Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Про громадян, здатних постояти за себе

Адвокатка Леся КЛЯРОВСЬКА: «Я воюю в правовому полі, щоб допомогти тим, хто захищав мене на передовій»
3 квітня, 2019 - 11:21

Леся Кляровська — впевнена в собі, молода адвокатка, волонтер громадської організації «Юридична Сотня» та мережі «ЗахисТИ». Без вагань відгукнулася на прохання надати правову допомогу учаснику Євромайдану Івану Бубенчику.

«ДЛЯ МЕНЕ ЗАХИСТ — ЦЕ ВНУТРІШНЯ ОСОБИСТА МОТИВАЦІЯ»

— Як ти дізналася про мережу «ЗахисТИ»?

— Я дізналася про «ЗахисТИ», бо співпрацювала з ГО Рух «Визволення». Після розгону табору на Грушевського я відгукнулась на заклик громади про пошук адвоката. Тоді познайомилися з командою, з якою співпрацюю і донині.

Для мене захист — це внутрішня особиста мотивація. День має пройти так, щоб я допомогла і покращила життя хоча б однієї людини. У країні п’ятий рік йде війна. Я не можу взяти до рук зброю, але воюю в правовому полі, щоб захистити інтереси наших захисників.

— Яким чином і з якими питаннями до тебе звертаються воїни?

— Люди звертаються до мене через громадську організацію «Юридична Сотня», яку я представляю як адвокат-волонтер. Інформацію про людей, які потребують правової допомоги, мені передають вже після первинних юридичних консультацій. В «Юрсотні» функціонує гаряча лінія, куди за весь час звернулося понад 30 тисяч постраждалих. Їм я допомагаю разом із іншими адвокатами-волонтерами. Беремо різні категорії справ, але перш за все, кримінальні.

Подобається творити судову практику у сфері військових злочинів. До прикладу можу привести справу «айдарівців» моєї колеги Наталії Фещик. Основна проблема, яку ми піднімали, стосувалась того, що наших військових судять за так званими загальними статтями Кримінального кодексу України. У той же час їх діяння мають підпадати під спеціальний розділ під назвою «Військові злочини». Крім того, потрібно враховувати положення Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та в кожному конкретному випадку встановлювати надані повноваження особи під час несення військової служби.

Це питання було ініційовано для широкого обговорення мною спільно з адвокатами Марією Островською та Наталією Фещик на круглому столі, до участі в якому нами було запрошено суддів, військову прокуратуру, представників Міністерства оборони України, Збройних сил України та різних громадських організацій. За результатом обговорення ухвалено резолюцію про звернення до Верховного суду з проханням узагальнити судову практику у справах по військових злочинах, оскільки востаннє вищою судовою інстанцією надавалися роз’яснення із даного питання ще в 2002 році.

«РАЗОМ ІЗ ПРАВНИКАМИ «ЮРСОТНІ» МИ СТАЛИ ТВОРЦЯМИ НОВОЇ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ»

— Чи надаєте правову допомогу в цивільних, адміністративних справах? Які є приклади?

— Так, надаю. Багато часу приділила питанню виплати одноразової грошової допомоги у зв’язку зі смертю військовослужбовця через хворобу, набуту за час проходження військової служби. Існувала доволі стала практика з цього питання. Якщо особа помирала в статусі військовослужбовця від хвороби, що виникла за час проходження військової служби, то члени її сім’ї отримували виплату одноразової грошової допомоги у зв’язку зі смертю військовослужбовця. Коли ж особа захворіла під час проходження військової служби, але її було звільнено, та за спливом певного часу вона помирала — її сім’я позбавлялася права на виплату.

От уявіть, людина захворіла під час проходження служби на пневмонію і померла. Її родичі отримали виплату. Інша особа захворіла на пневмонію, тривалий час проходила з температурою, тривалий період лікувалася в лікарні, була звільнена за станом здоров’я і протягом тижня після її звільнення померла. У такому випадку її родичі не отримують права на виплату одноразової грошової допомоги відповідно до закону. Це не є справедливим. Хоча ВЛК, тобто військово-лікарська комісія, фіксувала, що захворювання цієї особи «так, пов’язане із захистом Батьківщини».

До війни я могла зрозуміти тенденцію судової практики, адже звертались люди, які помирали після звільнення з військової служби і через 10—15 років від серцевого нападу. Члени родини намагались пов’язати причину смерті із військовим обов’язком. Тому здебільшого відмови за такими зверненнями мали місце. Але часи змінилися. Люди звертаються за захистом та виплатою допомоги до суду тоді, коли є прямий причинно-наслідковий зв’язок між захворюванням та смертю особи. Тому цілком закономірною була зміна судової практики за цим питанням. Фактично разом із правниками «Юридичної Сотні» ми стали творцями нової судової практики. Більше того, представники «Юрсотні» під керівництвом відомого громадського діяча Лесі Василенко стали розробниками законопроекту для врегулювання цього питання на законодавчому рівні.

Як приклад позитивної практики в проаналізованій вище ситуації, можу привести справу вдови Тамари Коваленко, де я опонувала потужному державному органу військової сфери. Ми виграли справу у Міністерства оборони України в першій інстанції. Останні подали апеляцію, та ми закріпили отриманий результат на рівні апеляційного суду.

Цивільні справи військових і членів їхніх сімей я також веду, але рідше. Я не беру всі справи підряд, у тому числі кримінальні, бо розумію свій ресурс часу та сил. Стараюсь приділити увагу проблемам, де особливо гостро зачіпаються права та свободи людини та відчувається глибока несправедливість, через що справа сягає широкого масштабу та значного резонансу.

«НАРАЗІ АДВОКАТІВ-ВОЛОНТЕРІВ ЗАЛИШИЛОСЯ МАЛО»

— Із якими ще громадськими організаціями, крім «Юридичної Сотні», ви співпрацюєте?

— Крім «Юридичної Сотні» і «ЗахисТИ» співпрацювала з Українською Гельсінською спілкою, Veteran Hub та іншими. Працювати через громадські організації набагато простіше, оскільки люди уже отримують первинні консультації. Тобі передають частіше за все справу, де зібрані усі необхідні документи, надіслані запити на отримання інформації. Ти вже не вислуховуєш повну історію життя людини, а вирішуєш конкретну її проблему, в чому і полягає, як на мене, суть юридичної роботи.

Тим паче, велика кількість людей потребують лише консультування. І з цим прекрасно справляються юристи громадських організацій. Вони постійно працюють над собою, намагаються підвищити свою кваліфікацію. Скажімо, правники «Юридичної Сотні» часто просять мене провести для них тренінги чи семінари для підвищення кваліфікації. З їхніх запитань та умінню робити висновки я розумію, що люди, яких вони консультують, у надійних руках.

Разом із тим вважаю, що вторинною правовою допомогою мають займатися лише адвокати. Юрист без належного досвіду та стажу не може забезпечити достатній рівень захисту інтересів клієнта. Щоправда, наразі адвокатів-волонтерів залишилось мало. Користуючись їхньою добротою, люди часто забувають елементарно сказати «дякую». Звісно, це відбиває бажання допомагати на волонтерських засадах у подальшому.

Дивна історія, коли військовослужбовець одного дня отримує від першої особи країни державну нагороду, але за якийсь час змушений шукати допомоги, щоб захистити себе від держави. І тут з’являється паралельна необхідність у підвищенні соціальних стандартів як першоджерела та гарантії надання людям можливості залучити адвоката для захисту своїх прав. Адже, в усьому світі теж є бідність, але в успішних правових державах її відсоткове співвідношення відрізняється. Тож лише піднявши і вирівнявши соціальні стандарти, ми отримаємо суспільство, здатне забезпечити захистом самих себе

Мій загальний алгоритм дій при пропозиції від громадських організацій надати правову допомогу людині такий: вислуховую ситуацію та аналізую з погляду власних емоцій. Якщо ситуація зачепила по-справжньому, то визначаю приблизну кількість часу, яку необхідно витратити на цю справу. Проводжу паралель із наявністю необхідного вільного часу для цієї справи у мене та лише тоді приймаю рішення.

Не рекомендую і колегам брати справи при значному обсязі завантаженості іншими справами. Людині потрібна реальна допомога, а не фізична присутність час від часу коло неї адвоката. Тому краще інколи відмовити, порекомендувавши при цьому інших спеціалістів, ніж пообіцяти та не виконати сподівань клієнта.

У мене є перелік громадських організацій, які надають різного роду допомогу людям. Тому для мене є ключовим налагодження співпраці з громадськими організаціями, з системою безоплатної правової допомоги з метою надання якісної допомоги конкретній людині. Наразі в Україні громадських організацій багато. Пересічний громадянин не може зрозуміти, куди конкретно звернутись по допомогу, а тому проходить не одне бюрократичне коло, поки не знайде людей, які йому допоможуть.

Виходом із цього може стати формування моделі співпраці між громадськими організаціями і системою органів безоплатної правової допомоги, де кожна громадська організація знає перелік можливостей іншої і в яких випадках та з яких питань туди можна перенаправити особу, що потребує захисту.

«В УКРАЇНІ ІСНУЄ ПОТУЖНА МЕРЕЖА ЦЕНТРІВ БЕЗОПЛАТНОЇ ПРАВОВОЇ ДОПОМОГИ»

— Окрім адвокатів-волонтерів і громадських організацій, є ще структури, які надають аналогічні правові послуги?

— У цьому напрямі слід відзначити Комітет з питань координації надання правової допомоги учасникам антитерористичної операції, членам їхніх сімей та переселенцям Національної асоціації адвокатів України. Це група активних, соціально спрямованих адвокатів pro bono, котрі майже з перших днів війни взяли на себе відповідальність організовувати правову допомогу відповідній категорії осіб. Це не громадська організація, це колектив окремо взятих адвокатів під керівництвом моєї колеги Марії Островської, участь якої у волонтерській діяльності почалась ще з одеського військового шпиталю.

Проблема в тому, що адвокати НААУ здійснюють правову допомогу власними силами та ресурсами, без будь-якої сторонньої підтримки, зокрема без традиційних грантів чи державного сприяння. Тому за чотири роки військової агресії ресурси вичерпані, але і до цього часу вони стараються знаходити сили та час на громадську працю. Хоча вже не беруться за кожну справу, намагаються фільтрувати запити. «Юридична Сотня» кілька років співпрацювала з цими адвокатами і була задоволена високою якістю їхньої правової підтримки. Разом ми вирішували багато складних питань, формували законодавчу базу та судову практику.

До речі, важливо знати, що в Україні існує потужна мережа центрів безоплатної правової допомоги, що фінансується державою та підтримується міжнародними організаціями. Проблема в тому, що є категорії, котрі підпадають під отримання таких юридичних послуг, але є і доволі велика група осіб, які вимушені самостійно шукати правову допомогу і не безплатно.

Звісно, дивна історія, коли військовослужбовець одного дня отримує від першої особи країни державну нагороду, але за якийсь час змушений шукати допомоги, щоб захистити себе від держави. І тут з’являється паралельна необхідність у підвищенні соціальних стандартів як першоджерела та гарантії надання людям можливості залучити адвоката для захисту своїх прав. Адже, в усьому світі теж є бідність, але в успішних правових державах її відсоткове співвідношення відрізняється. Тож лише піднявши і вирівнявши соціальні стандарти, ми отримаємо суспільство, здатне забезпечити захистом самих себе.

Руслана КОРЕНЧУК, комунікаційна координаторка «ЗахисТИ»
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ