Естафета милосердя

Київська клініка кардіохірургії виникла 1955 року у складі інституту туберкульозу. Через шість років НДІ отримав назву — туберкульозу і грудної хірургії. Прорив втілювали Олександр Мамолат, який очолював цей важливий інститут, і Микола Амосов, запрошений ним до України. Хірургія серця активно розвивалася, було збудовано спеціальну шестиповерхову клініку. 1983 року вона стала окремим інститутом. Його очолив академік Микола Михайлович Амосов. Адмініструванням він обтяжувався. 1989 року установу очолив Герой України Геннадій Васильович Книшов. Він координував політ понад чверть століття, і нинішній рівень висот хірургії серця в цих стінах — багато в чому його портрет. З 2016 р. легендарним Будинком порятунку сердець, згідно з рішенням колективу і президії НАМН України, керує видатний кардіохірург член-кореспондент НАМН України Василь Васильович Лазоришинець.

І ось ухвалено і здійснюється проект — створити музей галузі. Його раду очолив один із сучасних віртуозів хірургії серця, учень М. Амосова і Г. Книшова, член-кореспондент НАН України Анатолій Вікторович Руденко. До ради увійшли ветерани амосовського дітища, а секретарем є Ганна Іванівна Телепова, що працювала на цій посаді з 1970 р., враховуючи і період його депутатської діяльності, з М. М. Амосовим, а потім з Г.В. Книшовим. Власне, саме вона, вочевидь, найбільш детально знає, як все споруджувалося. Та й документи, що збереглися, фотографії, інші свідоцтва епохи в дзеркалі інституту — значною мірою плід її зусиль. І ось у колишньому кабінеті в старому корпусі НДІ, де працював великий кардіохірург, ми вдивляємося в первинні матеріали установчих зборів.

— Ганно Іванівно, на одному зі столів привертає увагу «Альбом Лісових», що існує, зрозуміло, в одному екземплярі. Про що він і як з’явився в історичній колекції?

— Ігор Леонідович і Ольга Іванівна Лісові, їх вже немає з нами, мали безпосереднє відношення до створення, разом з М. Амосовим та інженерами, апарату штучного кровообігу, до перших кроків його впровадження. До речі, є знімок першої моделі цієї української машини життя. Все зібрано в альбомі. Ми бачимо і Лісових, і їх самовідданих колег та соратників. Початок, гідний великих романів, на цих аркушах ніби оживає.

СЬОГОДНІ, 6 ГРУДНЯ, 103-ТЯ РІЧНИЦЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВЕЛИКОГО ЛІКАРЯ МИКОЛИ АМОСОВА / ФОТО ІГОРЯ КОСТІНА

— Не менш вагомий в історичному розрізі стенд Юрія Паничкина.

— Професор Юрій Володимирович Паничкин, який заклав, за амосовською ініціативою, напрям ендоваскулярної хірургії, проникнень у судини серця, передав сюди стенд, де також у вузлових моментах, відбито і цей натиск. Ось, скажімо, знімок драбинки Амосова. Микола Михайлович змонтував її, аби спочатку вручну висмикувати з-під рентгенджерела плівки з відображенням внутрішньосудинних вторгнень. Поки його клопотом не стали перші прилади «Елема», з певною автоматизацією досліджень. Словом, і тут ніби інститут в інституті. Свої раритети мають намір передати до фонду музею й інші клініки з неповторними науковими досягненнями.

— Окрім «Енциклопедії Амосова», однієї з його праць освітнього плану стосовно серця і здоров’я, адже існує, якщо так можна висловитись, і безприкладна амосовська фотоенциклопедія. Деякі знімки відомі, наприклад, у відмінному виданні, випущеному кілька років тому Катериною Миколаївною Амосовою і Національною науковою-медичною бібліотекою України. Але тут, згадуючи, як багато років тому я постукав до цього кабінету, мене раптом знову вводять в амосовський образ миті його вічності, що вперше відкрилися і зупинилися...

— Що ж, знімків справді доволі багато, і на них Микола Михайлович неодмінно різний. Одним з великих майстрів, чиєму фотооб’єктиву він повністю довіряв, був Ігор Костін, чудовий майстер, до речі, творець фотолітопису Чорнобиля. Деякі роботи І. Костіна мені вдалося зберегти, і я запропоную їх до нашої розповіді. Додам ще, що якраз такі знімки виконані різними амосовськими фотошанувальниками, імена яких навіть не завжди атрибутовано, — взагалі зріз історії. Напевно, свою повість можна було б написати за фотографією, де Миколу Михайловича зафіксовано з Володимиром Івановичем Бураковським, гігантом кардіохірургії в Москві, світовим велетнем, зокрема, в дитячій пластиці серця.

Окремо варто згадати про декілька фотографій професора Олени Миколаївни Сидаренко, одного з талановитих дублерів Миколи Михайловича, коли драматизм хірургії відчаю ставав йому наче не під силу. Ці знімки, сподіваюся, також прикрасять експозицію.

— Не можна не сказати хоча б трохи про скульптури в нинішньому кабінеті, на старому, скромному амосовському письмовому столі.

— З хвилюванням сприймається білий скульптурний портрет Миколи Михайловича, виконаний знаменитим Іваном Кавалерідзе. Його передано одним зі спадкоємців великого творця, істотно відрізняючись від бюсту його ж роботи в холі інституту. А іншу скульптурну роботу, передану Іваном Павловичем Жуковим на знак вдячності за порятунок Миколою Михайловичем його дочки, можна назвати, думається, наочним символом хірургії серця. В амосовській руці — цей наш орган долі! Можливо, звідси й народилися слова — серце в дбайливих долонях. А першим тут постає Амосов!

— Адже Микола Михайлович був і фундатором біокібернетики, який активно працював і в цих емпіреях, навіть залишивши на деякий час операційний стіл. Знову ж таки, яскрава глава у конкретизованому науковому музеї.

— Справді, матеріали, представлені кібернетиками, і не даремно названі цим колом учених навіть своєрідною амосовською Біблією, виключно цікаві: від досліджень, що не мають аналогів по проблематиці штучного розуму — як спроби біокібернетичного копіювання і осмислення розуму природного — до нейророботів у вигляді нейрокомп’ютерів. Ще одне амосовське захоплення як, я би сказала, звіздаря в нейрофізіології та нейрокібернетиці!

— Фонди музею, як можна передбачити, будуть доволі повномасштабними. В експозиції все не представиш, дуже обмежений простір кабінету.

— Експозиція і експонати — справа майбутнього. Але оскільки на поверсі, де відведено приміщення безпосередньо для музею, знаходиться і кафедра кардіохірургії, у складі НМАПО, передбачається, що і її холи мають увійти до простору вернісажів.

На моє прохання Ганна Іванівна розшукує дисертаційний автореферат однієї з учениць Амосова Параски Хрисанфовни Вікокурової, моєї давньої знайомої, що колись і привела до інституту. Робота смілива, оосбливо для хірурга-жінки — і за задумом і за виконанням: двостороння одномоментна резекція на легенях з приводу туберкульозних деструкцій, або туберкулом.

— Отже, будуть відтворені й інші драматичні амосовські атаки на хворобу і смерть — насамперед як торакального хірурга? Адже дисертація звідси...

— Так, бо і це безцінні матеріали, такі, припустимо, як рідкісні фото близьких наукових супутників Миколи Михайловича на різних клінічних напрямах — від легенів до серця — це Ганна Малахова, Іван Дєдков, Григорій Горовенко, Костянтин Березовський, Яків Бендет.

— Прекрасні документальні фото надали нещодавно інституту прибічники Амосова з Архангельська, звідки і вирушив він у медицину. Привертає увагу знімок з Брянська, де в післявоєнні роки в одній лікарні працювали М. Амосов і О. Шалімов. 1975 року обидва приїхали на її ювілей, і ми бачимо їх на колективному фото. І вже зовсім не залишають байдужими рідкісні копії амосовського невеликого портрету з його автографом, подарованого ним школі Ольхово на Вологодчині, де він навчався, звідки пішов у життя...

— Що ж, і це частинки великої історичної мозаїки, поки абсолютно незнаної. Хоча ми торкнулися лише невеликої частини з великого масштабу...

Про творчий початок, доручений Анатолію Вікторовичу Руденку і його колегам, ми лише ввечері спілкуємося з ним по телефону, він тільки-но вийшов з операційної. Його місія, власне, відома світові: найбільш вагомі за кількістю і відмінним результатом, такі, що не мають аналогів на планеті, хірургічні протиборства з ішемічним кризом та інфарктами міокарду — без зупинки серця. І є щось знаменне — відтепер це будуть не лише сьогоднішня боротьба за те, аби серця не відмовляли завтра, а ще й історичні екскурси.

— Ми також нагромаджуємо, а, головне, аналізуємо матеріали і щодо нашої хірургічної сфери, зі своєю історією та інтригою, — говорить професор А. Руденко, і по голосу відчувається, як він втомився. Але знаючи його невтомність, його відповідальність, переконуєшся: суспільна музейна рада, до якої, наприклад, увійшов і один з досвідчених амосовських співробітників Михайло Юрійович Атаманюк — справді «великолепная семерка»!

Василь Васильович Лазоришинець, лідер інституту, також схвально ставиться до задуму публікації — про рідні стіни, але в новому баченні.

— З року в рік, під час операцій — і тих, що повторюються за своєю технологією, але завжди складних і ексклюзивних, і зовсім нових за задумом і можливостям — ми кожного ранку ніби штурмуємо невідомі вершини, прагнучи тримати свою марку, — замислюється він на кілька хвилин, серед безперервних справ і проблем. — Але з іншого боку наші, власне кажучи, лічені десятиріччя становлення і розвитку хірургії серця складалися і складаються саме в цій колисці. Що й казати, за масштабами роботи вона в комплексі розділів і напрямів вже явно затісна. Втім, тут окрема тема і, зрозуміло, складнощі фінансування інституту. Але тим більше дуже важливо, аби ця естафета милосердя, в історичній ретроспективі, знову оживаючи, ставала наочною. Перш за все, для тих, хто прийде нам на зміну в спеціальність, яка завжди буде гостро потрібна. Бо, погодьтеся, пам’ятаючи в деталях про минувщину, ми будемо більш впевнено і безпомилково рухатися вперед, а в цьому невідомому майбутньому наші вчителі, наші попередники знову будуть з нами. Такою є квінтесенція нового цікавого етичного задуму — живі з живими, в ім’я життя і країни.