«Оживити» Фарний костел

Ізяслав — не надто популярне серед вітчизняних туристів місто історичної Волині (нині Хмельницька область), хоча воно має давню (перша згадка — 1390 рік) і цікаву історію, на його території розташовані унікальні пам’ятки: Старозаславський замок XV століття, палац Сангушків 1754—1770 років з комплексом костелу місіонерів, кафедральний костел Св. Iоанна Хрестителя 1599 року, які внесені до державного реєстру національного культурного надбання, а також монастир отців бернардинів, залишки середньовічних мурів і валів... На жаль, до кількох із цих пам’яток доречно додати «занедбані руїни». Та, на щастя, серед містян знайшлися небайдужі, що хочуть змінити ситуацію. Зокрема, вони взялися передусім за прибирання кафедрального костелу св. Iвана Хрестителя, інша назва якого Фарний костел, а у місті — і скорочена «Фара». Він за довгі роки запустіння перетворився буквально на смітник.

«У приміщенні костелу з 30-х років ХХ століття був музей, під час Другої світової — церква, а потім — знову музей. У 1950-х вежу храму перетворили на водонапірну, вона пошкодила фундамент, тому що там була вібрація, а в 1986 році будівля горіла. Після того туди почали з навколишніх будинків зносити сміття», — переповідає страдницьку частину історії найдавнішої православної пам’ятки міста Людмила Левицька, за фахом менеджер з персоналу, котра не змогла спокійно дивитися на руйнування. «Навесні 2015 року я приїхала в Ізяслав до мами і деякий час тут жила, тож шукала людей, з якими можна було б зрушити цю справу з місця. А паралельно зі мною наше козацьке товариство зібралися на толоку, почали прибирати Фарний костел. Я випадково про них дізналася, ми зустрілися і почали це робити регулярно, — розповідає Людмила. — На початках ми збиралися раз, а то й два на тиждень у літній сезон. У сезон цього року ми так само збиралися з квітня раз на тиждень. Спочатку нас було більше — до 15-ти людей, зараз дуже мало — кожного разу приходять 3—5 людей». «Це різні як за майновим статусом, так і за переконаннями громадяни, — розповідає Володимир Федотов, голова Товариства культурної спадщини «Заслав’є» (саме в цю громадську організацію об’єдналися активісти). — Але спільним в нас є те, що це не потенційні емігранти, аж ніяк. Це люди, які передусім розглядають місце, де вони мешкають (ширше — країну) як власну домівку. У них досить високий рівень мотивації, зазвичай відсутній у інших мешканців». Переважно жителі міста інертно сприймають роботу ініціативних ізяславців. «Причини різні, — пояснює Володимир. — Серед них — неоднорідність, чи радше відсутність, загального інформаційного поля. Тобто у більшості просто відсутні знання не тільки про роботи, що відбуваються, але також і про те, де елементарно розташовується об’єкт (і це при тому, що місто невелике, трохи більше 17 тис. жителів! — Авт.). Частина мешканців, звісно, схвально ставиться до того, що відбувається, але участі не бере».

СУЧАСНИЙ ВИГЛЯД ФАРНОГО КОСТЕЛУ. ЗА РАДЯНСЬКИХ ЧАСІВ У ЙОГО ВЕЖІ РОЗМІСТИЛИ... РЕЗЕРВУАР ДЛЯ ВОДИ. КРІМ ТОГО, БУДІВЛЯ ПЕРЕЖИЛА МАСШТАБНУ ПОЖЕЖУ / ФОТО СЕРГІЯ ГОНТАРА

Проте ефект все одно є, переконана Левицька. Якщо в перші рази збиралося такі купи сміття, що їх доводилося забирати трактором, то 2016 року після «зимівлі» костелу активісти винесли тільки чотири пакети саме побутового сміття. Але роботи не поменшало. Цього літнього сезону вони розчищали дзвіницю і бокові сходи храму від наслідків пожежі і занедбаності — виносили каміння, ґрунт, пісок, шматки цегли... «Початкова наша мета, — каже Людмила Левицька, — консервація приміщення, щоб воно не розвалилося». Володимир додає: «Ми, як волонтери, зосереджені на вирішенні проблеми збереження пам’ятки, відтак наша діяльність спрямована на підсилення її значимості. Вона цілком не важлива в сучасному середовищі, далекому від колишніх цінностей, які просто не є зрозумілими для багатьох. Проте значення традиції, пам’яті і основ культури залишаються надто важливими для суспільства, яке прагне зробити висновки з власного минулого». Тож нині активісти займаються юридичною реєстрацією свого громадського об’єднання (зі «скрипом», через відсутність персоналу в обласному управлінні юстиції, каже Володимир), щоб мати змогу подаватися на гранти і так знайти фінансування для своїх робіт. Адже з місцевою владою і питанням власності на пам’ятки — ситуація складна.

«Чому ми взялися за Фару? Це найвизначніша пам’ятка, це був кафедральний собор, де містилася усипальниця власників міста. Унікальна ситуація — наш костел будували для католиків люди, які не були католиками. Власники наших земель були українцями, ні росіянами, ні литовцями, ні поляками. Це гілка князів Острозьких, так само, як і князі Сангушки, що вже потім були викатоличені, пошлюбовані і себе ідентифікували з Польщею, бо час був такий. Але це власне українська спадщина. І так само палацовий комплекс у нас унікальний. Та, на жаль, палац Сангушків теж приблизно в такому ж стані, як і Фарний костел. І проблема в тому, що всі ці наші нещасні пам’ятки архітектури офіційно не мають власника. Відповідно ми не маємо підстав, щоб навіть написати якийсь проект чи десь просити гроші, тому що воно формально нічиє. Ми спілкувалися з міською владою на рахунок власності. Та результату поки мало. Влада говорить, що не має коштів це все утримувати, тому вони його не будуть ставити на баланс. А оскільки будівлі не на балансі, вони за них відповідальності не несуть. У них одне слово: немає грошей. На цьому розмова починається і цим закінчується». Трохи допомоги було тільки із вивезенням сміття, каже Людмила. «Наше місто на дуже низькому рівні розвиненості самоврядування, — вважає Володимир Федотов. — Як наслідок можна стверджувати повну відсутність постійно діючих активних груп. Тим більше таких, які досягли якихось помітних результатів».

«День» звернувся в міську раду Ізяслава, щоб отримати відповідь щодо її бачення ситуації. Секретар міськради пані Наталя Попко давати коментар телефоном відмовилася, тож ми надіслали офіційний запит на ім’я міського голови, і про відповідь на нього обов’язково повідомимо наших читачів. Адже проблема безгрошів’я зрозуміла, вона торкнулася багатьох, водночас є приклади, коли самоорганізація жителів та допомога, наприклад, від міжнародних програм, спрямованих на розвиток самоврядування, змінювали ситуацію на краще. Чого і прагнуть досягти небайдужі ізяславці, котрі відчувають відповідальність за історію краю. «Для нас зараз важливий розголос. Показати, в тому числі і місцевим людям, що наші пам’ятки є цікавими, що на них не можна ставити смітник, на них не можна ставити хрест», — підсумовує Людмила Левицька.