Лібералізація інстинктів

Характеризуючи сучасний український ринок, мало хто уникає констатації його «тіньових» особливостей. Однак більшість економістів убачає в них тільки зовнішню реакцію на складну соціально-економічну ситуацію в державі. Водночас глибший аналіз засвідчує наявність прямого зв’язку між аспектами формування нинішнього «кланового» ринку та специфікою функціонування його попередника — ринку «адміністративного».

Сьогодні вже мало кого дивує факт активного розвитку в надрах соціалістичної економіки елементів «тіньового» ринку. Адже неефективність планового господарювання об’єктивно породжувала елементи стихійних «тіньових» відносин на дефіцитних товарних ринках. Однак те, що зазначені відносини мають системний характер і чітку ієрархію, тісно переплітаються з офіційною економікою, владою та політичною елітою, до цього часу остаточно не усвідомлено ні теоретиками перехідного періоду, ні практиками- господарниками.

«ТІНЬОВИЙ» СОЦІАЛІЗМ

Тотальний адміністративний прес, який заганяв господарюючі суб’єкти радянського періоду до тісних рамок планової економіки, всупереч реальним можливостям розвитку виробництва та нарощування його прибутковості, поступово сформував двосекторну економічну модель у державі. Один сектор, де діяли закони політекономії соціалізму, із чіткими директивними планами, жорстким державним адмініструванням, лімітами, нормативами тощо. Другий — сектор здорового глузду, де ті ж самі керівники підприємств, управлінці та держчиновники розглядали господарські процеси в їх природно-ринковому трактуванні. Адже в дійсності всі міфи планового адміністрування виглядали в дещо іншому світлі, ніж їх подавала офіційна пропаганда. Директори заводів створювали підпільні цехи, неофіційно перепродували гуртові партії дефіцитного товару; держчиновники за хабарі занижували підприємствам плани, доводили кращі ліміти; голови колгоспів тоннами перепродували солярку, м’ясо, овочі та фрукти; безплатна медицина коштувала пересічним громадянам немалих грошей, а вступ до вузу інколи оцінювався за стандартами найкращих європейських університетів (звісно, нелегально).

Таким чином, ті ж самі люди, які в першому секторі «бавилися» в соціалізм, у другому діяли за жорсткими правилами ринкової конкуренції, де функціонувала чітка система ринкових цін (вартостей). Щоправда, була вона не відкритою, а завуальованою під бартер дефіцитних товарів і послуг. Кожен вид таких послуг мав свою конкретну вартість в еквіваленті до інших. Фактично, в межах однієї економіки діяло дві зовсім різні (можливо, навіть протилежні) господарські моделі. Тому такий порядок закордонні економісти охрестили «адміністративним ринком».

Причому досить часто цей, другий, неофіційний, або «тіньовий» сектор допомагав виживати і розвиватися першому. Загальновідомі випадки, коли директори підприємств і магазинів за рахунок неофіційних оборотів «витягували» планові показники, перекривали фінансові збитки. А те, що в сільському господарстві значна частина будівництва здійснювалася через так званих «шабашників» або збір урожаїв у період жнив відбувався за допомогою залучених з інших областей (а деколи й республік) заробітчан, вважалося майже легальним фактом.

Активно функціонував і підсобний сектор, хоча насправді він був однією з форм приватного підприємництва. На приватне таксі, репетиторство, підсобно-товарне сільськогосподарське виробництво, промисел влада практично закривала очі.

Таким чином, весь цей механізм діяв злагоджено і взаємозумовлено. Без колгоспів селяни не мали б змоги утримувати підсобні господарства (ніде було б красти корми та добрива, які за мізерну заробітну плату неможливо було придбати), викладачі вузів і медики без хабарів не в змозі були б належно виконувати свою роботу (придбати відповідну літературу, технічні засоби, створити собі комфортні умови для відновлення працездатності), працівники підприємств і ферм без злодійства були не здатні забезпечувати свої сім’ї. Те ж стосується держчиновників (хабарі), учителів (подарунки, репетиторство), працівників торгівлі (спекуляція), культури (так звана «халтура») та інших верств того суспільства. Усі вони, щоб вижити, були змушені вдаватися до «тіньової» діяльності.

Проте ця діяльність не була такою безневинною, якою може видатися на перший погляд. За всіма проявами «тінізації» суспільно-економічних відносин крилася глибока деформація свідомості людей, викривлення їхнього сприйняття економічної дійсності. Закони перестали виконувати свою функцію (відома приказка: «Закон, як дишло…»), моральні засади різко впали (якщо на етапі зародження адміністративного ринку красти в держави з погляду суспільної моралі було етично, а в сусіда — ні, то з часом злодійство набуло масового характеру), а професійна декваліфікація, особливо працівників робітничих спеціальностей, перейшла всі допустимі межі (кращі з них виїжджали за кордон, а в інших не було особливого стимулу до професійного вдосконалення).

Система почала давати збої, її економічний ресурс практично вичерпався. Енергетична сировина, яка була вагомим джерелом поповнення бюджету, впала в ціні на світовому ринку, господарські деформації стали разючими. Виникла потреба в оновленні діючого механізму.

Епізодичні спроби реформ робилися ще із середини 60-х. Це і хрущовська лібералізація, і косигінська децентралізація, і низка нововведень епохи Брежнєва. Однак система продовжувала діяти за своїми правилами. Без радикальної трансформації та зламу її фундаментальних основ досягнути суттєвого підвищення ефективності господарювання було неможливо.

Останнім у ряду радянських реформаторів став Михайло Горбачов. Його економічні реформи тісно переплелися з політичними перетвореннями в державі, зачепили корені соціалістичної економіки. Однак політична складова виявилася сильнішою. Було зроблено ухил у бік міжнаціональних проблем, загострилося протистояння «центру» та регіонів і, в кінцевому підсумку, стався остаточний розпад єдиного господарського комплексу. Кожна з нових незалежних держав повинна була тепер самотужки опікуватися власною економікою. Причому на порядок денний постало відразу два дуже гострих питання: як підвищити економічну ефективність господарського комплексу шляхом його реформування, а також як цей комплекс, по суті, наново створювати (адже до цього економіка кожної з нових незалежних держав була тільки частиною великої господарської системи, не маючи всіх ознак власної комплексності). Така двоякість значно ускладнювала проблему.

Більшість нових держав, включаючи Україну, вдалася до жвавої розробки програм ринкового реформування, незважаючи ні на гостроту існуючих проблем, ні на брак відповідного досвіду. Більше за те, теоретичного обгрунтування трансформації адміністративного ринку в конкурентний не існує навіть до цього часу.

ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ «ТІНІ»

У такій ситуації події з економічної точки зору розгортались дуже логічно. Насамперед, знайшли свій вияв усі ті інстинктивні прагнення, які роками пригнічувались дією репресивного державного апарату. Його ослаблення викликало бурхливий вибух прихованих прагнень та пригнічених бажань індивідів. Нелегальні операції поширювалися з небаченою швидкістю, набуваючи при цьому дедалі більшої суспільної легітимності. Цьому сприяли вкорінені тоталітаризмом традиції щодо зневажливого ставлення до законів. Більше того, те, що не було адекватних та своєчасних змін у правовому забезпеченні реформ, посилювало невідповідність між нормативно-правовою базою та реальним економічним станом у країні. Для нормального життєзабезпечення господарських процесів суб’єкти просто були вимушені порушувати діючі закони (частина з яких залишалась рудиментом соціалізму). Таким чином, зневага до законів у суспільній свідомості надалі посилювалась. I коли правовий вакуум перехідного періоду став поволі заповнюватися відповідними нормативними актами, їх наперед чекала «лиха» доля. Випущені на волю нестримні інстинкти просто ігнорували більшість ринкових нововведень. Навіть працівники найбільш дисциплінованих — правоохоронних органів долучились до цього явища, активно інтегруючись до системи новітніх «тіньових» відносин.

По суті, нині в Україні продовжує діяти все та ж двосекторна модель епохи «адміністративного ринку», лише тепер сектори помінялися місцями за своєю питомою вагою. Якщо раніше «тіньова» економіка лише доповнювала офіційну, ліквідовувала її прогалини, то сьогодні, внаслідок здійсненої лібералізації інстинктів, вона домінує.

Чиновники безконтрольно встановлюють власні порядки у стосунках із підприємцями та населенням, ті, у свою чергу, активно відповідають широкомасштабним запровадженням нелегальної діяльності. Розцінки за окремі послуги державних службовців добре відомі в підприємницькому середовищі, в лікарнях є свій, майже офіційний прейскурант на медичну допомогу, у вузах практично всі студенти знають ціни за заліки та іспити у різних викладачів. На базарах та гуртових ринках масово торгують нелегальним алкоголем і цигарками, продуктами гуманітарної допомоги, і все це під прикриттям (звісно ж, платним) міліції та податківців. Про певні аспекти митного перетину кордону, розмитнення товарів тощо добре знають навіть люди, далекі від економіки. Усі згадані елементи «тіньового» ринку діяли і в часи соціалізму, однак вони були контрольовані та поширені у значно менших масштабах.

У нинішній же ситуації економіка держави постійно перебуває в стані невизначеності.

Сьогодні дедалі чіткіше усвідомлюється потреба зламу такої системи. Однак шляхи вирішення проблем, які пропонуються на різних рівнях, на жаль, недостатньо повно враховують їх першопричини. Багато в чому зусилля реформаторів спрямовуються на другорядні, несуттєві речі. Наприклад, Указ Президента України про легалізацію доходів фізичних осіб, з яких не сплачено податки, є гарною ініціативою, але його зміст не відображає розуміння основних економічних витоків ситуації. Адже втеча капіталу це не суто технологічна і навіть не економічна проблема. Це один із наслідків функціонування описаної двосекторної моделі, корені якої беруть початок у надрах «адміністративного ринку». У своїй більшості нинішні підприємці, як і інші заможні люди, формувалися в системі планового соціалізму, із притаманними йому стереотипами господарської діяльності та економічного мислення. Саме тому єдиним шляхом збереження своїх грошей вони вибирають закордонні банки. Вони просто не вірять українському уряду, знаючи правила його гри на вітчизняному ринку. I мова навіть не про якийсь конкретний склад Кабінету Міністрів, а про традиції, які формувалися ще із часів соціалізму. Адже в уяві людей, які жили в тій системі, однозначно зберігся страх, що в будь-який момент їхні гроші можуть заарештувати, конфіскувати, заблокувати, врешті- решт, просто знецінити. Переводити їх до легальної сфери з погляду здорового глузду в нинішніх умовах немає сенсу. Адже офіційна економіка, за традицією «адміністративного», а потім і «кланового» ринку, є умовною, штучною. Реальні гроші заробляються не тут, а в «тіні». I доки ситуація не зміниться, жодні декларації про легалізацію доходів не допоможуть.

ПЕРСПЕКТИВИ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ

Які ж основні механізми повернення «тіньових» капіталів на легальний фінансовий ринок? Для відповіді на це запитання потрібно вказати шляхи ліквідації двосекторної економіки, яка десятиріччями функціонує в Україні. Проте без цього побороти «тіньовий» ринок практично неможливо.

Насамперед, слід подолати ту двоякість у ставленні держави до господарських суб’єктів, у якій поєднуються декларації курсу на підтримку підприємництва з нарощуванням податкового тиску і тотального пресингу контрольних органів на малий і середній бізнес.

Для ліквідації двосекторного «кланового» ринку держава передусім повинна чітко визначитись із власними економічними пріоритетами. Підприємництво має не лише на словах, але й насправді стати головною ланкою економічної системи України. Державне втручання в його розвиток слід обмежити до мінімуму (включаючи перевірки, нарахування штрафів тощо). Це означає, що потрібно знизити рівень податкового тиску, ліквідувати пільгові лазівки для окремих підприємств, створити стабільне законодавче поле функціонування бізнесу. Причому уряд та місцеві органи влади повинні жорстко контролювати дотримання цих вимог. За їх порушення варто встановити жорстку адміністративну і навіть кримінальну відповідальність як найвищих посадових осіб, так і рядових чиновників.

Крім того, усунення принципу «подвійних стандартів» у ставленні до підприємців (хоч би якими вони були — малими, середніми чи потужними) передбачає перехід до реальних економічних відносин у фінансово-господарській сфері, відкритості грошових та інформаційних потоків. Неплатоспроможні підприємства мають ставати банкрутами, а їхня власність реалізовуватися на конкурсних торгах.

Суттєво потрібно вдосконалити також майнові відносини, які на сьогодні є достатньо криміналізованими. Купівля-продаж власності мають здійснюватися лише на відкритих аукціонах на платній основі, із широким висвітленням цього процесу в пресі та інших засобах масової інформації.

Дуже важливим завданням у контексті боротьби з «тіньовим» ринком є задіяння конкурентних принципів функціонування господарського комплексу України. Адже «адміністративний ринок» значною мірою формувався як «тіньовий» за рахунок значної монополізації практично всіх сфер економіки. Ця тенденція зберігається і сьогодні. Тому держава зобов’язана законодавчо закріпити антимонопольні принципи реформування господарської системи і чітко їх дотримуватися. У цьому плані відповідні повноваження слід надати Антимонопольному комітету.

У разі втілення в механізм економічної реформи згаданих концептуальних нововведень є всі шанси зруйнувати «тіньові» основи кланового суспільства, перевести всю економіку у відкритий сектор. Саме тоді капітал (і не лише «тіньовий») почне активно вливатись у вітчизняні підприємства, з’являться передумови для нарощування інвестицій, збільшення обсягів виробництва, зростання добробуту населення і трансформації суспільної свідомості та етики бізнесу на нових цивілізаційних засадах.