Поділитися найціннішим

Уявіть, що ви маєте ліки, які можуть у буквальному сенсі врятувати життя щонайменше трьом людям. Чи поділилися б ви ними? Звісно, більшість із нас відповість: так. Проте зробити це на практиці чомусь наважуються одиниці. Йдеться про здачу крові. Зазвичай «доза» становить 450 мілілітрів, що може допомогти мінімум трьом пацієнтам.

В Україні донором може бути здорова людина віком від 18 років і вагою не менше ніж 50 кілограмів, яка не має ні абсолютних, ні тимчасових протипоказань. До абсолютних належать тяжкі захворювання, конкретно: ВІЛ/СНІД, венеричні захворювання, гепатит, ракові новоутворення. До тимчасових — вагітність та період лактації, татуювання, перенесені операції, щеплення та ін. Перелік протипоказань справді чималий, проте донорство — не для обраних, і багато хто в той чи інший період свого життя міг би поділитися кров’ю з тими, хто цього потребує.

Щороку кров в Україні здають близько 500 000 людей. Це — критично мало. Адже, за рекомендаціями ВООЗ, таких людей має бути не менш як 1,3 мільйона. Якщо в розвинутих країнах, де існує культура добровільної здачі крові, на кожну тисячу осіб припадають 33 донори, то в Україні їх утричі менше, 11—13. Тому і потреба в донорах для багатьох медичних закладів надзвичайно гостра.

«ПІДСАДИВ НА ГОЛКУ»

На рахунку киянина Владислава САМОЙЛЕНКА близько двох десятків кровоздач. Історія його донорства розпочалася 2014-го. Тоді в Київському військовому госпіталі приземлився борт з пораненими на сході, і в Голосіївській райдержадміністрації для них влаштували збір крові. Почавши з 2015-го чоловік почав здавати кров для хворих дітей в Охматдиті, а 2016-го вперше став донором компонентів крові.

«Я побачив у соцмережах, що шукають донора тромбоцитів. Це такий компонент крові, який відповідає за імунітет. Я раніше ніколи такого не здавав, але поспілкувався з батьком дитини, для якої шукали донора, і зрозумів, що у них справді гостра проблема. За кілька днів до того батько їздив у Васильків, бо дізнався що там була порція тромбоцитів, але не встиг. Порцію забрали раніше. Тому ця сім’я дуже сподівалася на мене. Я наслухався, в якому стані дитина: після опромінення вона фактично втратила імунітет, мінімальна інфекція могла б її вбити. На мене це дуже вплинуло, і я вирішив спробувати». — розповідає Влад.

Донорство компонентів крові дещо складніше, ніж звичайне. Майбутній донор спочатку повинен здати аналізи. За кілька днів, коли в лабораторії все ретельно перевірять, людину запросять для здачі. Отриману рідину одразу фільтрують через спеціальний апарат, забираючи тромбоцити, а кров повертають донору.

«Процедура триває десь годину, інколи півтори. — пояснює Влад. — Але ти в цей час не можеш дрімати чи ще чимось займатися. Потрібно пильнувати, щоб не падав тиск, руку потрібно періодично підкачувати».

Готуватися до донації тромбоцитів також потрібно ретельніше, ніж до звичайної. Через деяку складність процедури донорів, готових здавати тромбоцити, суттєво менше, аніж тих, хто здає звичайну кров. Хоча потреба в компонентах крові також значна. Тому зараз Влад намагається здавати саме їх.

ВЛАДИСЛАВ САМОЙЛЕНКО

До здачі крові він активно заохочує друзів і знайомих. На кожен сеанс намагається брати з собою когось, хто раніше кров не здавав. «Багато хто розпитує, кажуть, що я молодець, а самі не пробують. Я розповідаю про свій досвід у соцмережах. Це теж має свій ефект. Я не веду аскетичного способу життя, і друзі бачать, що здавати кров не так важко, не потрібно постійно собі в усьому відмовляти. Завдяки цьому я вже «підсадив на голку» півтора десятка друзів», — жартує Влад.

«ГОТОВІ ТРИМАТИ ЗА РУКУ»

Операційна медична сестра Центру служби крові Охматдиту Наталія ТОПЧІЄВА працює в закладі уже близько семи років. Розповідає: коли вона лише прийшла, батьки самі шукали донорів для своїх дітей і приводили їх на здачі. Нині ж ситуація дещо змінилася. До прикладу, Охматдит сам бере на себе цю функцію.

«Наразі у нас батьки уже не займаються пошуком донорів, у нас є спеціальна людина, є волонтери. Коли є критична потреба, кров здає поліція, ми пишемо листи у військові частини, академії, просимо прийти, і вони йдуть назустріч».

Надходження крові не стабільне, одного дня на здачу можуть прийти п’ятдесят донорів, іншого — лише п’ять. Оптимальна кількість для Центру — 30—40 людей, але не завжди вдається цього досягти. Водночас, зі слів Наталії, за потреби кров здають і працівники установи: медичні сестри, реєстратор ба навіть завідувач центру.

«Наразі у нас немає надлишку. Донорів явно не вистачає. Усі компоненти, які здаються, видаються у відділення. Зазвичай є потреба у тромбоконцентраті. Відділення гематології переповнені, а не кожен донор може здавати тромбоцити».

Наталія сама не здає кров, бо має протипоказання, але активно залучає тих, кого може: «Інколи доводиться вмовляти, пояснювати, кажу, що якщо буде дуже страшно, стоятиму поруч і триматиму за руку. Часто потенційні донори дещо лякаються, коли читають чи чують відгуки інших людей. Ми їм пояснюємо, що, наприклад, втрата свідомості — це індивідуальна реакція. Це не обов’язково трапиться. Інколи запрошуємо спочатку прийти подивитися, як виглядає процес здачі крові, щоб людина не боялася».

Також Наталія курирує своєрідну програму лояльності для донорів. Після другої здачі крові донори отримують спеціальну карту донора, за якою можуть отримати знижки у ряді закладів та магазинів. Якщо зростає кількість здач, зростає і відсоток знижки.

«СЕРЕДИ В ОХМАТДИТІ»

Найбільше донорів у цій лікарні зазвичай у середу, адже саме тоді волонтери проводять масову акцію збору крові «Середи в Охматдиті». Протягом тижня в мережі вони збирають охочих прийти і здати кров. А щосереди на місці чергують волонтери, які консультують і підтримують майбутніх донорів.

Перший такий захід відбувся чотири роки тому. З того часу, за словами активістів, вони не пропустили жодної середи. «Наша мета — популяризувати донорство, розвіювати міфи, розповідати, навіщо це потрібно, надихати донорів, додавати елемент гри, — розповідає ініціаторка проекту «Середи в Охматдиті» Лєна БАЛЬБЕК. — Якщо коротко — це те, чим ми займалися всі ці чотири роки».

Про потребу в донорах жінка дізналася із мережі. Сама має протипоказання до донорства, але кров здавав її чоловік і знайомі. Одного разу вона вирішила запропонувати тим, хто хоче здати кров, але побоюється, сходити з ними на здачу за компанію. І так походи зі знайомими поступово переросли у масовий рух.

«Якщо ми хочемо виховати покоління людей, які здають кров, вважають це частиною якогось соціального договору, потрібно показувати приклад, — пояснює Лєна. — Ми всі належимо до соціуму, в якому діють певні правила, наприклад правила поведінки у громадських місцях, правило не шуміти після 11-ї вечора. Здавати кров — також має бути одним із таких правил. Щоб закріпити це, батькам, які здають кров, потрібно приводити у центри крові дітей, показувати, розповідати про це. Переконана: побачивши кілька разів такий приклад, діти виростуть з іншим ставленням до теми донорства, вони зрозуміють, що це норма, а не щось надзвичайне. Закликати до донорства потрібно не через фото хворих дорослих чи дітей. Потрібно заходити з іншого боку. Тоді донорів буде більше».

Для заохочування донорів ініціатива «Середи в Охматдиті» розробила спеціальні значки у формі клітин крові та вірусів. Їх у колекції — дев’ять. За кожну здачу донор отримує один значок. Щоб зібрати всі, необхідно періодично здавати кров протягом двох чи двох з половиною років. «Ми це робимо, щоб прищепити звичку регулярної здачі, бо донорство — це про регулярну донацію, а не про разову ініціативу», — підсумовує Лєна.

ZDAI BLOOD

Подібні акції в Києві проводять по вівторках в Інституті раку, а по четвергах — у Центрі кардіології та кардіохірургії. Ініціативи «Добрий вівторок» та «Сердечний четвер» належать проекту Zdai Blood. Його створили студентки Київського політехнічного університету ще 2016-го.

Спочатку дівчата робили великі дводенні акції раз на два місяці. Потім зрозуміли, що це не надто ефективно, адже потреба у крові стабільна. Тому перейшли на щотижневий формат. Нині, за їхніми підрахунками, провели вже понад 150 акцій і залучили 3500 донорів.

Ми це зробили" - ініціатива "Середи в Охматдиті/ ФОТО НАТАЛІЇ АЗАРКІНОЇ

«На жаль, за роки незалежності у нас так і не виробилася культура донорства, — скаржиться співорганізаторка ініціативи Дарина ВЛАСЕНКО. — Люди мало обізнані про те, що здавати кров необхідно. Донорство — це можливість слідкувати за показниками крові, перевірятися абсолютно безоплатно. У середньому аналізи, які донор, здаючи кров, отримує безкоштовно, а саме: ВІЛ-СНІД, гепатит С, гепатит В, сифіліс, визначення групи крові та резус-фактору, рівня гемоглобіну, обстеження у терапевта, — коштують близько 50 доларів у приватній клініці. Тут же людина безоплатно проходить обстеження, економить кошти і ще допомагає іншій людині або навіть трьом, які цього потребують. До всього, донорство дуже корисне для організму самого донора. Це зміцнює імунітет, стимулюючи кістковий мозок виробляти нові здорові клітини крові. Якщо стається нещастя з самим донором, його організм, звиклий відновлювати кров, набагато швидше відновлюється і краще себе почуває».

«ДОНОР UA»

Нині найбільш масова ініціатива із залучення донорів — «ДонорUA». Це окремий ресурс, на якому зібрана інформація про донорство загалом, а також донорів та реципієнтів. Соціальний проект являє собою систему рекрутингу і координації донорів крові, реципієнтів, центрів крові та лікарів.

«Пацієнт заповнює анкету, і автоматично, за допомогою фільтрів формується список рекомендованих донорів, яким одним кліком надсилається запрошення на здачу крові для конкретної людини, — розповідає засновниця «ДонорUA» Ірина СЛАВІНСЬКА. — Формула досі працює не ідеально, але поки це найкраща система на території України. Відбір робиться досить швидко і максимально точно. Наприклад, якщо я живу в Києві біля Охматдиту і здаю кров по понеділках, система все фіксує і дуже точково надсилає мені запити, на які я з великою ймовірністю відреагую. Якщо людина проживає в Запоріжжі, то із київських лікарень їй повідомлення не надійде».

Зародження «ДонорUA» розпочалося ще 2014-го. На той момент небайдужі молоді люди, які створили громадську організацію «Асоціація молодих донорів України» ще 2007 року, зрозуміли, що брак донорів — це не проблема, а результат неефективної системи крові на державному рівні. Вони почали робити акції по всій країні, залучали людей до донорства ба навіть відкрили гарячу лінію, через яку збирали інформацію про потреби, а проблема все одно залишалася актуальною.

«Ми не могли зрозуміти, в чому річ, — розповідає Ірина Славінська. — Ми робимо класні акції по всій Україні, залучаємо донорів, а на гарячу лінію звертається дедалі більше людей, які потребують крові. Разом з тим будь-яка статистика була державною таємницею, і ми навіть не усвідомлювали, чи допомагаємо, здійснюючи стільки акцій, чи навпаки — створюємо проблему. Жодна станція переливання чи центр крові не могли нам сказати, чи стільки донорів, скільки потрібно. Тому рішення створювати систему було однозначним і вкрай необхідним, як мінімум для себе та організації, щоб усвідомлювати ефективність нашої діяльності. Адже працювати лише задля того аби працювати — не найкращий спосіб пошуку відповіді, погодьтеся. А якщо наша діяльність не може розв’язати проблему, то варто рано чи пізно поглянути собі в очі й чесно відповісти — ми є частиною рішення чи частиною проблеми?»

Система «ДонорUA» розпочала активну діяльність 2015-го і нині є єдиною системою донорства крові у країні. «Платформа дає відповіді всім учасникам донорського руху. Донори дізнаються про те, де здавати кров, як готуватися, які є специфічні вимоги. На території України діють 450 установ, де можна здати кров, і кожен працює за своїми правилами: хтось приймає донорів від 50 кг, а хтось — від 60; хтось у понеділок, а хтось у вівторок. Ми вирішили зібрати інформацію на одному сайті і розповісти донору максимум. Реципієнти швидко можуть знайти донорів, подаючи заявку на пошук. Далі робить все система. Центр крові має можливість управляти запасами і використовувати систему як комунікаційну платформу з донорами. Лікарі також мають можливість працювати з системою, подаючи заявки відповідно до потреб закладу», — розповідає Ірина Славінська.

Нині «ДонорUA» має спеціально розробленого бота, що відповідає на найбільш поширені питання донорів. Також є окрема система, яка моніторить повідомлення про потребу у крові та її компонентах через Facebook і під постами-запитами радить реципієнтам звертатися на сайт ініціативи.

ЧОМУ НЕ ВИСТАЧАЄ КРОВІ?

Незважаючи на волонтерські ініціативи та небайдужих громадян, які власними силами закликають інших долучитися до донорства, питання дефіциту крові досі існує. Адже в системі донорства на рівні держави існує низка проблем, які не до снаги розв’язати самим лише волонтерам.

Перша проблема — це величезна кількість разових донорів, що становить приблизно 70% від усіх донорів. Разові донори — це люди, які здають кров не регулярно, а разово, коли виникає потреба/проблема в близькому колі. На перший погляд разове донорство — це хороша справа, проте виявляється, що наслідками цього є неякісний продукт крові та пряма небезпека для реципієнта, наголошує Ірина Славінська.

«Що поганого в тому, що близький друг, товариш чи колега прийде і здасть кров для людини, яка цього потребує? Здається, нічого. Але, по суті, ми створюємо інфекційну проблему. Разовий донор приходить і більше не повертається на станцію. Водночас немає жодної системи, яка гарантуватиме на 100%, що кров не інфекційна. Бо такі інфекції, як гепатит В, С чи ВІЛ, проявляються не одразу. Людина може сама не знати, що є носієм інфекції, або підозрювати, але вірити у краще. На дуже ранніх стадіях лабораторна система не виявить інфекції, а цю кров потім комусь переллють. Тому ці 70% родинних донорів — дуже небезпечне середовище. Якщо донор здає кров, бо його мотивує смерть близької людини, він може приховувати будь-який свій стан. Коли змушує ситуація, ми думаємо про довідку, яку потрібно віднести до лікарні, а не про якість крові. Зрозуміло, це стосується не всіх разових донорів. Але є відсоток таких людей, і це дуже небезпечно».

Друга проблема — сервіс. Центри крові часто недооснащені, без сучасного ремонту, а також мають дуже обмежений графік прийому. До прикладу, приймають кров лише в будні до обіду, тоді як більшості людей було б зручно здавати кров у вихідні.

«У нас, як правило, здача з понеділка до п’ятниці, а в деяких випадках — лише до четверга, з 8.00—9.00 приблизно до 12.00, — розповідає Дарина Власенко. — У цей час більшість людей на роботі, і це не зручно. У вихідні працює лише Центр крові в Сумах, зараз впроваджують практику Дніпро, Харків та Вінниця — субота як робочий день. При цьому люди, котрі хочуть здати кров, часто запитують нас, чи можна прийти у вихідні або по обіді, бо до того вони зайняті. Через таку неефективно організовану систему ми втрачаємо потенційних донорів».

Протягом останніх років умови здачі крові у деяких закладах суттєво поліпшилися, проте все одно ще є установи, до яких досі страшно заходити, не те що здавати кров. «Донори просто боятимуться іти туди, де виникає питання гігієни, — пояснює Дарина Власенко. — Мають бути створені сучасні центри, з ремонтом, з необхідним обладнанням для тестування крові, щоб донор не хвилювався, що він може заразитися або мати ще якісь проблеми».

Третя проблема — пільги для донорів. Законодавчо прописана низка преференцій, які не працюють на практиці. Наприклад, донори мають право на додатковий вихідний, але часто не можуть його отримати. Не прописаний механізм надання й інших пільг, говорить Дарина Власенко: «Раніше в СРСР для багатьох категорій, наприклад працівників міліції, здача крові була обов’язковою. Люди отримували два вихідних, обіди, різні бонуси. Нині закон також передбачає пільги донорам, але не всі їх дотримуються. Приміром, є така пільга для студентів, як доплата — 25% від стипендії раз на півроку. Але в жодному з університетів, скільки наші донори не зверталися, виплат не було. Просто не передбачений механізм надання коштів, та й звідки — із державного бюджету, із бюджету університету, міськради чи обладміністрації?»

Також існує питання координації між закладами. В Україні діють 450 пунктів прийому крові. Усі вони мають власні бази донорів та крові, але часто їм бракує комунікації. «Потрібно налагодити обмін кров’ю, — вважає Лєна Бальбек. — Ні для кого не секрет, що надлишки крові можуть виливати, а не передавати у заклади, яким ця кров необхідна».

Також існує проблема належної промоції донорства серед населення. «Наше суспільство перебуває ніби в певних рамках, — каже донор Влад Самойленко. — Самі люди бояться проявити ініціативу. Якщо їм не накажуть, вони не прийдуть. Тим більше, ця процедура зазвичай відбувається в робочий час, тому люди бояться, що до цього погано поставляться колеги та керівництво».

І остання, та не менш вагома проблема — висвітлення донорства у ЗМІ. Як скаржаться донори й волонтери, у медіа часто ілюструють теми донорства зовсім непривабливим та непозитивним матеріалом, тому замість заохотити бажання здати кров, матеріали здебільшого відштовхують потенційних донорів. «Хоч я і донор, але коли дивлюся сюжет, у якому великим планом з руки беруть кров — мені вже зле, — розповідає Ірина Славінська. — Цю процедуру можна показати інакше. Коли ми йдемо здавати кров, то розуміємо, що з нами робитимуть, але весь цей процес, коли голка входить в тіло, — це виглядає моторошно».

НА ПОРОЗІ РЕФОРМ

Розв’язати ці проблеми комплексно спроможна лише держава. Тому ряд активістів, які роками займалися питаннями донорства, нині долучилися до роботи в державному секторі, щоб реформувати систему донорства крові загалом. Зокрема, засновниця «ДонорUA» Ірина Славінська нині керує відділом безпеки крові та донорства ДУ «Центр громадського здоров’я МОЗ України». Вона долучилася до розробки Стратегії розвитку національної системи крові, яку ухвалив Кабінет Міністрів у лютому цього року. Згідно з нею, до 2022 року в Україні повинні запрацювати нові механізми фінансування та управління в системі крові, європейські стандарти і практики діяльності.

«Реалізація цієї стратегії має на меті одне — доступний та безпечний компонент крові для кожного пацієнта, який його потребує», — пояснює Ірина Славінська. Нині частині пацієнтів доводиться платити, щоб отримати кров чи її компоненти. У деяких випадках лікарі просять компенсувати витрачену кров, залучивши донорів, які поповнять банк крові. Згідно з новою ж Стратегією розвитку, кров стане безкоштовною для всіх. Скасують і оплату для донорів, яка нині становить 160 гривень за літр. Отже, донорство буде здійснюватися лише на добровільних засадах.

Один із важливих етапів реформування — модернізація пунктів здачі крові. «Погодьтеся, 450 пунктів — це неефективно, — переконує Ірина. — Країна щороку надає приблизно 616 мільйонів гривень на витратні матеріали та утримання системи крові. Якщо зменшити кількість установ, за цю ж суму система працюватиме якісніше. Щоб ви розуміли, перевірити один зразок крові, скажімо, коштує сто гривень, і перевірити, умовно кажучи, сто зразків — теж сто гривень. Тому це потрібно робити централізовано, щоб не витрачати дарма кошти. Навіщо робити лабораторії в кожному пункті здачі крові, якщо пункт може залишатися пунктом, а тестування йтиме централізовано? Потенційно може бути одинадцять центрів крові, які доцільно потужно дооснастити, вибудувати логістику, і далі туди звозитимуть кров із пунктів».

Нині активно готуються зміни до законодавства в системі крові, що стануть основою до подальшого реформування. Перші зміни вже є. Починаючи з 2019-го року МОЗ не закуповуватиме централізовано ручні методи тестування крові (ІФА), лише автоматизовані (ІХЛА/ЕХЛА та ПЛР). Також у лікарнях планують поступово трансформувати відділення трансфузіології у лікарняні банки крові, функції якого — утримувати належний запас компонентів крові для пацієнтів лікарні і вчасно надавати допомогу, а не робити забір крові. Разом з тим, на національному рівні уже створений Трансфузіологічний центр, який управляє і моніторить систему крові, очільницею його і є Ірина Славінська. Крім цього, експерти працюють над створенням єдиного реєстру донорів. Він функціонуватиме на базі вже працюючої системи eHealth.

Вартість модернізації системи донорства оцінюють у 6,5 мільярдів гривень. Поки експерти ще в пошуку цих коштів, адже грошей, які надаються із державного бюджету, на повну модернізацію не вистачає. «Наразі ми готуємо пропозицію на грант для модернізації системи крові і сподіваємося на підтримку Європейського Союзу, — каже Ірина Славінська. — Але ми на цьому не зупиняємося, також шукаємо інші варіанти. Можливо, це буде навіть форма державно-приватного партнерства, де приватний партнер на кошти гранту чи кредиту міжнародної фінансової інституції виконує всі державні вимоги, забезпечує якість і доступність крові та її компонентів для пацієнта, розвиває систему крові».

Нині Центр громадського здоров’я активно працює з європейськими експертами, які допоможуть трансформувати систему крові. Якщо цю реформу не загальмує нове керівництво держави та новообраний парламент, у нас є всі шанси отримати оновлену систему донорства до 2022 року.