Неукраїнський антигерой
У Радянському Союзі існував офіційний маршрут «Ленінськими місцями». Щоправда, популярності він набув завдяки анекдотам, а розповідей вражених туристів так ніхто й не почув. Але якщо сьогодні комусь раптом заманеться здійснити екскурсію «Ленінськими місцями», для цього зовсім не обов’язково їхати до Росії, на батьківщину «вождя світового пролетаріату».
У нашому місті — Маріуполі, наприклад, таких місць дуже багато, хоча Ленін у ньому ніколи й не був. Величезний пам’ятник пролетарському вождеві, який стоїть навпроти магазину «Тисяча дрібниць», у народі називають «Кінг-Конг живий!». У цій композиції кожна фігура знає своє місце: великий вождь і маленькі пролетарі. Немовби тисячі дрібниць, через які завжди можна переступити і крокувати далі, до «великої» мети.
Але навіть пам’ятники вождям з плином часу занепадають, і тоді з деякими iз них відбуваються дивовижні перетворення. Одна знайома якось розповідала: «Йшла на роботу — стояв Ленін, а йду з роботи — стоїть Пушкін». Проте Леніних у нас ще так багато, що на п’єдесталах, які звільняться, всім класикам світової літератури місця вистачить. Але й особливих надій на «природний добір» статуй також немає. У кожного Леніна є свій шеф — підприємство, яке доглядає підопічного, причепурює його до свят.
Маріуполь не один серед міст — охоронців вуличної ленініани. Вона включає в себе проспекти й райони імені Леніна, Ульянова, Ілліча, меморіальні дошки, статуї і погруддя, заводи, пароплави — всього не перелічити. Пора вже на в’їзді до кожного міста встановлювати шляховий знак: «Місто-музей Леніна та Жовтневої революції». Можна скільки завгодно твердити, ховаючи голову в пісок, як страус: «А яка різниця?», але від цього назви вулиць не перестануть уславлювати тих антигероїв, чиї імена вони мають. Багато хто тішить себе ілюзіями, що Ленін та інші — це вже імена неживі, які нічого не говорять, просто, мовляв, назва, як П’ята авеню. Комуністи ж так не вважають. «Ленінськими місцями» вони проводять мітинги, демонстрації, прийом до лав піонерів та інші політичні акції. А наше керівництво з олімпійським спокоєм слухає топонімічний гімн усім борцям проти незалежності України та її мучителям.
А як ви гадаєте, чий «світлий образ», увічнений як погруддя стовбичить біля парадного під’їзду Управління СБУ в Маріуполі? Дзержинського! Геть зовсім незрозуміло, за якою шкалою деградації відзначають прославлюваного антигероя, який цинічно зневажав будь-який вияв людяності на догоду маніакальним ідеям, зачинателя ЧК і вакханалії беззаконня. «Залізний Фелікс», нiби нічого й не змінилося, стоїть у почесній варті на вулицях і майданах міст України, немовби ілюстрація до «педагогічної» поеми Маяковського: «Юноше, обдумывающему житье, решающему, сделать бы жизнь с кого, скажу не задумываясь: «Делай ее с товариша Дзержинского».
Поряд із гнівним засудженням захоплень заручників сучасними терористами, у нас, у той же час, уславлюється один із фундаторів державної системи заручництва — Дзержинський — у назві міста Дніпродзержинськ. Хіба можна уникнути лицемірства на уроках патріотизму, присвячених пам’яті героїв Крут, які загинули, захищаючи Україну від більшовицького терору, якщо ці уроки проходять у місті, яке названо ім’ям більшовика-терориста? У такій топоніміці не лише лицемірство, але й плюндрування пам’яті національних героїв, того, за що вони віддали свої життя, — Української державності.
Найбільш вагомий аргумент захисників увічнення антигероїв — відсутність грошей на перейменування. Але за 11 років можна було б уже поступово звільнити вулиці від найбільш одіозних імен, була б на те державна воля. Чому ж її немає? Ленін, Дзержинський, Урицький та інші, хто пачками підписував (чи розпоряджався усно) вироки на розстріли, захоплення заручникiв, висилку інтелігенції, сьогодні є символами комуністичної ідеології. Ось чому кількість «Ленінських місць» не лише не зменшується, але й множиться. Це ж безкоштовна реклама Компартії, її піар, яким вона прославляє борців за «світле майбутнє». Ця перевага перед іншими партіями в агітації та пропаганді! Засіб — не менш сильний, аніж телебачення.
Я гадаю, що влада заплющує очі на звеличення неукраїнських антигероїв, віддаючи їх як компенсацію своєму «спаринг-партнерові» на всіх виборах — КПУ. Під виглядом демократичності питання зняття імен більшовиків передане місцевій владі, і є небезпека, що справу цю можуть поставити на рейки комерціалізації. «Хочете перейменувати вулицю Леніна? Шукайте гроші!» — надходять пропозиції на шпальти газет. Виходить, є гроші — будуть і бульвари імені «авторитетів».
Імена ненаших антигероїв — не місцевого значення, їх спрямовано проти держави, проти всієї України і, як на мене, вони мають зніматися за вказівкою з Києва, від імені Української держави. (Логічніше провести місцеві опитування й референдуми по нових назвах). Тим більше, що зараз місцева влада відмовляє в проханнях щодо перейменування під будь-якими приводами. Так, наприклад, Управління СБУ в Маріуполі зверталося до міськвиконкому з пропозицією демонтувати погруддя Дзержинського. Відповідь була такою: «Немає грошей!» Відфутболили й пропозиції громадськості. Невже Управління СБУ має шукати меценатів для демонтажу погруддя засновника ЧК?
Але, дізнавшись про те, що в нашому місті є дитяча книгозбірня імені... кого б ви думали? — Павлика Морозова(!) і що її колектив ніяк не може цієї назви позбутися, я зрозуміла, що справу з перейменуванням доведено до повного абсурду. Втім, про це — в іншому матеріалі.
