Коли важиться доля нації, історія не відрізняє поміж нейтральними боягузів.
В'ячеслав Липинський, український політичний діяч, історик, теоретик українського консерватизму

Навчання чи страждання?

Як допомогти «шестирічці» адаптуватися в школі
1 вересня, 2004 - 00:00
ГОТУЮЧИ МАЛЮКА ДО ШКОЛИ, ГОЛОВНЕ — НЕ ПЕРЕСТАРАТИСЯ. НЕ ВАРТО «ВКЛАДАТИ» ЙОМУ В ГОЛОВУ МАКСИМУМ ІНФОРМАЦІЇ, СИЛОМІЦЬ ЗАМІНЮЮЧИ ГРУ НАВЧАННЯМ. НАБАГАТО ВАЖЛИВІШЕ ДЛЯ ПЕРШОКЛАСНИКА НЕ ВМІННЯ ЧИТАТИ Й РАХУВАТИ, А ЗДАТНІСТЬ ОТРИМУВАТИ Й ОБРОБЛЯТИ ІНФОРМАЦІЮ / ФОТО МИХАЙЛА МАРКІВА / «День»

День, коли мама й тато ведуть «перший раз у перший клас», більшість хлопчиків і дівчаток сприймають як свято. Нарядні банти, начищені до блиску черевички, урочиста лінійка та величезні букети квітів, за якими й голів першокласників не видно, — так для всіх починається школа. Але далі настають будні. І для тих, хто не готовий до занять, починаються проблеми. Адже носити звання школяра — мало. Щоб стати їм насправді, треба навчитися дуже багатьом речам: насамперед планувати дії, утримувати увагу, принаймні двадцять хвилин, стримувати імпульсивність, логічно мислити й мати словниковий запас хоча б дві тисячі слів. Ще в школі доведеться звикнути запам’ятовувати не те, що хочеш або цікаво, а те, що треба, й саме так, як цього вимагають вчителі-дорослі. Але чи готові до цього шестирічні діти? І що в змозі зробити батьки, щоб кожний день у школі став для сина або дочки приємним і успішним?

Як показали дослідження, у першокласників зберігаються властиві дошкільному віку особливості мислення: дитині важко сприймати абстрактні цифри й правила; вона здатна сприймати інформацію передусім у наочно-образній і наочно-дійовій формах. Крім цього, інтерес до навчання в такому віці дуже нестійкий. Негативні оцінки вчителів є причиною тривожності, дискомфорту, апатії. Поведінка в дітей емоційна й імпульсивна, що істотно ускладнює стосунки в школі. Усе це слід враховувати татам і мамам під час підготовки малюка до науки, щоб не припуститися типової для батьків помилки: не перестаратися, бажаючи за будь-яку ціну «вкласти» сину або дочці в голову максимум інформації, силоміць замінюючи гру навчанням. Набагато важливіше для першокласника не вміння читати, рахувати й писати, а здатність отримувати й обробляти інформацію, узагальнювати, робити висновки, руйнувати розумові шаблони й стереотипи, бути кмітливим, виявляти волю й ініціативність. Допомогти в цьому цілком під силу батькам, які самі можуть «перекваліфікуватися» в психологів. Передусім слід пам’ятати: семирічна дитина вже може підкорятися вимозі «Треба!», а для шестирічної головне — «Хочу!». Тому треба «підтягати» її емоційно-вольовий розвиток і здібність до практичних дій. Щоб розвинути волю дитини, батьки можуть залучати її організовувати своє робоче місце й підтримувати на ньому порядок. Нехай дитина регулярно виконує вдома якісь доручення й має постійні обов’язки, скажімо, поливати квіти або доглядати кішку. За допомогою гри також легше прищеплювати навички письма. Можна, наприклад, спробувати разом з дітьми, танцюючи, писати елементи літер руками в повітрі. Можна навчити дитину перетворювати літери на сюжетні малюнки — наприклад, букву «О» — на колесо, «а» — на лелеку тощо. Так полегшується запам’ятовування літер. Корисно для розвитку дрібної моторики пальців малювати орнаменти й візерунки. У той же час доцільно розвивати гнучкість і багатство мови дитини, працюючи разом з нею над сюжетними малюнками. Необхідно вчити її складати невеликі розповіді з п’яти-семи речень, де б сюжет видозмінювався із застосуванням багатої лексики.

Дехто вважає: щоб підготувати дитину до першого вересня, достатньо настроїти її на позитив. Тата й мами розповідають, як добре й весело буде в школі, скільки друзів і пригод чекають там малюка, яким дорослим і самостійним він почуватиметься. Але вселяючи надміру райдужні очікування, ми ризикуємо завдати дитині шкоди. Річ у тім, що ті хлопчики й дівчатка, які асоціювали школу з казкою, хворобливо переживають зустріч з реальністю. Таких серед першокласників близько 40%. Не треба ідеалізувати школу. Але й лякати нею не треба. Краще пояснити сину або дочці, чим вчитель відрізняється від вихователя, що таке урок і скільки він триває. Також можна потренуватися разом з дитиною збирати в школу ранець.

Згідно з різними дослідженнями, боягузів, або, висловлюючись науковою мовою, дітей з підвищеною тривожністю, серед першокласників щонайменше 15%. Стільки ж, якщо не більше, й так званих педагогічно запущених дітей, яким батьки зовсім не приділяють уваги або буквально «відкуповуються» новим велосипедом, роликами, комп’ютером. 35% дошкільнят катастрофічно бракує уваги дорослих. Дуже важливо зрозуміти, що успіхи дитини залежать не стільки від школи, скільки від батьків. Згідно з дослідженнями психологів, батьки успішних школярів стежать за їхніми поточними досягненнями, розвивають у них упевненість у своїх силах, заохочують до подолання труднощів, до вияву зусиль і досягнення успіхів. У таких сім’ях діти почуваються у безпеці й упевнені, що їх люблять.

Щоправда, буває й таке, що, старанно підготувавши дитину до школи, батьки не бачать результатів. Кожний день після занять малюк лише знизує плечима: мовляв, нічого не розумію. У цьому разі не треба поспішати ставити сина або дочку в куток, можливо, у вас підростає геній. Для прикладу: Альберт Ейнштейн почав говорити лише в три роки. А в початковій школі вчителі майбутньої знаменитості скаржилися батькам хлопчика на його загальмованість. Насправді ж за зовнішньою загальмованістю приховувалася зануреність мрійника у свій внутрішній світ. Отож, якщо дитина не справляється з інтелектуальними тестами, це аж ніяк не означає, що вона розумово відстала. Можливо, в неї просто повільний темп мислення.

Олександр ГУБЕНКО, головний редактор журналу «Практична психологія і соціальна робота», керівник проекту журналу «Обдарована дитина»
Газета: 
Рубрика: