографії,
науково-популярну літературу...

— Коли вже йдеться про польові дослідження, наскільки правдоподібні
жахливі розповіді про повсюдний археологічний бандитизм і розбишацтво?

— Гадаю, вони перебільшені. Блискавичні нічні нальоти на
сарматські поховання в Криму можливі. Цікавлять грабіжників срібло-золото,
поясні пряжки з дорогоцінних металів, монети. Але багато з цих курганів
пограбовані ще в давнину. І потім, все, що не блищить, грабіжників не приваблює,
— без експертної оцінки та паспорта історичні цінності не варті нічого.
В інституті працює Польовий комітет, який і видає ліцензії на розкопки
(від 120 до 200 на рік), а потім отримує повний звіт про діяльність експедиції.
До речі, існує так званий «масовий матеріал», на якому держава могла б
заробляти, продавши частину його на аукціоні без збитку для національного
надбання країни.

— Олексію Генріховичу, гадаю, читачам цікаво дізнатися,
що на озброєнні у сучасного археолога?

— З цього погляду археологія — наука вельми консервативна.
Лопату і щіточки не замінити нічим. Ну, а знахідками опікується відділ
фізико-природних методів археології під керівництвом Дмитра Недопаки. За
допомогою металографічного і спектрального аналізів, палеоботанічних і
палеозоологічних досліджень, інших методів витягується максимум корисної
інформації. І часом саме в лабораторії народжуються несподівані відкриття,
як це було із загадковими кістками, знайденими на Одещині. Кісточки, як
виявилося, належали левові, і, цілком ймовірно, царі звірів мешкали в трипільський
період біля самого Чорного моря. Про інше велике відкриття храму Афродіти
свідчать результати розкопок на острові Березань в Ольвії.

— Минулий рік запам’ятався сплеском великих будівельно-реставраційних
робіт у центрі столиці, а попереду будівельників, як відомо, завжди йдуть
археологи?

— Колиска міст руських для нас свого роду гігантський «археологічний
пиріжок». Він живить нас науковими відкриттями і фінансово: під дослідження
чималі суми виділяють держадміністрація, банки, фірми, товариства охорони
пам’ятників культури. На території Михайлівського Золотоверхого вчені досліджували
кілька поховань X–XVIII сторіч, де знайшли прикраси, хрести, арабські дирхеми.
На Софійській площі виявлене багате поховання, датоване Х століттям. У
Києво-Печерській лаврі, яка реконструюється, — 5 шиферних саркофагів XIV–XV
ст. Успенський собор «здивував» залишками житла трипільської культури (IV
тисячоліття до н.е.). Старокиївська експедиція між Софійською площею і
вулицею Ірининською відкрила для науки підмурівок церкви XI в. Під постійним
«внутрішнім» наглядом Подільської експедиції перебуває так зване «Нижнє
місто».

— Тож українській археології до власних похоронів ще далеко?

— Справді. Хоча, все відносно. Соромно, коли колеги-іноземці
дивуються: чому в такій багатій науковими пізнаннями країні ми такі бідні.
Археологи уникають політики, і все ж нас багато що непокоїть. Скажімо,
після переселення інституту з Видубецького монастиря на Оболонь нові господарі
— служителі церкви зламали двері археологічних фондів державного, зважте,
закладу і за допомогою парафіян самовільно перетягли національне надбання
в інше приміщення. А держава при цьому промовчала. Напевно, це і є одна
з відповідей на питання: «Чому ми так живемо?».

Інтерв’ю взявОлександр ФАНДЄЄВФото Михайла ВІДЕЙКА
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments