Це ж велика дурість — хотіти говорити, а не хотіти бути зрозумілим.
Феофан (Єлеазар) Прокопович, український богослов, письменник, поет, математик, філософ

«Чому бачимо себе в Європі, а не в Україні?»

Берестечківець Ігор Ярмощук — про ситуацію, коли робота є — а працювати не хочуть, та можливість змінити життя навіть невеликого містечка
3 листопада, 2017 - 14:31
ФОТО ILOVEUKRAINE.COM.UA

Жодного свого робітника, який вирішив спробувати заробітчанського щастя в сусідній Польщі, Ігор Ярмощук не стримує. Риба шукає, де глибше, а людина — де краще. Проте він, успішний нині підприємець із невеликого волинського містечка Берестечко, дає шанс молодим людям працювати і жити на рідній землі, збагачувати рідну державу. Ситуацію з кадрами називає «катастрофічною», але продовжує розвивати виробництво, готувати собі спеціалістів і мріяти про час, коли не з України, а в Україну їхатимуть заробітчани.

Ігор ЯРМОЩУК, директор ТзОВ «Берестечківська хлібопекарня», зацікавив мене не тільки тим, що займається виробництвом найбанальніших, найземніших продуктів — борошна та макаронів, на чому насправді особливо не розбагатієш, але куди без них українській родині?.. Зацікавив тим, що підприємство він не перереєстрував, наприклад, у селі Піски, де живе мама, хоч міг би, і це давало б вагомі преференції у сплаті податків. Міська прописка хлібопекарні (а Берестечко, хоч і має всього 2 тисячі мешканців, та іменується містом) забирає з каси більше податків, але Ярмощук каже, що для підприємства вони — реальні, а хитрувати з адресами, фактично працюючи-таки на берестечківській землі, просто не хоче, бо ситуація, яка склалася в Україні, йому болить.

«Чому ми бачимо себе у Європі, але при цьому не бачимо в Україні? Чому мої робітники звільняються, їдуть у Польщу, аби там працювати значно важче, втрачати там здоров’я, коли робота — ось вона, я її даю, я плачу нормальну зарплату, і ти вдома, а не на чужині, де тебе особливо й не чекають. Я нікого не стримую: хочеш спробувати — поїдь, попрацюй. Але складається тенденція, і це підтвердить кожен працедавець, що робота — є, а працювати не хочуть. Уже психологія така в людей виробилася: поїду кудись, пошукаю, де краще. А тут хто залишається?..» — роздумує він, розуміючи, що його міркування нічого не змінять, але сам він може змінити життя навіть містечка.

Немає громадської справи в Берестечку, яка б обійшлася без участі Ярмощука. Відкривали дільничний пункт міліції — він придбав один із конвекторів для обігріву приміщення. Розчищали старовинний парк від древніх дерев — давав свою техніку. Берестечківський міський голова Валентина Залевська каже, що Ярмощук ніколи не відмовляє на прохання допомогти громаді, він, як ще кілька місцевих підприємців, і є тією рушійною силою, яка змінює Берестечко. Бо будь-яка ініціатива потребує коштів,  техніки, робітників...

Тим часом його власний  шлях у підприємництво не був простим. Приміщення хлібопекарні взяв напівруїною. Падав дах, треба було замінювати, вставляв нові вікна-двері, робив підлогу, проводив електрику, і навіть борги, не свої, а ті, які роками «висіли» на  хлібопекарні, виплатив. Запрацював млин, зерно на який возили аж із Луганської області, бо воно було дуже якісне, а випуск саме якісної продукції — це, образно кажучи, одна з забаганок Ярмощука. Військові дії на сході України перервали ці ділові відносини, тому якісне зерно, зокрема й твердих сортів (а використовують для виробництва таке) вишукують по всіх усюдах. Спочатку придбав лінію для  виробництва печива, випускав його сім видів, технолога привозив аж з Києва. Користувалося великим попитом, але то було затратне виробництво, яке приносить прибуток, коли продукцію випускати тоннами. Потішився, каже, пряниками, продав лінію, яка на іншому підприємстві працює і досі. Взявся за  виробництво макаронів, для чого купив лінію в Італії. Вона виявилася з таким браком, що раду дали тільки на одному київському заводі. Фактично зробили нову лінію, він «влетів» на добрі гроші, але сьогодні має розвинуте підприємство, яке випускає дев»ять видів макаронів. Оскільки продукція справді якісна, то її забирають із конвеєра, і на Волині її можна придбати лише в Берестечку. Все забирають торгові точки Львівщини, Рівненщини, Івано-Франківщини, які раніше за волинських постачальників і споживачів оцінили цю продукцію.

Ярмощук не має на підприємстві власного кабінету, зате на території підприємства разом зі своїми працівниками висадив 200 яблунь і груш. Звісно, спочатку їм довелося розчистити захаращену територію... За огорожу в саду (а саджанці він придбав сам) — молоді ялинки. Замість пустки Берестечко отримало й райський куточок, і підприємство, яке дає роботу,  випускає продукцію, сплачує податки. Це та Україна, про яку й говорить Ігор Ярмощук, власним прикладом підтверджуючи свої слова, що тоді ми будемо багатими й успішними, коли  працюватимемо на себе, свою державу.

Наталія МАЛІМОН, «День», Луцьк
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ