Цифрова нерівність

Карантин у цифровому світі можна сприймати як лакмусовий папірець, який покаже, наскільки онлайн-сервіси доступні для кожного громадянина. Приміром, чи в усіх є вдома комп’ютер, доступ до інтернету, або кому бракує цифрових навичок. Без цього будувати обіцяну Президентом «державу у смартфоні» неможливо. Чи існує цифрова нерівність в українському суспільстві? Нещодавно ці та інші питання обговорювали учасники онлайн-дискусії «Ефект пандемії: подолання цифрової нерівності в Україні та Білорусі». Її організували Інститут інноваційного врядування, Digital Communication Network, Baltic Internet Policy Initiative (Білорусь) та Human Constanta (Білорусь).

УКРАЇНЦІ НЕПЕВНІ У СВОЇХ ЦИФРОВИХ НАВИЧКАХ

Як зазначила Анастасія ПОПОВА, проєктна менеджерка Інституту інноваційного врядування, експертка з питань інновацій та електронного уряду, на початку карантину приблизно 70% території нашої країни мало інтернет-покриття (30% — це переважно села та невеликі міста). Разом з тим, за даними «Інтернет-асоціації України», лише 65% українців мають інтернет удома.

«Упродовж квітня цього року покриття 4G отримали до 378 тисяч жителів — це приблизно 865 населених пунктів. Наразі здійснюється подальша трансформація і розширення доступу до інтернету. Скоро буде розглядатися законопроєкт про цифрові комунікації, який так само врегульовуватиме ці питання і розширюватиме діапазон надання інтернету в Україні», — розповідає Анастасія Попова.

За її словами, навантаження на трафік зросло на 30%, причому збільшилося завдяки передмістю. Натомість у Києві зменшилося. Проте інтернет-провайдери були до цього готові. За час карантину на 12% збільшилася середня швидкість завантаження зі смартфона (24,59 Мб/с), і на 3% підвищилася середня швидкість завантаження з комп’ютера (тепер 56,23 Мб/с).

Один із викликів сьогодення — не всім українцям доступно придбати комп’ютер. За даними Міністерства цифрової трансформації, 15,7% українців не мають смартфона, 51% не мають комп’ютера, 49% не мають ноутбука. Відповідно, рівень цифрової грамотності також низький. Так, у Мінцифрі відзначають, що 15,1% українців не володіють цифровими навичками, а 37,9% визначають свій рівень як нижчий від середнього. Існують питання до методології проведення цього дослідження, зокрема, що в ньому відсутні відомості щодо конкретних навичок, тобто скільки людей, наприклад, скачували файли, писали електронного листа. Втім, у будь-якому разі виходить, що 53% українців не впевнені у своїх цифрових навичках.

ІНТЕРНЕТ-НЕРІВНІСТЬ МІЖ ДЕРЖАВАМИ

У сусідній Білорусі виклики подібні до наших — зокрема, так само існує цифровий розрив між містом і селом. Це засвідчують такі дані: персональний комп’ютер у місті мають 79,6% білорусів, у селі — 63,2%. У місті до інтернет-мережі підключені 86,9% жителів, натомість у селі — 71,3%.

Виконавчий директор Baltic Internet Policy Initiative (Білорусь) Михайло ДОРОШЕВИЧ проаналізував, яким чином впливає віковий чинник на наявність та рівень розвитку цифрових навичок. Передбачувано, вікова аудиторія 15 — 34 років добре володіє цифровими навичками й усвідомлює їхню потрібність для роботи, натомість що старшою є аудиторія, то нижчими є показники.

Розрив наявний не лише всередині країни, а й між державами. Михайло Дорошевич зазначив, що за даними 2018 року, кількість домогосподарств з комп’ютером у Норвегії становила 95%, у Німеччині — 88,1%, а в сусідній Польщі ця цифра була 82,7%. У Білорусі та Україні це 70,0% і 62,3% відповідно. Щодо доступу до інтернету, його мають удома 96% норвежців, 90,8% німців, 84,2% поляків. Натомість у Білорусі цей показник становить 72,4%, а в Україні — 61,9%.

ДОСТУПНІСТЬ ДЛЯ ВСІХ

Ще один вимір цифрової нерівності   — це відсутність цифрової включеності (інклюзивності), про що розповів Дмитро ПОПОВ — експерт з інклюзивності Інституту інноваційного врядування, зовнішній експерт Національної Асамблеї людей з інвалідністю (Ресурсний центр «Україна без бар’єрів»), учасник робочої групи Міністерства цифрової трансформації. «Під цифровою включеністю я маю на увазі такий стан цифрових сервісів, коли будь-яка людина, незалежно від стану її здоров’я, незалежно від того, де вона перебуває, може отримати доступ до сервісів та інформації. Тут я хочу звернути увагу на групу користувачів з порушеннями зору, слуху, моторики, опорно-рухового апарату й інтелекту, — зазначив Дмитро Попов. — Із мого досвіду — 95% усієї доступності прописано в правилах HTML. Так, арт-зображення повинно мати текстовий супровід, а щоб зверстати елементи управління, потрібно використовувати відповідні кнопки».

Удосконалити цифрову інклюзивність сайта можна завдяки опції збільшення шрифту, наявності голосового управління, підтримці роботи скрін-рідерів та іншим сервісам. Причому, як розповів Дмитро Попов, їх не потрібно розробляти для кожного сервісу окремо — потрібно лише підтримувати роботу спеціального програмного забезпечення. За словами Дмитра Попова, не обов’язково розробляти й спеціальні версії сайтів для людей з особливими потребами — потрібно звичайну версію одразу робити доступною для всіх (зокрема, використовуючи стандарт WCAG 2.0 — Web Content Accessibility Guidelines).

РОБОТА НАД ЦИФРОВОЮ ГРАМОТНІСТЮ

Як стало зрозуміло з дискусії, розв’язанням проблем цифрової нерівності здебільшого займаються недержавні організації. У Білорусі це, наприклад, так звані інститути третього віку. Як розповів Михайло Дорошевич, білоруські мобільні оператори, одні з ключових телекомунікаційних провайдерів, мають ініціативи щодо безкоштовного інтернет-доступу на певній швидкості до вересня. Проте лише 22% білорусів вважають, що існує достатньо програм громадських або державних організацій із підвищення цифрових навичок.

В Україні цифрова нерівність долається різними способами: від курсів цифрової грамотності у бібліотеках до, скажімо, одеського проєкту «ІТ-бабушки». Як зауважила Анастасія Попова, насамперед потрібно працювати в цьому напрямку із сільським населенням через проблеми з інтернетом, відсутність комп’ютерів та цифрових навичок. Проте спочатку в сільських громадах варто провести певну просвітницьку кампанію, щоб мешканці усвідомили необхідність цифрових навичок та переваги користування ними. До речі, державний портал «Дія» також пропонує онлайн-курси, однак щоб їх пройти, потрібно мати доступ до інтернету, техніку й розуміння, де знадобляться здобуті знання.