Пластунське літо
Авторові цих рядків пощастило побувати в двох пластових таборах — на зачарованій Десні та швидкоплинному Дністрі.
«МИ Ж СОНЦЯ ЯСНОГО ДІТИ...»
Саме такі слова звучать у гімні Пласту — найстаршої молодіжної організації України. Пласт постав 1911 року у Львові, лише через чотири роки після заснування Робертом Бейден-Пауеллом першої скаутської організації в Англії — на батьківщині світового скаутського руху. Варто зазначити, що одним із співзасновників українського скаутінгу був Петро Франко — син видатного українського письменника Івана Франка. Пласт органічно поєднав у собі основні ідеї Бейден-Пауелла та своєрідні українські національні традиції. Саме слово «пластун» є дослівним перекладом українською мовою терміна «скаут» (англійською — «розвідник»). Пластунами запорозькі козаки називали своїх побратимів, здатних виконувати найважчі завдання зі збору інформації про ворожі наміри, проведення диверсій тощо.
В наш час всі українські скаути-пластуни об’єднані в чотири вікові категорії — «улади»: новаки та новачки (дітлахи віком 7—11 років), юнаки і юначки (хлопці та дівчата від 12 до 17 років), старші пластуни й пластунки (молодь від 18 до 31 року) та пластуни-сеньйори (дорослі віком від 31 року й без вікових обмежень, які всіляко допомагають пластовій молоді).
Чим же займаються «сонця ясного діти»? Впродовж навчального року новаки та юнаки щотижня проводять заняття в гуртках, на яких здобувають знання з різноманітних ділянок: українознавства, мистецтва, спорту, природознавства й, звичайно ж, практичного пластування, яке включає в себе методи виживання в дикій природі, сигналізацію, табірництво, першу медичну допомогу та інші навички, іспит з яких пластуну доведеться складати влітку — у пластовому таборі.
ОДИН СВІТ — ОДИН ПЛАСТ
Сьогодні пластове привітання «Скоб!» (це назва однієї породи орла, що його пластуни прийняли за свій символ, і водночас початкові літери пластового гасла «Сильно! Красиво! Обережно! Бистро!») можна почути не лише в Україні, адже Пласт — це організація української молоді в усьому світі. Практично в кожній країні, де проживає більш-менш численна українська громада — в Північній чи Південній Америці, Європі чи Австралії — всюди є пластуни. Взагалі, з 1945 року Пласт розвивався тільки в українській діаспорі, а на рідні терени повернувся 1990 року. Тоді ж пластові гуртки почали з’являтись в інших країнах колишнього соцтабору, де проживають українці — в Польщі, Чехії, Словаччині. Зараз про українських скаутів знають навіть у Литві та Латвії.
Головною Пластовою булавою — керівним центром світового пластового руху кожні п’ять років проводяться Ювілейні міжкрайові пластові зустрічі, які дають змогу зустрітися пластунам із різних країн поселення української діаспори та з України. Поки що пластунів, які проживають за межами нашої держави більше, аніж українських, тому й керівні органи Української скаутської організації пласт знаходяться в США. В Україні ж її роботу координує Крайова пластова старшина, штаб-квартира якої розташована у Львові.
ВІД ДЕСНИ ДО ДНІСТРА
Отже, влітку пластун їде складати іспити своїх вмілостей до табору. Табір можна вибрати на будь-який смак, адже він може бути новацьким, юнацьким чи старшопластунським; дівочим, хлопчачим чи змішаним; мандрівним, наметовим чи стаціонарним. Також табори можуть мати якусь спеціалізацію — морську, літунську, гірську тощо. Перш за все треба зазначити, що пластун їде у табір не відпочивати, а вчитися — навичок практичного пластування, жити в злагоді з природою й людьми, а також здавати проби. Пластові проби — це визначена кількість завдань, що їх пластун має виконати, щоб ствердитись в одному з пластових ступенів — учасника, розвідувача чи пластуна-скоба. Наявність цих ступенів змушує юнака не спинятись на досягнутому, ставити перед собою щораз вищу мету.
Крім того, кожен табір має свою специфіку. Наприклад, на Десні, де, на жаль, немає ані високих скель, ані глибоких печер, наголос у таборовій програмі робився на походи: пластуни промандрували дорогами Київщини аж 90 кілометрів. На стрімкому ж Дністрі їхні друзі вправлялися в скелелазінні та спелеології. Та не тільки рельєфом відрізнялися місця проведення цих двох таборів. Галичина й Наддніпрянщина дуже різняться в своєму ставленні до Пласту. Історично склалося так, що на Заході України Пласт має значно глибше коріння, аніж на Сході. Тому там відчувається підтримка місцевої влади, комерційних і громадських організацій, простих людей. Так, мешканці села на Тернопільщині, біля якого розташувався табір «Дністер-98», безкоштовно допомагали харчами, а місцева сільгоспспілка надавала транспорт для перевезення таборових плавзасобів — катамаранів та байдарок. На Київщині ж на пластунів з табору «Січ-98» дивилися з подивом, і не одному десяткові місцевих мешканців нам довелося пояснювати, хто ми такі й що таке Пласт. У самому ж Києві органи влади чомусь більше уваги приділяють «Спілці піонерських організацій Києва», яка не може похвалитися прихильністю до нашої держави своїх попередників у минулому. Та незважаючи на байдуже ставлення місцевої влади, Пласт існує й розвивається на східних теренах нашої держави — на «Січі-98», крім киян, були представлені пластуни Полтави, Чернігова, Нікополя.
Але як на Східній, так і на Західній Україні Пласт залишається Пластом, основним принципом якого є вірність Богові й Батьківщині. Кожен день на пластовому таборі починається з відкриття, а закінчується закриттям, на яких всі присутні співають молитву («Отче наш» чи «Царю небесний»), а потім вшановують державний прапор України, співаючи «Гімн Пласту». І релігійність, і патріотичність пластунів є щирою, показуха в Пласті є просто неприпустимою. Іще один важливий аспект пластового руху — екологія. Пластун береже природу й піклується про неї, тому після того, як знімається наметове містечко табору, на його території не має залишитися жодної смітинки.
Що ж іще відрізняє пластовий табір від пам’ятних для всіх нас піонерських таборів? Це та атмосфера дружби, що панує серед пластунів. Один до одного вони звертаються словами «Друже! Подруго!», і це зовсім не радянське офіційне «Товаришу!», всі пластуни справді є добрими друзями. Пластунський табір — це чудова нагода знайти друзів з усіх куточків України. Так само, як на Десні зустрілися пластуни Наддніпрянщини, на Дністрі спілкувались кияни, тернополяни, хмельничани та мешканці Львівщини. І ніхто з них не забуде тяжких випробувань у сплавах та мандрівках, зготованих за польових умов обідів та веселих ватр з дотепними імпрезами й піснями під гітару. І кожен із них з нетерпінням чекатиме наступного літа, щоб знову поринути в захопливу атмосферу пластового табору.
