Євреї на землі

У Національному музеї Тараса Шевченка відкрилася виставка, присвячена історії сільськогосподарських єврейських поселень Південної України. Особливу увагу приділено часам голоду 20-х і 30-х років, а також Великому терору. Саме в цей період (із 1924 до 1938 рр.) єврейському населенню України допомагала американська організація «Джойнт».

В основі виставки — матеріали з книжки-мартиролога американського архівіста, киянина за народженням, Михайла Міцеля — «Остання глава»: Агро-Джойнт у роки Великого терору». Книжка вийшла російською мовою у видавництві «Дух і Літера» 2012 року. Також до збору інформації для виставки долучився Центр юдаїки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Виставку організовано за підтримки Київського офісу організації «Джойнт», яка і зараз працює в Україні.

В експозиції представлені архівні документи, фото, тематичні та агітаційні плакати років, малюнки художника-авангардиста Марка Епштейна, які ілюструють щоденне життя євреїв-аграріїв. Експонати охоплюють історію сільськогосподарських поселень на території України від їх заснування (середина XIX століття) і до кінця 1930-х років. Однак більшість матеріалів присвячені найтяжчим для селянства 1920—1930 рокам.

Крім документів і графіки, відвідувачі виставки «Євреї на землі» можуть побачити й об’єкти з робочого побуту тих часів — сільськогосподарські знаряддя Півдня України початку (із колекції Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара»), переглянути документальний фільм «Євреї на землі» (СРСР, 1927 р.).

«Джойнт» або «Американський єврейський об’єднаний розподільчий комітет» — це найбільша нині єврейська благодійна організація, створена 1914 р. І в наш час вона активно працює для допомоги єврейському населенню по всьому світу, а також іншим національностям. Співпраця з Україною розпочалася з початку 1920-х років: комітет підтримав проект відновлення єврейських колоній Південної України та уклав угоду з урядом СРСР. За результатами угоди 1924 р. було утворено сільськогосподарський підрозділ — «Агро-Джойнт» і засновано 172 нових сільськогосподарських поселення. До січня 1937 р. організація обслуговувала понад 200 колгоспів, де мешкало більш як 13 тисяч родин.

«Агро-Джойнт» надавав найрізноманітнішу допомогу: фінансову, кадрову, технічну. Під час голоду 1920-х рр. організація утримувала безкоштовні їдальні, пункти медичної допомоги, притулки і будинки сиріт. 1922 р., у пік голоду, було зафіксовано конкретну цифру харчової допомоги: «Джойнт» безкоштовно надавав, як можна дізнатись із документів, «миску супу щодня» близько двом мільйонам людей в Україні та СРСР, підтримував і мешканців російських земель, зокрема Поволжя, тож загальна цифра була ще більш вражаючою... Для розвитку поселень закуповувалися трактори, комбайни та автомобілі. На чолі цієї справи стояв Йосеф Резин, його постаті на виставці присвячено окремий стенд.

У 1937—1938 рр. практично всіх працівників «Агро-Джойнта» було репресовано, і організація припинила свою діяльність в СРСР.

На відкритті виставки Амір БЕН-ЦВІ, представник «Джойнту» в Центральній і Західній Україні, подякував Національному музею Тараса Шевченка за «такий красивий захід» і з хвилюванням зазначив:

«Ті часи, 1920—1930 роки, для мене особисто складно уявити, навіть кіно не може передати того, що тоді діялося... «Джойнт» із перших років роботи в СРСР зміг допомогти сотням тисяч людей. Допомогти не так, як ми це робимо зараз, надаючи соціальну допомогу, а продуктами й усією цією сільськогосподарською технікою — просто щоб люди могли здобути для себе засіб для існування — їжу... Потім була перерва у діяльності «Джойнту» в Україні майже в 60 років... Дякувати Богу, що сьогодні ми знову тут і можемо знову допомагати, тепер у мирному режимі, різним установам і націям».

Саме з метою збереження пам’яті про діяльність працівників «Агро-Джойнту» Михайло Міцель розпочав роботу над книжкою. Відштовхуючись лише від трьох прізвищ працівників «Агро-Джойнту», за співпраці з архівами СБУ України та Федеральної служби безпеки Росії було отримано стільки фактів, що їх вистачило для написання книжки і створення виставки. Робота над книжкою тривала вісім років. Дослідження тривало в Києві, Дніпропетровську, Сімферополі та Москві.

«Лейтмотив книжки — показати на різних щаблях, під різним кутом різні аспекти Великого терору 1937 року, який закарбувався у пам’яті поколінь. Вислів «1937 рік» уже став сталим на позначення жахливих репресій, він зрозумілий усім, навіть молодшим поколінням, які народилися після розпаду СРСР. Це відчуття передається через колективну пам’ять... Основна риса Великого терору — це квазіправосуддя, адже всі репресії були зафіксовані у протоколах, так само як всі «зізнання», що добувалися тортурами. Ми показуємо лише вершину айсбергу, історію однієї тортурованої установи, а все це було помножено на багато років. Якби слідом за мною прийшов автор, який поставив на меті написати історію якоїсь іншої національної меншини цієї доби, він би, я певен, знайшов факти такого ж характеру... Щодо виставки, то вона перевершила навіть мої очікування, що неймовірно приємно», — розповів Михайло МІЦЕЛЬ.

Леонід Фінберг, директор Центру досліджень історії та культури східноєвропейського єврейства, заступник директора Центру європейських гуманітарних досліджень «Києво-Могилянської академії» та головний редактор видавництва «Дух і Літера», зазначив:

— Історія цієї землі, а особливо ХХ століття, ще не написана. І кожна така книжка, яка ѓрунтується на архівних документах і свідченнях людей, — це подія. Знаний український історик Жанна Ковба сказала про цей твір так: «Вона про людяність у безодні пекла». Ми доповнили виставку нашими дослідженнями: з ініціативи наших молодших представників вирішили показати повну панораму життя єврейських сільськогосподарських поселень в Україні, не так трагедію, як фантастичні цифри допомоги «Джойнту» людям, котрі мешкали в Україні. До певної міри, на мою думку, ця книжка і ця виставка — це відновлення нашої людської гідності. Адже тільки знаючи минуле, ми маємо право жити сьогодні й дивитися в майбутнє».

На виставці представлені також окремі експонати з колекцій Вахтанга Кіпіані та Ігоря Гольфмана, а також із архіву Йосифа Зісельса. Експозиція триватиме до 29 квітня.