Піднесім свій народ культурно, навчаймо його. Не тільки учитель може навчати, але може його навчати та виховувати і урядовець, вояк, промисловець чи інший.
Августин Волошин, український політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття

Невидимий слон

Владу просять змінити законодавство й розслідувати сексуальні злочини в зоні воєнного конфлікту
15 червня, 2017 - 10:04

У зоні конфлікту продовжують коїтися сексуальні злочини, однак через недосконале законодавство та неспроможність влади розслідувати їх вони лишаються невидимими. Правозахисники закликають владу до дій.

З початком збройного конфлікту в Україні правозахисні організації об’єдналися в коаліцію «Справедливість заради миру на Донбасі». Коаліція документує порушення прав людини, оновлюючи розроблену в Британії базу Memex Patriarch. Правозахисники сподіваються, що їхня робота допоможе в майбутньому притягти до відповідальності винних у міжнародних злочинах.

Окрему увагу вони приділяють сексуальному та ґендерно-обумовленому насильству. Провівши понад 300 глибинних інтерв’ю із постраждалими від конфлікту та експертами, які співпрацюють із ними, коаліція заявляє про 206 випадків різних форм сексуального насильства. 11 із них сталися на підконтрольній уряду України території.

«Ми з’ясували, що кожен третій респондент, який утримувався у незаконних місцях несвободи, свідчив про факти сексуального насильства у цих місцях», — розповідає правозахисник Володимир Щербаченко.

Правозахисники зафіксували такі форми сексуального насильства, як примусова проституція, стерилізація, ушкодження статевих органів, примус до оголення та публічний показ в оголеному вигляді, приниження, погрози сексуальним насильством, тривале спільне утримання жінок разом із чоловіками. Окрім цього, вони зафіксували два випадки пошкодження утроб вагітних жінок.

Схожі висновки і в доповіді Моніторингової місії ООН із прав людини в Україні про сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом в Україні, яка була оприлюднена в лютому 2017 року за результатами регулярного моніторингу з початку 2014.

Розслідувати такі злочини вкрай важко, пояснює голова Моніторингової місії ООН із прав людини в України Фіона Фрейзер. «Постраждалі не говорять про те, що з ними сталося через психологічну травму, відчуття ганьби чи страх помсти, а також тому, що не вірять в ефективне розслідування. Часто жертвам потрібно кілька років, аби зібратись із силами і повідомити про злочин», — розповідає вона.

Місія повідомляє, що сексуальне насильство найчастіше застосовувалося в контексті позбавленні волі як метод катування чоловіків та жінок, аби вибити зізнання, примусити віддати свою власність або виконати інші дії. Випадки сексуального насильства також мали місце і на блокпостах та в населених районах, де присутні озброєні люди.

НУЛЬОВА СТАТИСТИКА

Хоч такі злочини не є частиною широкомасштабного та системного нападу на цивільне населення, як це було у збройних конфліктах Югославії, Руанді чи Конго, але це не означає, що їх не потрібно розслідувати Нацполіції та військовій прокуратурі, наголошують правозахисники. Вони вказують, що у правоохоронців нульова статистика у притягненні винних до відповідальності.

Державні органи не документують такі злочини, в тому числі й ті, які можуть бути кваліфіковані як воєнні злочини, не аналізують доступну інформацію та не формують доказову базу для органів національної й міжнародної юстиції.

Нацполіція Луганської області, опитавши протягом 2014 — 2016 років звільнених з полону чоловіків та жінок, не встановила випадків сексуального насильства.

«За інформацією Військової прокуратури сил АТО, протягом 2015 року за 152-ю статтею Кримінального кодексу («зґвалтування») в зоні АТО відкрили два кримінальні провадження. Але згодом їх закрили за відсутністю складу злочину. У 2016 році не відкрили жодного провадження», — розповідає Володимир Щербаченко.

НЕДОСКОНАЛЕ ЗАКОНОДАВСТВО

Така статистика не відображає реальних обсягів проблеми, бо слідчі та прокурори через недосконале законодавство не враховують гендерний аспект під час кваліфікації злочинів.

«В Україні норма права досі не відповідає нормі життя. Парадоксально, але на третьому році війни і законодавство, і практика так і не пристосовані до реальних умов розслідування злочинів, вчинених у ході збройного конфлікту», — каже голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

Застарілий Кримінальний кодекс України не визначає гендерно-обумовленого або сексуального насильства. Сьогодні в Україні ст. 154 (примушування до вступу в статевий зв’язок) використовують лише у випадках, коли постраждала матеріально або службово залежна від злочинця. Цю статтю вкрай рідко застосовують до сексуального насильства в умовах конфлікту.

Кримінальний кодекс передбачає злочини, пов’язані з сексуальною експлуатацією та примусовою вагітністю, але такі норми використовують лише в контексті торгівлі людьми (ст. 149). А це вже обмежує сферу застосування цих положень, переконані в Моніторинговій місії ООН.

Законодавство та судова практика визначають зґвалтування як статеві зносини між особами протилежної статі проти волі жертви, яке поєднане із фізичним насильством, погрозою насильства або з використанням безпорадного стану потерпілої людини. Та таке визначення не охоплює зґвалтування між людьми однієї статі.

Думати, що сексуального насильства зазнають лише жінки — помилково, кажуть у коаліції «Справедливість заради миру на Донбасі». Із 206 зафіксованих випадків 94 злочини чинилася над чоловіками.

Окрім того, Кримінальний кодекс не враховує «вимушеної згоди», коли людина боїться відмовити у статевому контакті, усвідомлюючи обставини.

«Визначення у ст. 152 КК України («зґвалтування») не відповідає нормам міжнародного права хоча б тому, що передбачає лише «статевий контакт природним способом», тобто анальне чи оральне проникання кваліфікується не як зґвалтуванням, а як насильницьке задоволення статевої пристрасті. Більше того, злочини проти статевої свободи розслідуються через призму згоди чи незгоди жертви. Ми вважаємо, що в контексті збройного конфлікту не має бути такої концепції. Адже є обставини, які не дозволяють дати добровільну згоду, навіть якщо вербально вона була висловлена», — пояснює представниця Моніторингової місії ООН Наталія Пилипів.

Вона звертає увагу, що в Україні не криміналізовані домагання. «Але ж домагання стаються на блокпостах. Якщо військовий повністю обмацав жінку і утримував її, то це ж сексуальне насильство, за яке ніхто не нестиме відповідальності!» — розповідає Наталія Пилипів.

У доповіді Місія констатувала, що українській системі правосуддя бракує законів, інституційної спроможності та досвіду, аби ефективно розслідувати та розглядати в судах такі справи. Через це злочинці залишаються безкарними, і це провокує нові злочини.

«Ми бачимо свіжі випадки сексуальних злочинів навіть у 2017 році. Можливо, вони менш жорстокі, але така практика продовжується по обидва боки лінії зіткнення», — розповідає Наталія Пилипів.

Вона вважає: щоб виправити ситуацію, подолати правовий вакуум недостатньо, для правоохоронців потрібно проводити серйозні та довготривалі тренінги.

«Юридична практика, яка є зараз, не дає змоги ефективно розслідувати злочини. Стаття 84 Кримінального процесуального кодексу передбачає низку доказів, які можуть використовуватись у кримінальних справах, в тому числі свідчення жертви та свідків. Але вони у нас майже не використовуються. Людей, яких позбавили волі в контексті конфлікту, якісно не опитують, що саме вони спостерігали під час полону», — каже представниця Моніторингової місії ООН.

«У справах про зґвалтування слідчі та прокурори зосереджуються лише на двох видах судово-медичної експертизи як доказах — імуно-біологічна експертиза для встановлення факту проникнення та так зване зняття побоїв для доказу недобровільності акту. Перший треба провести протягом 36 годин, за умови, що біологічний матеріал зберігся. У кращому — випадку протягом семи днів. Але часто це неможливо, якщо злочин відбувався в контексті позбавлення волі. Якщо не буде результатів цих двох видів експертизи, вважайте, що кримінальна справа — мертвий випадок. Вона ніколи не дійде до зали суду, а жертва ніколи не отримає доступу до правосуддя», — пояснює Наталія Пилипів.

ЩО РОБИТИ?

Володимир Щербаченко шкодує, що в кращому випадку постраждалі в Україні отримують первинну медичну допомогу. А серйозного обстеження і лікування — їм годі й чекати. Він рекомендує Україні ратифікувати Європейську конвенцію щодо відшкодування збитків жертвам насильницьких злочинів.

У парламентському комітеті з прав людини знають про проблему сексуального, ґендерно-обумовленого насильства та безкарності. Там слідкують за звітами Моніторингової місії ООН та правозахисних організацій. Голова комітету та депутат від фракції «Батьківщина» Григорій Немиря розповідає, що у травні зустрівся з розробниками законопроекту «Про внесення змін до Кримінального кодексу щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права». Ними виступила коаліція правозахисних громадських організацій «Правозахисний порядок денний» та правників Національного університету імені Тараса Шевченка. Цей документ дозволяє прибрати вакуум у законодавстві. «Ми домовилися про наступні кроки, що має бути зроблено, аби цей законопроект зареєстрували в парламенті. Я вже говорив із деякими депутатами, щоб вони виступили співавторами документа, щоб була підтримка більшості фракцій і щоб він не відкладався у парламенті в довгу скриньку», — сказав Григорій Немиря.

Тим часом народний депутат від БПП Ірина Суслова переконана, що для подолання безкарності парламенту потрібно ратифікувати Стамбульську конвенцію. «Але депутати зухвало провалили голосування за її ратифікацію і за законопроекти про імплементацію конвенції. Щоб усі депутати зрозуміли свою відповідальність за нератифікацію конвенції, ми наведемо багато прикладів, що таке домашнє, економічне, психологічне, фізичне насильство. Якщо вони не голосуватимуть за ці закони, то підтримуватимуть кривдників», — шкодує вона.

Окрім цього, депутат повідомила, що найближчим часом буде розроблятися порядок імплементації положень Стамбульського протоколу ООН в українське законодавство спільно з громадською організацією «Україна без тортур» та уповноваженою Верховної Ради з прав людини. Він допоможе боротися, зокрема, з насильством, рабством та катуваннями. Документ визначає процедури та стандарти фіксації ушкоджень, проведення психіатричних експертиз, допиту жертв та свідків, збору доказів, а також етичні засади та принципи ефективного розслідування випадків катувань.

Микола МИРНИЙ, журналіст Центру інформації про права людини, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: