Добридень, бульвар Меотиди!

Навесні у мене змінилась адреса. Ні, навіть не думала нікуди переїжджати. Мій бульвар перейменували, «50 років Жовтня» канули в лету. І ось прийшла й усміхнулася нова назва бульвару. Добридень, бульвар Меотиди! Добре, що назва ця не загубилась у лабіринті безлічі варіантів, де, здавалося, так і не знайти те одне-єдине ім’я, яке тільки й личить саме цьому бульвару. А він у нас один із найкрасивіших у Маріуполі. Широкий, привільний, весело і барвисто квітучий весною, графічно виразний узимку, розкішний у своїх зелених шатах влітку та величаво золотий восени. А от із назвами нашому бульвару не таланило. Спочатку це був проспект 1 Травня, потім частину проспекту, перетвореного на бульвар, перейменували, змінивши одну ідеологічну назву на іншу, ще більш незграбну. Коли «50 років Жовтня» приліпили до стильного слова «бульвар» , абракадабра такої назви сполучалася з шикарним виглядом бульвару так само, як дорогий вишуканий подарунок, піднесений обгорнутим у наждачний папір. Знявши шершаву ідеологічну обгортку, «ювілейний подарунок» стали називати просто Бульваром.

На крамницях з’явилися вивіски: «Гастрономчик на Бульварі», «Шашличок на Бульварі». Ну, не додавати ж до шашлику таку пісну приправу, як «50 років Жовтня», бо й апетит можна зіпсувати. На відміну від району, який замість офіційного Орджонікідзевського в народі завжди називали Лівобережним, у нашого Бульвару так і не склалася неофіційна назва. Коли в Україні ухвалили закон про декомунізацію й з’явився реальний шанс надати бульвару назву, що личить його красі, виявилося, що придумати її не так вже й просто. А щоб ця назва сподобалася більшості жителів бульвару, знайти її ще складніше. Головними критеріями-орієнтирами у пошуках нової назви стали для мене змістовність, благозвучність та лаконічність. За задумом, зміст назви мав відобразити цінності природи, без пафосу, ідеології і без будь-яких прізвищ. Адже бульвар — це місце для відпочинку, прогулянок, спілкування, думання, споглядання за краєвидами і птахами, а не трибуна для політінформації й не плац для показового виховання.

Найяскравіші враження про бульвар, що збереглися з дитинства, — це море квітучого бузку навесні. «Бузковий бульвар» — запропонувала моя шкільна подруга. Краєвид із бузком був не єдиним втіленням образу бульвару. Ближче до моря, де тепер стоять багатоповерхівки, колись були суцільні хащі соняшників, і щоб роздивитися сонячноликі голівки, треба було якомога вище задирати голову. Соняшний бульвар від слова «соняшник» опинився під вогнем самокритики. Для офіційної назви не годиться прикметник, якого немає в жодному словнику. На початку 1970-х років на бульварі вперше посадили маленькі ялинки, а тепер вони — зелені велетні. Смерековий бульвар поповнив мій список варіантів. А у 1980-ті роки бульвар прикрашали оксамитові килими троянд. Яка то була краса! Пам’ятаю, як написала тоді листа до міськради з пропозицією перейменувати 50 років Жовтня на Трояндовий бульвар, але відповіді не одержала.

Збільшення колекції варіантів допомогло зробити висновок, що найкращою постане та назва, яка сповна розкриє головне призначення бульвару. У Лівобережному районі наш бульвар — це шлях до моря, недовгий, зручний, мальовничий. «Бульвар, який веде до моря» — ця фраза стала заготовкою для створення назви. Її треба було обробляти, як брилу для скульптури, відсікаючи зайві шари — слова. На поверхні лежала назва Азовський бульвар, але в Маріуполі є п’ять Азовських вулиць, кожна зі своїм порядковим номером. Приморський бульвар теж є, а Приазовський бульвар викликатиме асоціацію з назвою місцевої газети «Приазовский рабочий» — і вийде щось на зразок реклами. А тим часом над бульваром пролітали чайки. Може, бульвар Азовської чайки? Ні, забагато слів. Ось Морський бульвар — просто й зі смаком. Так, назва гарна, але не вистачає їй якоїсь родзинки. Було велике бажання знайти для свого бульвару унікальну назву, таку, якої немає в жодному місті України, навіть у світі. І було дивне відчуття, що ця назва десь зовсім поруч, що я постійно блукаю навколо неї й ніяк не можу її побачити.

Схожа ситуація трапилася, коли придумувала назву фотографії у ФБ, на якій над паруючою чашкою чаю кружляли пелюстки яблуневого квіту. І назва світлини здавалася такою очевидною, та одночасно була невловимою. Її обриси ось-ось мали знайти свою довершеність у єдності з чайною композицією, але випаровувались, усе не те, не те, не те. А потім раптом сяйнуло — ось воно: натюрморт чайного аромату! Чи засяє мені назва бульвару? А вона ніби дивилася на мене з книжкової полиці й чекала, коли мій ковзний уздовж шеренги томів погляд зупиниться на фоліанті Геродота. О, батько історії, дякую за підказку! Не відкриваючи «Історію», пам’ятаю, що на її сторінках є мапи «Вид землі за Геродотом» і «Геродотова Скіфія», де Азовське море позначене як Меотида. Бульвар Меотиди — звучить, як поема, як пісня! Бульвар Меотиди — шлях до моря і подорож у часі до його стародавньої назви. Дослідники нарахували 421 назву моря, і Меотида — одна з найдавніших. Вона була відома ще з VII ст. до н.е. — IV ст. н.е. і походить від назви племен меотів — мешканців боліт. І нехай говорять, що Меотида у перекладі з давньогрецької означає болото.

Слова Азов (Азак) і Азовське море означають те ж саме — низьке болотисте місце. Давні римляни називали море Палус Меотіс — болото меотів, а генуезці й венеціанці — Маре-Фане, тобто море-сльота. Усі ці назви лише підтверджують, що з давніх часів море було мілководим, а його узбережжя — заболоченим. Та хоч як би воно називалося, це маленьке море є частиною великого Атлантичного океану.

Після завершення захоплюючого процесу створення назви розпочався найскладніший етап її втілення. Разом із головою громадської організації «Піклування» Едуардом Абдулкадировим згуртували невелику ініціативну групу і 30 червня 2015 року звернулися до міського голови з пропозицією перейменувати бульвар. Копію звернення віднесли до районної адміністрації. Проте на громадських слуханнях 18 вересня нашої назви чомусь не було у порядку денному. Голова зборів сказав, що бульвар Меотиди вже вибрали для себе жителі Комсомольського бульвару (?!), а замість 50 років Жовтня пропонується назва Центральний бульвар. Мовляв, КСН проводив опитування і з’ясував суспільну думку. Цікаво, що цей КСН має назву «Центральний», хоча знаходиться далеко від центру міста, і, мабуть, вирішили клонувати дезорієнтуючий «централ» у назву бульвару. Ризикувати Меотидою не було сенсу, бо її провалили б «центристи», тому і відбулося безальтернативне голосування за Центральний бульвар. Коли ж черга дійшла до Комсомольського бульвару, то «широкі кола» шанувальників Геродота навіть не згадали про Меотиду. Одна жінка заявила, що вона народилася на Комсомольському бульварі, живе на Комсомольському бульварі й хоче померти на Комсомольському бульварі. Інша учасниця зборів розповіла, що колись на кількох будинках було позначено Морський бульвар, і запропонувала цю назву. Морський бульвар набрав рекордну кількість голосів — 107 зі 185 присутніх.

На громадських слуханнях долю кожної назви вирішували люди з усього району. Вони голосували здебільшого не за свою, а за ту чи іншу вулицю, про яку мали вельми поверхове уявлення. Зовсім інше, коли людина думає про назву для своєї вулиці так, ніби обирає ім’я дитині. Тому ми розпочали збирати підписи мешканців бульвару, обходили двори і квартири. Зустрічали нашу ініціативу по-різному. Одні говорили: «Бульвар Меотиди — яка гарна назва!» — і одразу підписували звернення. Інші спочатку вагалися, а потім, дізнавшись про морський характер назви, ставили свій підпис. Хтось запалювався на дискусію, а хтось був байдужий до перейменування. У тих, кому не подобалася Меотида, ми запитували, чи є у них свій варіант. Обіцяли збирати підписи за ту назву, яка виявиться кращою за нашу. Конкретних пропозицій було небагато: Азовський бульвар, Маріупольський, Пейзажний. Більше узагальнених побажань: без ідеології, без прізвищ, без політики. Багато хто чіплявся за комуністичну назву, як за стару непотрібну річ, яку чомусь шкода викинути, хоч і захаращує вона чимало місця. А більшість людей хотіли, щоб красивий бульвар мав красиву назву. Колективне звернення жителів бульвару було зареєстровано у виконкомі 2 листопада 2015 року. Воно стало вагомим аргументом за назву бульвар Меотиди, прикладом демократичного процесу перейменування «знизу» і зіграло вирішальну роль в ухваленні рішення депутатами.

Хроніка подальших подій. 29 листопада відбулися вибори до міської ради, і невдовзі голова Донецької ОДА П.І.Жебрівський нагадав новообраним депутатам про необхідність виконання закону про декомунізацію. На випадок, якщо міськрада не впорається з перейменуваннями, ми направили звернення на ім’я П.І. Жебрівського. 23 січня 2016 року на сайті Маріупольської міської ради з’явилось опитування з варіантом відповіді: «Залишити колишню назву». А це суперечило закону про декомунізацію. Колективне звернення мешканців бульвару проігнорували, залишивши вибір без вибору між Центральним бульваром і 50 років Жовтня. Не було часу на емоції, терміново відправили листа з пропозицією вилучити комуністичні назви, занести до списку бульвар Меотиди, збільшити кількість варіантів. Опитування було тимчасово призупинено. За офіційною версією, відбулося «перевищення допустимого навантаження на сервер сайта.» 28 січня на сесії міськради депутати перейменували 76 об’єктів топоніміки, а 37 із суперечними назвами відклали для суспільного обговорення. 9 лютого Комісія з найменувань дала рекомендації з перейменування 37 вулиць. Взявши до уваги колективне звернення мешканців бульвару і думки фахівців із топоніміки, Комісія рекомендувала назву — бульвар Меотиди. 12 лютого на сайті міськради знову відкрили опитування, вже без комуністичних назв. Для нашого бульвару запропонували варіанти: Український, Центральний, Меотиди, Саєнка. (Віктор Саєнко — начальник ДАІ Маріуполя, який загинув, захищаючи будівлю УМВС від терористів 9 травня 2014 року. Комісія рекомендувала перейменувати вул. Павленка на вул. Саєнка, що й відбулося.) Спочатку п’ять днів поспіль лідирував бульвар Меотиди. Потім у соцмережах з’явилися одкровення активістів про те, як треба «патріотично» голосувати за Український бульвар. «В.Н.: у мене три браузери і з усіх трьох, виявляється, я можу голосувати.)))) М.О.: Треба просто програмно накрутити голосів, і все. Г.А.: Програмно накрутити голосів — це не голосування, а фальсифікація. Чим така декомунізація відрізняється від комуністичної революційної доцільності? — Довелося втрутитися, втім, це не завадило їм і надалі «вирішувати питання». «Г.М.: Голосувала позавчора. Сьогодні зайшла результати перевірити. Знову мій голос приймає... П.А., К.В., зверніть увагу... О.Х.: З різних гаджетів приймає наново. Отут мені карта і повалила». Інтернет-опитування завершилося 19 лютого. Варіанти назви бульвару розташувались у такому порядку: 1. Український; 2. Меотиди; 3. Центральний; 4. Саєнка. 2 березня, напередодні сесії міськради, зібралася Координаційна рада. Депутати розглянули проект рішення з перейменування 37 вулиць. Відео, розміщені на місцевих сайтах, надали можливість побачити, як виявили суперечливий характер проекту, автори якого запропонували одні вулиці перейменувати за рекомендацією Комісії з найменувань, а інші — за підсумками інтернет-опитування. Наприклад, долю назви нашого бульвару мали визначити майстри накручувати голоси в інтернет-голосуванні, а вулиці Артема — фахова рекомендація Комісії. Після обговорення Координаційна рада ухвалила рішення винести на сесію проект, в якому всі вулиці перейменовуються за рекомендацією Комісії.

3 березня 2016 року сесія міськради перейменувала 37 об’єктів топоніміки, і в цей день у Маріуполі з’явилась унікальна, єдина у світі назва — бульвар Меотиди.