(Не)Відомий Патон

Зміна соціально-політичного устрою на території колишньої Російської імперії трагічно позначилася на долі вітчизняних аристократичних родів. За часів Радянського Союзу ця тема була закритою або ж висвітлювалася з позицій абсолютного заперечення, без будь-яких спроб докладного аналізу та висновків, що цілком зрозуміло, з огляду на ті політичні обставини, які були. Через це із підручників історії випало чимало легендарних імен. Та не забули про добрих панів старожили. Саме завдяки їхнім переказам, які вдалося підкріпити архівними документами, заступник директора з питань охорони пам’яток культурної спадщини Хмельницького обласного науково-методичного центру культури та мистецтв, історик-пам’яткоохоронець Сергій ШПАКОВСЬКИЙ відновив втрачену історію про Михайла Оскаровича Патона. Він — рідний брат відомого академіка Євгена Патона, який сто років тому господарював на Поділлі, утримував землі Нової Ушиці, розвивав громади і показував на власному прикладі, як має діяти соціально відповідальне підприємництво.

«Мої прадідусь і прабабуся Яків та Мотрина Павлюки працювали у Патонів, які господарювали у Хребтієві. Вони мали власні дві десятини землі, але обробляли також Патонові землі. Перекази про панську доброту і благодійність збереглися в пам’яті нашої родини, вони переповідалися з уст в уста, як кажуть, хоча в підручниках чи краєзнавчих розвідках жодної згадки про Михайла Оскаровича Патона не було, — розповідає Сергій Шпаковський. — Ідея повернути ім’я Патона у Хребтіїв пробудила у мене як історика професійний інтерес. Я почав досліджувати цю гілку родоводу і щоразу натрапляв на нові факти, які складалися в пазл і показували драматизм історії цього роду та незаконно забуду легендарну постать Михайла Патона. Свого часу він дуже багато зробив для Новоушицького повіту Подільської губернії».

«ІСТОРІЯ, ЯКА РОЗДІЛИЛАСЯ НА «БІЛИЙ» ТА «ЧЕРВОНИЙ» ПЕРІОДИ, ЩО ВСІЯНІ БІЛИМИ ПЛЯМАМИ»

Генеалогія Патонів дотепер залишається не досить дослідженою. І це зрозуміло, з огляду на ті політичні обставини, за яких були укладені більшість присвячених їм праць. У ювілейному збірнику до 80-річчя з дня народження видатного академіка Євгена Оскаровича Патона та 55-річчя його наукової діяльності було вміщено вступну статтю академіка Доброхотова, яка висвітлювала життєвий і творчий шлях науковця. Про родину, в якій виховувався ювіляр, дипломатично сказано всього трьома рядками: «Він отримав виховання у сім’ї, де прищеплювалася любов до напруженої систематичної праці і заохочувалися ініціатива та самостійність». І все. Жодного слова про те, що він був сином консула Російської імперії Оскара Патона, одружений з баронесою, рід якої походить від Врангеля. Навіть сам Євген Оскарович Патон у своїх спогадах, вихід яких у світ припав на хрущовську відлигу, небагато написав про родинне оточення, ледь згадавши про сестер і братів, зосібна Михайла Патона, у якого так любив гостювати. Хоча сам Михайло Оскарович увійшов в історію Ушицького повіту Подільської губернії як активний суспільно-політичний діяч. Дотепер у Хребтієві стоїть резиденція-садиба Патонів — пам’ятка культурної спадщини. Але жодної меморіальної дошки чи згадки про приналежність її до роду Патонів — немає. Як і хрестів на зруйнованих могилах.

«Рід Патонів — це болісна історія, яка розділилася на «білий» та «червоний» періоди, що всіяні білими плямами, — продовжує Сергій Шпаковський. — Як відомо, Євгенові Оскаровичу Патону — дійсному члену Академії наук УРСР, віцепрезидентові АН УРСР, фундатору і директору всесвітньовідомого Інституту електрозварювання АН УРСР — присвячено величезну кількість статей і книжок, авторами яких були як учені, так і письменники й журналісти, але досі всіх акцентів у його родоводі так і не розставлено. Як на мене, найбільш цінним дослідженням на сьогодні є стаття Валерія Томазова «Матеріали до генеалогії Патонів», у якій на ґрунтовній джерельній базі відтворено історію славетного роду Патонів, без якого неможливо уявити історію вітчизняної та світової науки. Як неможливо уявити розвиток Новоушицького повіту без Михайла Оскаровича Патона — брата всесвітньовідомого академіка, але досі маловідомого широкому загалу».

«ЗА ДАРЧИМ ЗАПИСОМ МАТЕРІ САМЕ ВІН СТАВ ВЛАСНИКОМ МАЄТКУ У ХРЕБТІЄВІ»

На Поділля рід Патонів потрапив 1891 року, коли Катерина Дмитрівна Патон, котра мала родовий маєток у Білорусі, викупила Хребтіївський маєток із селами Хребтіїв, Шурка і частиною Пилипів Хребтіївських в Адама Собанського. 1898 року садиба та 1500 десятин землі дістається за заповітом полковнику у відставці Михайлові Оскаровичу Патону, який на той час уже мав солідний послужний список — від прапорщика Преображенського полку до члена полкового суду. Був звільнений зі служби «Высочайшим приказом» узимку 1902 року і нагороджений чином полковника з мундиром.

«Михайло Оскарович Патон народився 5 серпня 1865 року за старим стилем у Ніцці. Крім нього, в родині було ще четверо братів та дві сестри. За дарчим записом матері саме він став власником маєтку у Хребтієві. Відомо, що під час служби Михайло Оскарович брав відпустки і провідував своїх батьків, котрі мешкали в маєтку села Хребтіїв Ушицького повіту, й численних родичів, які проживали як у різних губерніях Російської імперії, так і за кордоном, — розповідає історик. — Рід Патонів за переказами бере свій початок від предків — майстрів корабельної справи, яких цар Петро І привіз із Європи. Всі вони обрусіли, змішалися кровно з іншими родами, змінили своє лютеранське віросповідання на православну віру і давно уже вважали Російську імперію своєю Батьківщиною. При дворі й в аристократичних колах були у великій пошані. В архівних документах ідеться, що Михайло Оскарович був присутній на коронації «Их Императорских Величеств». Після військової служби його призначили почесним мировим суддею Ушицького округу (1902 р.), а за три роки він став повітовим предводителем дворянства.

«ТО БУВ ДОБРИЙ ПАН — САМ ВИСОКОГО ЗРОСТУ, МОГУТНІЙ ЧОЛОВІК, ХОЧ І ХВОРІВ»

Михайло Патон славився своєю активною діяльністю в різних земських та громадських органах Ушицького повіту Подільської губернії. Перебуваючи на посаді голови Ушицької повітової земської управи, він вирішував питання сільського господарства, будівництва, шляхів, медицини, земських шкіл, училищ та інших закладів. Відомо, наприклад, що Михайло Патон брав участь у будівництві та відкритті в Новій Ушиці земської лікарні (теперішня районна лікарня) та ремісничого училища імені барона П. П. Местмахера (теперішній Новоушицький сільськогосподарський технікум) 1908 року. Крім того, Патон очолював Ушицький повітовий комітет піклування про народну тверезість. 1913 року в Новій Ушиці завдяки його діяльності було відкрито чайну, де відбулося 35 лекцій (шість із яких — про шкоду від пияцтва), 47 театральних вистав упродовж зимового театрального сезону, працювала народна аудиторія на 250 місць, влаштовувалися народні танці для молоді. Чайна при Народному домі лише за 1913 рік прийняла 51 284 відвідувачів, при ній здійснювалася торгівля гарячою їжею під час призову новобранців (робилося це не стільки для прибутку, як для допомоги селянам-новобранцям). У бібліотеці-читальні при Народному домі налічувалося 2065 книжок, 717 світлових картин і настільних ламп для читання. Того ж 1913 року послугами бібліотеки скористалося 412 осіб, здійснювалася передплата газет та журналів. На народні лекції щоразу залучалося не менше як 200 осіб, і все це відбувалося під музику 17-го Донського козачого полку, який квартирував у Новій Ушиці.

ДОТЕПЕР У ХРЕБТІЄВІ СТОЇТЬ РЕЗИДЕНЦІЯ-САДИБА ПАТОНІВ — ПАМ’ЯТКА КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ. АЛЕ ЖОДНОЇ МЕМОРІАЛЬНОЇ ДОШКИ ЧИ ЗГАДКИ ПРО ПРИНАЛЕЖНІСТЬ ЇЇ ДО РОДУ ПАТОНІВ НА НІЙ НЕМАЄ. ЯК І ХРЕСТІВ НА ЗРУЙНОВАНИХ МОГИЛАХ

«По суті, з кінця ХІХ століття і до 1917 року Михайло Оскарович Патон був головною людиною в повіті, через нього проходили всі фінанси, — розповідає історик. — У романі Ігоря Малишевського «Міст через три життя» описано літо 1916 року, коли в Нову Ушицю до Михайла Патона приїжджає із Києва його старший брат Євген Оскарович Патон на вакації, тобто на відпочинок. Так вийшло, що два брати Патони одружилися з двома сестрами — баронесами Будде-Местмахер. Тільки старший брат Євген узяв за дружину молодшу сестру Наталію, а Михайло одружився з Олександрою. Таким чином рід Патонів переплівся шлюбними вузами з баронами Местмахерами, а відтак баронами Врангелями.

Про це подружжя, як загалом рід Патонів, у селі Хребтієві досі пам’ятають старі люди. У записаних мною переказах ідеться, що то був добрий пан — сам високого зросту, могутній чоловік, хоч і хворів нібито на цукровий діабет, важив десь зо дев’ять пудів. Вимагав точності та акуратності в роботі від своїх підлеглих. Часто їздив бричкою чи фаетоном до Нової Ушиці, де він був предводителем повітових дворянських зборів. Допомагав бідним, особливо багатосімейним селянам, хлібом та іншими продуктами. А пані Олександра, його дружина, висока й тендітна жінка, завжди займалася благодійністю, позаяк мала медичну освіту, — особливо допомагала вагітним жінкам і малолітнім дітям. У Новій Ушиці вона була попечителькою ремісничого училища імені барона П. П. Местмахера і брала участь в організації роботи земської лікарні, зокрема з її ініціативи було обладнано в Новій Ушиці перший пологовий будинок».

«СТАРОЖИЛИ ПРИГАДУВАЛИ ВЕЛИКИЙ ПОХОРОН, КОЛИ НА ЦВИНТАР ПРОВОДЖАЛИ ОДНОЧАСНО ЧОТИРЬОХ ПОКІЙНИКІВ»

За спогадами жительки села Хребтіїв Катерини Петрівни Матірко, котра з 14 років працювала покоївкою у хребтіївських Патонів, після революції 1917 року пани не виїхали із повіту. Михайло Оскарович залишив свій маєток у селі, який нібито добровільно віддав селянам, і виїхав до Нової Ушиці з дружиною та прислугою. Там у нього був будинок на вулиці Поштовій (до наших днів він не зберігся). Навесні 1919 року сталася страшна трагедія, свідком якої була Катерина Матірко. Десь перед Великоднем вночі у двері будинку Михайла Патона в Новій Ушиці увірвалося кілька озброєних чоловіків, які почали вимагати у пана гроші, інші кинулися шукати по кімнатах, перевертаючи і розкидаючи все догори дриґом.

«То було лихоліття Громадянської війни. Нова Ушиця переходила з рук у руки різних ворогуючих збройних угруповань, які часто проводили обхід житлових будинків з різними вимогами та перевірками, — переповідає Сергій Шпаковський. — Коли у дім Патонів увірвалися бандити, служниці вдалося заховатися, і вона чула уривками, як Михайло Патон обіцяв пізніше дати їм гроші, які знаходилися в банку. Вони не повірили панові, накинулися на пані Олександру в іншій кімнаті, там і вбили її. Один із бандитів почав стріляти з револьвера в Михайла Оскаровича, і він упав, але був ще живий... Чотири дні лікарі боролись за його життя, але врятувати його не змогли, він помер. Старожили Нової Ушиці пригадували великий похорон, коли на цвинтар проводжали одночасно чотирьох покійників. Навіть Антонія, дитину, не пожаліли. Таким чином сім’я Патонів залишилася... на кладовищі. У Хребтієві зараз можна відшукати зруйновану могилу Оскара Патона — консула Російської імперії, діда теперішнього президента Національної академії наук України Бориса Патона, а в Новій Ушиці — могили дядька, тітки та інших родичів».

«МОЄ ЗАВДАННЯ — ВІДДАТИ НАЛЕЖНИЙ ЗНАК ПОШАНИ МИХАЙЛОВІ ОСКАРОВИЧУ ПАТОНУ»

Резиденцію Патонів у Хребтієві за радянських часів використовували як сільський клуб, колгоспну контору, дитячий садок. На початку 1990-х років хребтіївською спілкою селян «Імені Патона» було здійснено спробу відреставрувати будинок — зокрема, перекрито дах листами з оцинкованої сталі. А потім садибу придбав бізнесмен Роман Сагалов і забув про неї, що призвело до подальшого руйнування. Щоб надати маєтку пам’яткоохоронний статус, відділ охорони пам’яток історії та культури у Хмельницькій області у співпраці з відділом наукових досліджень НІАЗ «Кам’янець» та управлінням регіонального розвитку домоглися того, що 2010 року садибу включили до Державного реєстру нерухомих пам’яток України як пам’ятку архітектури місцевого значення. Адже садиба Патона представляє інтерес як характерний зразок забудови заміської садиби з влаштуванням постачання води локально, в окремому будинку. Зараз, судячи з повної бездіяльності власника щодо ремонту і реставрації будівлі, а також руйнування її мешканцями села, стоїть питання про відчуження пам’ятки на користь держави. Інакше маєток Собанських і Патонів у Хребтієві може бути назавжди втрачено для прийдешніх поколінь.

«Історики та краєзнавці, хай би як вони впиралися, не можуть відновити і врятувати всі пам’ятки, але можуть задокументувати, описати і зберегти пам’ять. Моє завдання — віддати належний знак пошани Михайлові Оскаровичу Патону, — резюмує Сергій Шпаковський. — Для цього є три завдання: упорядкування могил Патонів, встановлення меморіальних дошок та вихід на власника напівзруйнованого маєтку, який, як кажуть люди, мешкає в Іспанії... Це довготривалий процес, як і моє дослідження, якому я присвятив не один рік життя. На сьогодні знайдено багато цікавих документів, до наукового обігу введено нові факти. Але ще багато пошуків попереду, бо Михайла Оскаровича треба повернути додому, у Хребтіїв. Він на це заслужив».