Кожне національне письменство, годуючись помітними і непомітними впливами од інших письменств, все-таки органічно переробляє й перетворює їх і виявляє тим натуру даної нації, її ідеали й змагання, її інтереси й потреби.
Сергій Єфремов, український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик

Про тоталітарний синдром

Соціальний психолог Олена Ліщинська: «У силових структурах не повинні працювати люди з рівнем підвищеної агресії...»
21 лютого, 2014 - 12:01
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Протистояння  в центрі Києва, що триває вже понад 90 днів, не лишає нікого байдужим. По обидві сторони барикад гинуть люди, більше — з боку мітингувальників. Кричущий випадок стався вчора вранці, коли від руки снайпера загинули десятки мітингувальників, є багато поранених. Жорстокість, від якою гинуть мирні люди, вражає. Мітингувальники теж дають відсіч силовикам різко та жорстко: кидають «коктейлі Молотова», бруківку, палять шини. Звідки в такого миролюбивого народу, яким нас досі вважали, з’явилася ця агресія? Із цим запитанням ми звернулися до доктора психологічних наук, професора Олени ЛІЩИНСЬКОЇ.

— Коли люди беруть участь у таких бойових діях, вони перебувають у стані напівсвідомості. У кожного для цього своя причина. Це — війна. Тому треба говорити про психологію людини, яка перебуває на передовій. Перебування на передовій буває добровільним і примусовим.  Якщо людина стоїть тут із власної волі, вона усвідомлює суть того, що відбувається навколо. Хто перебуває за наказом, то може відчувати внутрішній дисонанс, накручувати себе якимись ідеями, чому вона це робить. Ніхто не може виявляти агресію в стосунках людина-людина, це можливо лише у відношенні об’єкт-суб’єкт. Це називається егозахисні механізми людської психіки. Щодо нинішніх подій, то не можна говорити про звичайну агресію. Бо агресія людини, в якої щойно загинув друг, та агресія бандита, різні. Це слово багатозначне, агресивність — як особистісна риса, перебуває в людини протягом усього життя. Її не можна набути як якість швидко, швидше, йдеться про емоційну реакцію в стресовій та екстремальній ситуації. Коли політики закликають припинити агресію, це правильно, але в політичному плані агресія припиняється командою, наказом, відступом на інші позиції обох сторін. Я не спостерігаю зараз аномальної агресії, що українці просто збожеволіли. Іде протест, який відбувається закономірно, з точки зору масової поведінки.

Що для соціальних психологів стало несподіваним у поведінці обох конфліктуючих сторін, чого не очікували в поведінці суспільства?

— Я не чекала від України, що будуть випадки тортур. Є така річ, як професійна непридатність. Для мене стало несподіваним, що так багато людей, які мають професійну підготовку та особистісно мають відповідати вимогам до професійної діяльності, виявились зовсім некомпетентними. То як взагалі відбувається добір на ті посади, де людям дають зброю? Я у свій час співпрацювала з психологами МВС, на запитання, в чому суть їхньої роботи, вони відповідали, що  передусім мають проводили профдобір: особистість має бути здоровою, відповідати певним людським якостям, а головне — не мати рівня підвищеної агресії. Таких людей на службі не повинно бути. Але зараз з’ясувалися зовсім інші факти.

Чи погоджуєтеся ви, що жорстокість силовиків підкріплюється тим, що вони отримують за це гроші, мають соціальні гарантії, те ж саме житло?

— Стоять справді за гроші, й це їхня робота. Є така річ, як снобізм професійних груп, кожна з яких має почуття своєї винятковості. У силовиків іде певне ідеологічне виховання. Американські фільми-бойовики в цьому дуже допомагають. Це — молодь, якій хочеться відчувати себе крутими героями. А коли це все безкоштовно дається, це не треба доводити якимись справами, то силовикам не лишається нічого іншого, як усім цим скористатися. Вони перебувають у своєму середовищі, нікого не слухають, заражаються один від одного спільними відчуттями. Є таке поняття, як тоталітарний синдром особистості, він формується, коли людині дають багато можливостей для дій, а відповідальність за це бере на себе командир. Коли з’являються можливості для прояву суперсили, і не треба морально ні за що відповідати, то утриматися від злочинний дій важко.

Після Другої світової війни американський психолог Стенлі Мілгрем проводив експеримент, яким довів, що частина суспільства на підсвідомому рівні готова підкорятися авторитетам, при цьому навіть проходити через фізичні страждання, чи є якісь паралелі цього експерименту із сьогоденням?

— Наша ситуація підходить під ці досліди. Мілгрем довів, що звичайна людина, якщо їй кажуть, що відповідальність за фізичні муки бере хтось на себе, підкоряється тим, кого вважає авторитетом. У силових структурах дуже важливу роль відводять для того, щоб сформувати таку якість, як слухання командира, який бере на себе відповідальність за будь-які дії. Силовики — це спільнота закрита, люди впливають один на одного, заражують один одного емоціями та ідеями, і найголовніше — ставлення до інших людей не має взагалі ніяких людських ознак.  Іде така позиція: противники не мають ознак людських, вони — слабаки, екстремісти, «майдануті», тому до них відчувають зневагу із применшенням їхніх прав. Якщо є двоє-троє людей, ідеологічних соціопатів, які створюють свою групу, накачують її своїми ідеями, то навіть здорова людина, перебуваючи певний час із ними, стає такою ж. А ситуація, що виникла, закономірна, бо якщо людей закрити, умовно кажучи, в котлі без доступу кисню, то станеться соціальний вибух, що сьогодні й маємо.

Інна ЛИХОВИД, «День»
Газета: 
Рубрика: