Етнотуризм — як «захисний код» нації

Пише вам постійна передплатниця Алла Гаврилюк. Маю нагоду висловити свої щирі відчуття від щоденної можливості ознайомлюватися з матеріалами газети. З нетерпінням очікую кожного нового номера, адже знаю, що такого багатовекторного, прозорого, актуального та змістовного представлення інформації не зустрінеш у жодному виданні. Нещодавно прочитала на шпальтах «Дня» статтю-опитування «Чи продукують етнофестивалі осмислений патріотизм?». Її поява на сторінках газети — черговий доказ відчуття редакцією затребуваності найактуальніших тем сьогодення. Цінним надбанням представленої теми є те, що її підготували учасники Літньої школи журналістики «Дня» — представники молодого покоління українців. Бажання висловити свою думку з приводу статті виникло відразу і не безпідставно, а через ряд обставин.

Незважаючи на щоденні ідеологічно-інформаційні утиски, все ж таки багато подібних по духу українців гуртуються й шанують рідне слово, свою історію, народні традиції, духовні цінності й усе, що співзвучне з брендом «Україна». Моя професійна діяльність пов’язана з молодіжним середовищем, оскільки я працюю викладачем на кафедрі міжнародного туризму Інституту готельно-ресторанного та туристичного бізнесу Київського національного університету культури і мистецтв (далі — ІГР та ТБ КНУКіМ). Студентство, яке навчається в нашому виші, представляє всі регіони України. За національністю та мовною ознакою студенти різні, однак всі об’єднані любов’ю до Батьківщини, невимушеним, природним патріотизмом, бажанням розбудовувати вітчизняну туристичну індустрію, бо народились і виросли вже в незалежній Україні.

Сприятливим середовищем для формування національної ідентичності в стінах університету є туризм як явище соціальне. Сьогодні туризм торкається всіх аспектів суспільного життя, докорінно впливаючи на соціум. Більшість громадян із країн-лідерів туристичного світу надають перевагу відпочинкові у своїй країні. Для таких держав туризм став об’єднавчим чинником, що згуртував націю. У туристичній практиці існує багато прикладів того, як спільними зусиллями державних інституцій, громадськості, професіоналів туристичного бізнесу запроваджувалась така національна стратегія розвитку держави. Взірцями таких інновацій стали Франція, Туреччина та Єгипет, які запропонували та успішно використовують систему відпочинку «all inclusive», Іспанія з «сонячною комунікативною стратегією». У всіх цих випадках та інших віднайдення національної ідентичності засобами туризму відбувалося шляхом виокремлення унікальності й індивідуальності — природної, історико-культурної, етнографічної, в основу якої покладено національні історичні, духовні, ментальні архетипи. Безперечно, економічна складова забезпечувала реалізацію національної стратегії розвитку туризму через матеріальні та фінансові ресурси. Законодавче регулювання пришвидшувало впровадження національних проектів. Ідеологічно-просвітницька пропаганда з використанням різноманітних маркетингових комунікаційних засобів активізувала інтерес до внутрішнього туризму.

З давніх давен Україна приваблювала велику кількість іноземних мандрівників. Свої враження та захоплення вони фіксували в історичних хроніках, щоденниках, описах, картах, які зустрічаємо у Геродота, Еріха Лясоти, Павла Халебського, Гійома Боплана де Левассера... Такі ж позитивні емоції відчувають іноземці, відвідуючи Україну й у наш час. Українці й дотепер зберегли гостинність, відкритість, шанобливість, релігійність, духовну красу особистості та інші ментальні риси, зафіксовані українською архетипікою.

Інша справа — вітчизняний мандрівник. Сьогодні український турист стоїть перед вибором: подорожувати Україною чи за кордон та чи подорожувати взагалі? Лише в деякої частини українців інтерес до внутрішнього туризму підкріплений психологічно-чуттєвим бажанням встигнути побачити те, що збереглося з історичного буття Української держави. Та чи можуть ці фактори підштовхнути українців до самопізнання вітчизняних туристичних атракцій?

СОЦІАЛЬНИЙ ТУРИЗМ І ЙОГО ПЕРЕВАГИ

У період активного інформаційно-ідеологічного тиску з боку сусідніх держав на Україну, невизначеності стосовно подальшого цивілізаційного поступу, різновекторності суспільної свідомості важливо відстоювати національні інтереси в різних сферах суспільного життя. Зокрема, необхідно подолати чинники, які перешкоджають українцям цікавитися подорожами рідним краєм. Більшість активних мандрівників Україною — це або національно свідомі громадяни, або ті, хто не в змозі дозволити собі недешевий відпочинок за кордоном.

Саме тому в суспільстві виникла потреба у проведенні таких полікультурних комунікативних заходів, які б вирізнялися етноспецифікою, масовістю та ментальним мотиваційним інтересом. Організація етнофестивалів в Україні — це затребувана часом форма відтворення глибинних засад української самобутньої ідентичності, її повернення та охоплення нею широких верств українського суспільства. В цьому контексті етнофестивалі варто розглядати як одну з організаційних форм соціального туризму, адже вони спричинюють позитивний суспільний резонанс, привертають увагу, заохочують до участі людей різних вікових категорій та соціального статусу, не потребують значних фінансових витрат.

ВІД ЕТНОТУРИЗМУ — ДО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ

Етнічний туризм цілком справедливо можна вважати рушієм соціально-культурного й економічного розвитку як окремого регіону, так і держави в цілому. Через популяризацію засобами внутрішнього туризму народних звичаїв і традицій серед сучасників формується пізнавальний інтерес до духовно-культурної спадщини, етнографічних та етнічних традицій виховання. Все це сприяє вирішенню соціально-економічних проблем регіону, стимулює розвиток туристичної інфраструктури, створює умови для розширення зайнятості населення у сфері обслуговування тощо.

З власного досвіду подорожей Україною можу з упевненістю сказати, що сьогодні значна кількість співвітчизників охоче долає сотні кілометрів, щоб долучитися до етноподій, бере активну участь у їх організації та проведенні. Таким чином об’єднуються однодумці, з’являється мода на етнотуризм. Він став затребуваною формою відпочинку, дає поштовх до відродження та розвитку традиційної культури (народних промислів, архітектури, мистецтва тощо). Врешті-решт, це фінансово вигідна можливість відпочити.

Етнотуристична тематика викликає і жвавий науковий інтерес. Осередком її дослідження став Львівський інститут економіки і туризму, в якому діє Всеукраїнський дослідницький інформаційно-методичний центр розвитку етнічного туризму та започатковано проведення щорічної науково-практичної конференції «Розвиток українського етнотуризму: проблеми та перспективи».

Сьогодні в Україні подієвий етнотуризм втілений у найрізноманітніших формах, і кількість таких заходів постійно зростає. Втім, варто зазначити відсутність державної підтримки етнофестивального руху. Більшість таких заходів проходять із ініціативи громадських рухів, організацій, територіальних громад та за рахунок спонсорських внесків і коштів із місцевих бюджетів. Давно назріла потреба на законодавчому рівні виокремити етнічний туризм як інноваційний вид туристичної практики в Україні, що має своє особливе «туристичне обличчя» на туристичній мапі світу. На державному рівні необхідно розробити та запровадити соціальні проекти популяризації етнотуризму, поклавши в основу місцеву ентоспецифіку.

Крім того, варто формувати та поглиблювати в нашій державі суспільний інтерес до відпочинку в Україні на засадах патріотизму та гармонійного розвитку особистості. Саме через активну участь у проведенні етнофестивалів відбувається процес ототожнення індивіда зі своєю етнічною спільнотою, усвідомлення відчуття колективної приналежності до конкретної історичної спільноти, що проживає на певній території, її культури, традицій, звичаїв тощо.

ПРО КАЛЕНДАР ЕТНОТУРИЗМУ ТА «ГАРЯЧІ ТОЧКИ» НА ФЕСТИВАЛЬНІЙ КАРТІ

Через відсутність систематизованої інформаційної бази щодо наявних українських етнофестивалів кафедра туризму ІГР та ТБ КНУКіМ поставила перед собою амбітну мету — створити новий рекламно-інформаційний продукт «Календар подієвого етнотуризму в Україні на 2013 рік». Проект відбуватиметься під загальноуніверситетським гаслом «Тримай українську хвилю» і спробує максимально охопити всі регіони України з урахуванням проведення етнозаходів протягом всього річного циклу.

Спочатку задум його створення асоціювався як своєрідний сувенірний бренд, однак кропітка праця довела, що найкраще представити календар у мережі Інтернет, що дозволить відкрити доступ до нього зацікавленій публіці як в Україні, так і поза її межами та постійно оновлювати інформацію, адже кількість етнофестивалів стрімко зростає. Під час творчого пошуку перед нами вибудувалась чітка картина-мапа України, на якій представлені «гарячі точки» етноподій із чіткими рисами національної ідентичності.

Серед заходів подієвого етнотуризму в календарі виокремлено релігійно-обрядові, етнографічно-мистецькі, гастрономічні, історико-культурні, екологічно-рекреаційні та стилістично-дизайнерські фестивалі, які найяскравіше демонструють особливості українського національного туристичного продукту.

Не випадково основна увага в доробку акцентована на подієвих етнотуристичних ресурсах (фестивалі, ярмарки, пленери, фестини, бойові реконструкції, квести, конкурси, походи, змагання тощо), які належать до одних із найдинамічніших факторів формування туристичних потоків, пов’язаних із мотиваційними аспектами подорожей. Вони гостро відчувають виклики сучасного життя, пов’язані з глобалізацією, екологією, поверненням до історичних джерел минулого.

Щодо культурно-ціннісного або ціннісно-духовного потенціалу українського етнотуризму, то він багатогранний, креативний і невичерпний. Тут доречно процитувати українського поета М.С.Гриценка, який на сторінках «Дня» (від 22.03.2012) зазначив: «Нація, яка сама себе поважає, має дбати про збереження власної ідентичності. Що для цього потрібно? Перш за все — мати прояви такої ідентичності. А по-друге, не марнувати її, а всіляко підтримувати. Словом, хочемо, щоб було на мапі світу унікальне дерево під назвою «Україна»... Корінням цього дерева є, без перебільшення, ті перевірені віками цінності, що передаються з покоління в покоління, серед яких — і унікальні народні промисли. Зокрема, петриківський розпис, опішнянські вироби, полтавська вишивка, гуцульські ремесла та багато іншого. Саме в них закладена потужна сила національної символіки, схований своєрідний «захисний код».

Сподіваємося, що «Календар подієвого етнотуризму в Україні на 2013 рік» у майбутньому значно збільшить кількість учасників вітчизняних етнофестивалів як із України, так і з-за кордону. Це, у свою чергу, сприятиме створенню, позиціонуванню та просуванню сприйняття самими українцями та іноземними громадянами України як держави з унікальними етнотуристичними ресурсами та позитивним туристичним іміджем.