«Двері в минуле і вікно в майбутнє»

«Історія — це двері в минуле і вікно в майбутнє» — таке образне визначення пролунало на церемонії нагородження лауреатів ІІІ Всеукраїнського музейного фестивалю «Музеї України у всесвітньому культурному просторі». Фестиваль проходив на базі Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького, що став останніми роками постійним місцем зустрічей українських музейників. Цього разу до міста на Дніпрі приїхало більше 250 учасників, які представляли 106 музеїв, історико-культурних заповідників, виставкових фірм і спеціалізованих видань, що свідчить про зростання популярності цього культурного форуму. Його робота будувалася за трьома основними напрямами. По-перше, учасникам фестивалю був запропонований конкурс «Мистецтво музейної експозиції», у межах якого демонструвалися міні-виставки «Раритети в експозиційному національному музейному просторі» і «Структура повсякденності в музеї». По-друге, проводився конкурс музейних видань. І, нарешті, конкурс «Впровадження музейних програм, акцій, заходів (промоушн)», що відображає уміння музеїв донести свої напрацювання до відвідувачів.

ПРОЕКТИ ГОСПОДАРІВ

Головний організатор фестивалю — Дніпропетровський національний історичний музей — приготував низку проектів, які викликали велику зацікавленість як учасників зустрічі, так і жителів міста. Так відбулася презентація оновленої експозиції зали № 4, над якою співробітники історичного музею працювали майже два роки. Вона розповідає про життя дореволюційного Катеринослава у другій половині ХІХ — початку ХХ століть. «Довгий час цей період розглядався крізь призму революційної боротьби, — розповідає один із авторів експозиції, старший науковий співробітник Валентина Лазебник. — Тепер же відвідувачі дізнаються про те, де вчилися наші предки, як заробляли собі на життя, як відпочивали і, взагалі, чим було наповнено повсякденне життя індустріального краю, який сучасники називали Новою Америкою». В експозиції можна побачити портрети видатних діячів, предмети розкоші і знаряддя праці, одяг і побутові речі. Тут розмістилося близько тисячі експонатів з фондів музею, значна частина яких «побачила світ» уперше. Відкриття зали супроводжувалося театралізованою виставою у стилі ретро за участю... першого директора музею, академіка Дмитра Яворницького. З його ім’ям була пов’язана й інша акція — фольклорне свято «Їх об’єднала любов до України». У меморіальному домі-музеї Д. Яворницького були представлені унікальні матеріали — листи, фотографії, особисті речі, що розповідають про минулу епоху і дружбу господаря цього будинку з сім’єю Лесі Українки. Значну частину експонатів для проекту надали земляки великої поетеси з Волині — обласний краєзнавчий музей і музей Лесі Українки з села Колодяжного. В одній із зал дому-музею відбувся літературно-музичний вечір, де звучали вірші поетеси і пісні, зібрані Д. Яворницьким у фольклорних експедиціях на Придніпров’ї. Студенти Дніпропетровського театрально-художнього коледжу представили постановку із фрагментів «Лісової пісні», а дитячий ансамбль під керівництвом Віталія Лободи, ансамбль «Радослав» і бандуристка Леся Коваль — прекрасну гру на народних інструментах. Загальний захват і бурхливі оплески викликав виступ лауреата конкурсу ім. Гната Хоткевича, дніпропетровської школярки Діани Буйновської, яка має чудовий голос і віртуозно грає на бандурі.

Етнографічний складник музейного фестивалю була представлена і святом просто неба «Гончарне коло». На ньому свої роботи і професійне мистецтво показали майстри з Дніпропетровської і Полтавської областей — біля музею всіх охочих навчали виготовляти, обпалювати і розписувати глиняний посуд, чим з особливим задоволенням займалися діти. Учасники спортивних клубів і козацьких організацій демонстрували свої навички у бойових мистецтвах, а на закінчення свята відбулося яскраве вогняне шоу. Одночасно для відвідувачів були відкриті всі зали Дніпропетровського історичного музею — таким чином організатори музейного форуму намагалися привернути увагу городян до міні-виставок, друкарських видань і музейних технологій, які привезли до їхнього міста учасники фестивалю.

РОДЗИНКИ З ГЛИБИНКИ

Разом із відомими національними заповідниками і експонатами на кшталт Пересопницького євангелія на фестивалі були представлені скромні експозиції сільських музеїв з усіх куточків України. Увагу багатьох дніпропетровців привернув приватний Регіональний музей етнографії сіл понизь річки Теребовля із Закарпатської області. У його експозиції були представлені автентичний жіночий і чоловічий одяг, тканинні вироби — скатерті, верети, велахи, а також вишиті рушники. «Цю колекцію, — розповідає подружжя Наталя і Володимир Топехи, — ми почали збирати ще на початку 90-х, аби зберегти поступово вимираюче народне мистецтво». Пані Наталя сама займається вишивкою, а тому їй було особливо цікаво зібрати і зрозуміти візерунки, які різняться у кожному селі. Тепер кожен експонат має свій «паспорт» із фотографією, детальним описом, зазначенням місця і дати виготовлення, а також прізвища майстра. Крім того, в музеї зібрано численні предмети побуту, спогади старожилів, тексти колядок, пісень, сценарії обрядових дійств.

Увагу відвідувачів, як нескладно було помітити, привернув і унікальний музей з іншого кінця України — Музей мініатюрної книги ім. В. Разумова з Горлівки. «Наш музей, — розповідає його директор Галина Ніколаєнко, — був створений на основі колекції інженера-будівельника, який після війни приїхав на відновлення Донбасу. Все почалося з крихітної кишенькової книжки, які на фронті роздавали солдатам. Зараз у музеї зберігається близько 7 тисяч мікро- і міні-книг 103 мовами із 56 країн світу. Деякі з них можна прочитати лише під мікроскопом». Цікаво, що у вітрині, на найвиднішому місці, була крихітна книжечка з портретом В. Стуса, — хто сказав, що його не знають і не шанують у Донбасі? «Він учителював у Горлівці, — пояснює Галина Іванівна. — У книжці зібрані спогади його колег і городян, які пам’ятають опального поета-дисидента».

«ГОЛКОЮ, МОВ ПЕНЗЛЕМ»

Здивування дніпропетровців викликали не лише раритети з інших міст і регіонів України. Багато хто відкрив для себе експонати Музею історії заводу ім. Петровського. Виявляється, на легендарному металургійному підприємстві у Дніпропетровську довгі роки працював і... вишивав гладдю суворий ветеран Другої світової війни Микола Якович Коріняк. Був він великим патріотом України і вважав, що техніку вишивання «хрестиком» занесли в наші краї «москалі». Портрети полководців, зокрема Богдана Хмельницького, а також знамените полотно «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» вишиті з такою майстерністю, що відвідувачі музею не одразу вірять, що це не живопис. Міні-виставка, присвячена нині покійному народному майстрові, так і називається — «Голкою, мов пензлем».

ЛАУРЕАТИ

Підбиття підсумків було справою непростою для журі. Зрозуміло, організатори і спонсори настільки масштабного заходу намагалися нікого не образити і відзначити подарунками якомога більше учасників. Проте перше місце здобули проекти, представлені переважно відомими музеями, що зовсім не дивно, враховуючи їхній професійний рівень. У конкурсі «Мистецтво музейної експозиції» перемогли львів’яни — їхній Історичний музей представляв вельми оригінальний проект під назвою «Час історії, історія часу». «Цей проект, — розповіла «Дню» заступник директора Олена Роман, — був створений і є заслугою молодої команди співробітників під керівництвом завідувачки науковим відділом Світлани Олексенко. Хочу умисно назвати їхні імена — Петро Слободян, Мирослав Побережний, Мар’ян Остап’як. Ми представили чотири раритети — сонячний годинник кінця XVI—XVIII століть. Крім того, що він цікавий сам по собі, ми спробували подати його так, щоб він заговорив із відвідувачами. Для цього було замовлено спеціальну вітрину, що нагадує старовинний секретер зі скриньками, щоби все було видно з будь-якого боку. Використано й монітор, обрамований багетом. Це начебто і картина, але одночасно джерело інформації, що розповідає про кожен експонат. Дуже важливо було показати людям, як діє сонячний годинник. Одне слово, тут було все — і старовинні раритети, і сучасні мультимедіа. Це й оцінило журі».

Друге місце в номінації «Мистецтво музейної експозиції» отримали господарі фестивалю — Дніпропетровський історичний музей — за цікавий проект «Заняття древньої людини», призначений також і для сліпих людей. Третє місце поділили Вінницький обласний краєзнавчий музей з виставкою «Це чудово, але так не воюють» та Історико-меморіальний музей Михайла Грушевського за проект «Годинник із кабінету М. Грушевського: таємниці і відкриття». Як здалося, цей проект близький не лише до історії, але й до містики, здатної заінтригувати будь-якого відвідувача. До речі, віртуальну екскурсію музеєм Михайла Грушевського можна здійснити на сайті «Україна Incognita» (incognita.day.kiev.ua).

Підбиваючи підсумки конкурсу музейних видань, член журі Ольга Винниченко з видавництва «Герда» відзначила, що доки він багато в чому прагне кращого. Українським музеям необхідно залучати професіональних дизайнерів і поліграфістів, аби їхня продукція могла не лише милувати око, але і скласти конкуренцію зарубіжним зразкам. Хоча зрозуміло, що елементарно бракує коштів. Проте було відмічено низку видань, які мають високий рівень і відзначені на книжкових форумах. Перше місце серед альбомів здобула продукція Ялтинського історико-літературного музею «Архітектор М. Краснов: відомий і невідомий». «Це альбом, присвячений колишньому міському архітекторові Ялти. Найвідоміший його шедевр — білий Лівадійський палац, а також багато красивих будівель у Ялті. Нам вдалося зібрати акварелі і креслення цього видатного майстра, померлого після революції в еміграції. Увагу до його особи зайвий раз привернув 100-річний ювілей Лівадійського палацу і 140-річчя з дня народження самого архітектора», — розповіла директор музею Ольга Ткачук. Журі відзначило також каталоги Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника і Львівського музею історії релігії. Оригінальними музейними виданнями визнані книга, присвячена 160-річчю Дніпропетровського історичного музею, і путівник Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки.

У сфері музейного «промоушну» журі віддало пальму першості Одеському муніципальному музею особистих колекцій ім. Блещунова за комплексний проект, присвячений ювілею М. Гоголя і просування музейної акції «Ніч у музеї». «Промоушн — це означає «просування» товару або продукту, — поділилася своїми думками заступник директора Зоя Шинчук. — Музейна справа теж вимагає «просування». Не просто короткострокових дій, а серйозних програм, піар-кампаній, аби люди були поінформовані якомога масштабніше. Ми створили плани таких проектів, які виконувалися упродовж декількох місяців. Одне оголошення про майбутню виставку — це не промоушн. Навіть журі зазначило, що нашому проекту не було рівних, оскільки його розробляли професійні піар-менеджери. Про наші акції інформація поширювалася на телебаченні, радіо, проводилися і невеликі заходи, що передували самій акції. Відлуння кампанії продовжується в Інтернеті».

Успіхи у «просуванні» музейного «продукту» журі оцінило в роботах Державного історико-архітектурного заповідника м. Святогорська (Донецька область), Чернігівського обласного художнього музею і Львівського музею історії релігії, за промоушн проекту «Екскурсійний маршрут «Підземеллями Львова». Крім того, на фестивалі були відзначені проекти в окремій номінації «Музеї і діти» — Бердянський художній музей ім. Бродського за екскурсію для дошкільників «Таємниці художнього музею», Донецький обласний краєзнавчий музей за акцію «День спонтанної доброти» і шоколадну майстерню «Шоколадні малюнки».

Варто відзначити ще хоча б деякі проекти, що не увійшли до кола лауреатів. Багатьом дніпропетровцям, наприклад, сподобалася міні-виставка Шепетівського літературно-меморіального музею Миколи Островського. Попри те що його легендарну книгу давно виключено зі шкільних програм, а самого автора вважають мало не фанатиком, співробітники музею представили у Дніпропетровську сміливий проект, не позбавлений виховного моменту. По-перше, особа Островського і його творчість переосмислені в контексті часу і творчості сучасників — М. Булгакова, В. Сосюри, П. Тичини тощо. По-друге, боротьба письменника, прикутого до ліжка, його сила духу сповна можуть стати надихаючим прикладом не для революціонерів, а для людей з особливими потребами. Сама експозиція побудована у вигляді гри і сучасної інсталяції.

ПЕРСПЕКТИВИ

Газета «День» уважно стежила за роботою музейного фестивалю, що й було відзначено представниками оргкомітету. Напередодні форуму в нашому виданні було опубліковано інтерв’ю з директором Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. Яворницького Надією Капустіною. Спілкуючись з іншими учасниками музейного фестивалю з різних регіонів України, можна було зробити висновок, що музейній справі сьогодні потрібна підтримка вітчизняних ЗМІ. Через це багато музейників виявили велику цікавість до нещодавно відкритого газетою «День» проекту — історичного сайта «Україна Incognita», особливо до розділу «Музеї онлайн». З деякими ми вже домовилися про тісну співпрацю.

За підсумками форуму учасники ухвалили резолюцію, в якій звернулися до керівництва України з пропозиціями затвердити всеукраїнський статус фестивалю, забезпечивши йому державну підтримку, створити при Міністерстві культури Департамент музейної справи, а також НДІ музейних досліджень. Не менш важливими є тези про необхідність законодавчого захисту музейних приміщень від необѓрунтованої приватизації і впорядкування землекористування, а також збереження музейних експонатів. Також пропонується підняти заробітну плату музейним працівникам до середнього рівня в Україні, встановити надбавки за шкідливі умови праці, вжити заходів щодо забезпечення соціальним житлом і затвердити статус музеїв як наукових установ.

Наприкінці відзначимо, що музейний фестиваль у Дніпропетровську надзвичайно зацікавив жителів міста. За словами директора Історичного музею Надії Капустіної, вихідними днями лише міні-виставки й експозиції у залах відвідали понад 3 тисяч осіб, серед них особливо багато батьків з дітьми. Ще більше відвідувачів сонячного вересневого дня прийшло на свято просто неба. У цьому, безперечно, й полягає головний підсумок і успіх музейного форуму, який не лише музейники, але й місцеві власті хочуть зробити у Дніпропетровську постійним і навіть щорічним.