Як крапля довбе камінь не дворазовим, а багаторазовим падінням, так і людина стає мудрою не від дворазового, а від багаторазового читання.
Джордано Бруно, італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму

Громадянство або — депортація

Іноземці-добровольці просять Президента дозволити їм офіційно стати українцями, інакше їм загрожує видворення та політичні переслідування
16 вересня, 2015 - 10:04

Йдучи на війну, вони ризикують власним здоров’ям та життям, але свято вірять, що у цьому конфлікті вирішується доля і їхньої держави. Лишаючись вдома, ризикують стати політичними в’язнями — за свої ідеї та проукраїнську позицію. А про ризики повернення додому, у Росію, Білорусь, Польщу, Грузію чи Ізраїль, після багатьох місяців війни на боці України лише здогадуються, тому свої імена та обличчя здебільшого ховають. Скільки їх — іноземців та осіб без громадянства, що воюють на боці України, ніхто точної цифри не назве. У ДУК «Правий сектор» таких у себе нарахували півсотні, у Генштабі — понад тисячу, а у благодійному волонтерському фонді «Мир і Ко» такий список наразі складають, аби мати реальну картину.

Майже рік іноземці-добровольці чекають на виконання обіцянки Президента, що можуть офіційно стати українцями. Але марно. Через що цим людям не дозволили законно воювати за Україну, а заодно убезпечити їх від депортації чи політичних переслідувань у себе вдома, експерти розводять руками. Чому поїхали в Україну воювати, у кожного своя мотивація та історія, але кінцівка зводиться до того, що українство — це ледь не єдиний шанс лишитись на свободі. Так, Олег Жданов із Владивостока, оповідаючи свою історію, каже, що у Росії не можна відділяти військову еміграцію від політичної, це проблема комплексна.

«Багато хто з самого початку приїжджає з Росії як політемігрант. Ми приїхали в Україну ще з одним хлопцем, але він зараз переховується, бо перебуває у федеральному розшуку за статтею 282, політичною. А потім він пішов в один із добровольчих батальйонів. У мене теж схожа ситуація, єдине, що я був слідом за ним у списку, мене також запрошували у відділ з боротьби з екстремізмом. Я в Росії займався саме тим, що допомагав людям, котрих переслідували за статтею 282-ю. Я розумів, що буду наступний, поїхав емігрантом, став волонтером, а потім пішов у Піски під аеропорт воювати», — розповідає Олег.

У громадянстві Олегу Жданову відмовлено. Аналогічну відповідь отримав боєць батальйону «Донбас» Дмитро Білогорцев, котрий уже вісім років живе, правда, без паспорта, лише з посвідкою на проживання. Зараз він хоче отримати громадянство, бо без цього не має права захищати Україну на фронті. Аби допомогти цим бійцям, фонд «Мир і Ко» збирає підписи під колективним зверненням до Президента України з проханням надати громадянство іноземним добровольцям, для цього треба підготувати відповідний указ. За словами Білогорцева, щомісяця за таким президентським указом громадянство отримує близько сотні осіб, лише двоє з них за два роки — це громадяни Росії, котрі воювали на Донбасі. Військові не розуміють, чому Україна не бачить у них потреби та запиту. Наводять свої «залізні аргументи», що, крім усних обіцянок від керманичів держави, є рішення Верховної Ради, що люди, котрі брали участь у бойових діях, мають високі заслуги перед державою, підпадають під президентський указ щодо надання громадянства.

Є простіший шлях урегулювати це питання: проголосувати у парламенті за два законопроекти (№1901 щодо спрощення порядку прийняття до громадянства України окремих категорій осіб та №2389 щодо легалізації іноземців в АТО), котрі підтримані депутатами у першому читанні ще навесні цього року і пройшли погодження у комітетах ВР.  Однак до цього часу законопроекти не включають до порядку денного для остаточного затвердження.

«А зараз є небезпека, що декого треба депортувати. А що їх очікує у Білорусі чи Росії, наслідки можна лише уявити. Тому будемо давати звернення до Державної міграційної служби, щоб продовжили термін перебування цих осіб і не робили з цього приводу «різких рухів». Ми так збережемо своє обличчя і хоч трохи віддячимо тим людям, це ми їх маємо просити стати громадянами України», — додав нардеп Дмитро Добродомов, котрий пообіцяв колективне звернення бійців донести до глави держави.

Тим часом бійці фіксують випадки депортації своїх побратимів або близьке її наближення. За словами Дмитра Білогорцева, двоє його знайомих до 1 серпня мали покинути Україну за рішенням міграційної служби, зробили це самостійно, не чекаючи часу «Ч», однак зв’язку з ними наразі немає. І про їхнє життя в Росії нічого не відомо. Активісти розповідають, що поляки, приміром, якщо повернуться додому, за своїм законодавством можуть вважатися найманцями.

Особисті переписки з міністерствами результатів теж не дають. «Ми отримали відповідь від МЗС, що громадянство України можна отримати тільки після дозволу компетентних органів Республіки Білорусь на виїзд. Але є у нас довідка одного з наших бійців, котрий повернувся в Білорусь, саме коли в нього вийшов дозволений термін перебування, УКГБ по Брестській області видало йому довідку про заборону на виїзд з Республіки Білорусь, тобто це не порожні слова, є реальна загроза для цих людей», — додає Білогорцев.

Бійцям «Правого сектору» кілька місяців тому в Адміністрації Президента запропонували скласти списки людей, котрі потребують громадянства, а згодом повідомили, що документи заповнені неправильно. На тому співпраця взагалі припинилася. Тому бійці сподіваються, що Президент відреагує на їхнє колективне звернення уже конкретними діями, а не обіцянками.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: 
Рубрика: