Все можна виправдати високою метою — та тільки не порожнечу душі.
Павло Тичина, український поет, перекладач, публіцист, політичний і громадський діяч

«Пропаганда демократії»,

або Коли закриють Українську службу «Радіо Свобода»?
25 червня, 2004 - 00:00


У серпні Українській редакції «Радіо Свобода» — 50. На початку своєї діяльності на теренах Радянського Союзу «Радіо Свобода» багатьма сприймалось ледве як не єдине джерело правди в світі. Нині ставлення до нього змінилось на неоднозначне: хтось, як і раніше, вважає «Радіо Свобода» зразком журналістської професійної діяльності; а дехто сприймає його не інакше, як «агента впливу». Проте директор з політики та стратегічного планування «Радіо Свобода» Джеф ТРІМБЛ та директор Української служби «Радіо Свобода» в Празі Олександр НАРОДЕЦЬКИЙ, які нещодавно з власної ініціативи відвідали редакцію «Дня», поки що не планують припиняти свою діяльність в Україні. «Закриємо Українську службу тільки тоді, — кажуть вони, — коли досягнемо певного рівня відкритості суспільства». Яких саме стандартів для України прагнуть досягнути керівники «Радіо Свобода», й намагалися з’ясувати журналісти «Дня» під час розмови з Джефом Трімблом та Олександром Народецьким.

«ЯКЩО ЄВРОПА ВІЛЬНА, НАВІЩО ПРОДОВЖУВАТИ ЇЇ ЗВІЛЬНЯТИ?»

— Що «Радіо Свобода», зокрема його українська редакція, буде пропонувати своєму слухачеві найближчим часом?

Олександр НАРОДЕЦЬКИЙ: — Працюємо в кількох напрямах. Як ви знаєте, 17 лютого ми втратили можливість мовлення в Україні на FM-станції «Довіра», яка охоплювала 11-12 великих міст. Наразі ми відновили мовлення у деяких областях: у Чернігівській, Житомирській і почасти у Хмельницькій. У Вінниці в ефір іде уся наша шестигодинна програма, а у Івано-Франківську місцева FM-станція транслює третину від усього пакета програм. Крім «здобування» додаткових FM маємо й інші проекти, вони ще, як кажуть, на стадії переговорів. Продовжуємо співпрацювати з «5 каналом». Але ситуація, пов’язана з переходом Анни Стеців-Герман на роботу до прем’єр-міністра України Віктора Януковича, спонукала нас до пошуку нового керівника Київського бюро «Радіо Свобода» (далі «РС». — Ред. ). Поки що я заступав її у Празі в умовах, коли навколо мене бігають діти, а я, тримаючи слухавку, намагаюся втрутитись у розмову в ефірі. Такі технічні умови складно назвати сприятливими для роботи.

— Очевидно, це позначається на якості продукту, який отримує український слухач?

О.Н.: — Це було тимчасовим явищем. Зараз уже знайшли нового модератора. Для того, щоб він міг з’явитися на екрані, будемо його тренувати. Ми ж радійники, а не телевізійники, і нас треба ще трошки повчити.

— Можливо, щоб робота Української служби була більш ефективною, потрібно, щоб у її розвиток все-таки вкладали більше грошей?

Джеф ТРІМБЛ: — Звичайно, щоб популяризувати свої ідеї, нам потрібні гроші. Можливо, які-небудь вашингтонські органи профінансують наш розвиток.

— До речі, з якої причини Конгрес декілька років тому хотів остаточно припинити фінансування «РС»?

Д.Т.: — Історія почалась одразу після того, як розпався Радянський Союз і закінчилася «холодна війна». Ейфорія спричинила суттєве скорочення адміністрацією Клінтона видатків на оборону й деякі інші сфери. Під це скорочення підпали й ми. 1994 року президентська адміністрація вирішила, що Європа — вільна, і немає необхідності продовжувати мовлення.

О.Н.: — Радіо ж називалось «Вільна Європа»; а якщо Європа вже вільна, то, мовляв, навіщо продовжувати її звільняти?

Д.Т.: — Відповідно до плану, наприкінці 1999 року «РС» повинно було припинити своє існування. Але ми переконали Конгрес і адміністрацію президента США, що треба продовжувати фінансування.

— Якщо говорити про пріоритети інформаційного мовлення, то чи можна бути впевненим, що на плюралізм, який «РС» декларує як головний принцип своєї діяльності, ніяким чином не впливає джерело фінансування?

Д.Т.: — Конгресу, який виділяє нам гроші, зрозуміло, що для того, щоб ми добре функціонували, нам потрібна довіра. Там також тямлять, що люди, для яких ми мовимо, — освічені, і можуть збагнути, коли їм нав’язують пропаганду.

— Отже «РС» здатне дати в ефір щось на кшталт скандального фільму Майкла Мура «911 по Фаренгейту» — про Буша?

О.Н.: — Мушу зазначити, що будь-яка скандальна історія про будь-якого президента Америки — це частина нашої програми. Знову ж таки, ті, хто фінансує нас, розуміють: те, що ми робимо — це пропаганда демократії.

Д.Т.: — З власного досвіду роботи на «Радіо Свобода» від 1997 року я не маю жодного прикладу, коли якісь офіційні особи втручалися б у нашу діяльність, незважаючи на те, що часом той чи інший матеріал, поданий в ефір, сприймається дуже боляче і адміністрацією президента, і Конгресом. Найсвіжіша історія, яку ми висвітлювали, — про в’язницю Абу- Грейб у Іраку. Адже якщо ми живемо в демократичному суспільстві, то повинні розглядати такі речі.

— Ви сказали, що намагаєтесь у будь-якій ситуації представити дві точки зору. Це також стосується й новин із США? Якщо у вас буде скандальна історія про вашого президента, ви теж подасте офіційну думку його адміністрації?

Д.Т.: — Ми менше слідкуємо за тим, що робиться у Штатах, а більше зосереджені на тому, що відбувається в державі, де ми працюємо. Це, швидше за все, «Голос Америки» та інші аналогічні ЗМІ висвітлюють американські події. Хоча наразі у нас триває передвиборна кампанія. Звісно ж ми даємо дві точки зору: як Джима Керрі, так і адміністрації Джорджа Буша. Але для нас це не є пріоритетом.

— Про певні стандарти журналістської роботи змушує замислитися і нещодавнє звільнення з НТВ Леоніда Парфьонова. За офіційною версією, його звільнили тому, що він порушив корпоративні інтереси. А чи існують на «РС» корпоративні інтереси, які не дозволено порушувати вашим працівникам?

Д.Т.: — Маємо професійний кодекс, за яким самі себе обмежуємо, щоб не давати в ефір те, що закликає до насильства, сепаратизму, релігійної ворожнечі.

— Можемо згадати ще й Анну Герман, яку, як і Савіка Шустера, виховало «РС». Як, до речі, ви ставитесь до професійного та кар’єрного росту журналістів, які від вас ідуть?

Д.Т.: — Це їхні приватні рішення. Багато провідних журналістів в різні часи працювали на «РС». Мене не особливо втішає кар’єра деяких із тих, хто зараз працює в інших медіа. Проте я не включаю в цей список Савіка Шустера, бо вважаю його передачу «Свобода слова» дуже професійною.

«КОСМОПОЛІТИЧНУ ІДЕЮ НЕСТИ ЛЕГШЕ»

— Вважають, що Українська служба «РС» традиційно слабша за Російську редакцію. Чи справедливі ці докори?

Д.Т.: — Є лише дві мови, якими ми виходимо в ефір 24 години на добу і сім днів на тиждень: перська та російська. Почасти відчуття того, що Російська служба сильніша за Українську службу, виникає саме тому, що вона веде мовлення 24 години на добу. З цієї причини перша сприймається як могутня і потужна установа. Я був би дуже щасливий, якби Українська служба теж могла мовити 24 години на добу, але це неможливо. Бракує фінансів.

О.Н.: — Ті, хто каже, що ми слабші за російську редакцію, в якомусь сенсі мають рацію. Адже космополітичну ідею нести завжди легше. Російська служба не заглиблюється в національні, релігійні проблеми на такому рівні, на якому це робимо ми. Ми не обминаємо ці гострі, страшні і, здавалося б, традиційно недоторканні теми. Адже це вельми важкі питання і надто складно висвітлити їх так, щоб не виглядало, так би мовити, шароварно... Національно-етнічна проблема має бути подана з погляду сучасної людини. Я не думаю, що в цьому ми слабші, ніж Російська редакція. Тут ми, можливо, сильніші за все, що взагалі існує в українському медіа-просторі.

— Крім газети «День», звичайно.

О.Н.: — Я мав на увазі радіопростір. Газета «День», безперечно, може з нами успішно конкурувати в цьому. А от у Російській службі «Радіо Свобода» програми на такі проблемні теми з’являються не так часто, як у нас. Я не захищаю українську службу перед російською. Там є кращі сторони.

— Треба захищати. Активно і професійно.

О.Н.: — Я захищаю гостроту висвітлення питань. Наприклад, ситуація з Мельниченком. Російська редакція не вдостоїла його увагою. Вдала, що немає ні Мельниченка, ні його записів. Перші чотири місяці навіть на рівні новин ніхто нічого не говорив.

— Це, зрозуміло, не в їхніх інтересах.

О.Н.: — Я, до речі, пропонував директору Російської служби: «Хочеш, я тобі «підкину» записи Мельниченка? У нас є його телефон». А він мені казав, що це для них невигідно.

— Думаємо, що у кожного своя точка зору на ту ситуацію і на те, як її висвітлювала Українська служба «Радіо Свобода». Гадаємо, що ті події несли характер інформаційної атаки. І не впевнені, що зараз ви дивитесь на Мельниченка з тієї ж позиції, з якої ви дивились на цю історію спочатку. Чи не думаєте, що, можливо, ви теж були частиною якоїсь спеціальної операції...

О.Н.: — Особисто я був тоді у центрі тих подій. Я був першим, хто взяв у Мельниченка інтерв’ю.

— Чи змінилася ваша оцінка тієї ситуації?

О.Н.: — З точки зору новин — не змінилася, тому що це тоді було новиною. Я й досі вважаю, що я порушив би свої журналістські правила, якби проігнорував цю подію. Ми й досі не знаємо, що там було, але все-таки щось було.

— От у цьому і питання, що ми не знаємо, що, власне, тоді сталося і учасниками чого були журналісти.

О.Н.: — Не були ми ніякими учасниками. Я й досі пам’ятаю моє перше запитання до Мельниченка в ефірі: «Вас дуже багато людей вважають зрадником. Яку відповідь ви дасте їм на це?» Так вперше довідалися про Мельниченка...

— Щоразу та чи інша інформаційна кампанія приводить до якихось висновків для журналістів. Вони ж мають не просто «подавати снаряди»...

О.Н.: — Ми знаємо зараз менше, ніж ми знали раніше, особливо в цій справі, бо вона перетворилась на якийсь міф.

ШКАЛА «СВОБОДИ»

— За радянських часів люди знали, навіщо вони слухають «РС». Які ж ваші завдання нині?

Д.Т.: — Наші завдання залежні від країни, де ми мовимо. Вважаємо, що ці держави об’єднує одна негативна ознака — нестача плюралізму. Наприклад, на одному кінці шкали, в Туркменистані, плюралізму і демократії, на нашу думку, немає взагалі. Ми зараз мовимо на Туркменистан фактично за таких же умов, як це було за часів Радянського Союзу. І там навіть не дозволяють підрахувати кількість слухачів. На іншому боці нашої шкали — Сербія. В Сербії вільна атмосфера для медіа, тому радіопередачі ведуться для того, щоб надати слухачеві ширший спектр думок. Є два, з нашої точки зору, полюси: Сербія і Туркменистан. Всі інші країни, де ми мовимо, — поміж ними на цій умовній шкалі.

— Пане Олександре, все ж таки з ваших передач вгадується симпатія до певних політиків. Наприклад, до Віктора Ющенка. З чим це пов’язано?

О.Н.: — Я практично цілодобово веду боротьбу за те, щоб цього не було. Ми — не адвокати, і не прокурори. Ми не повинні публічно виявляти жодних симпатій ні до того, ні до іншого політика. На мою думку, це відбувається тому, що владу прийнято критикувати. В усіх країнах їй, владі, перепадає. Влада завжди виглядає як грішник. Опозиція ж, як правило, не несе відповідальності за проблеми країни.

Д.Т.: — В Росії нас називали «Радіо Явлінський». Одна з проблем у тому, що і Явлінський в Росії, і Ющенко в Україні, менше з’являються в медіа, ніж деякі інші політики. Наведу приклад Білорусі, де працюємо трохи інакше. Білоруська редакція свідомо вирішила (з нашої згоди) давати більше опозиційних поглядів. Це віддзеркалення ситуації, яка склалася в Білорусі, де опоненти влади взагалі не мають ніякого доступу до ЗМІ. Вони, звичайно, запрошують і представників провладних сил, але опозиція представлена більше. Ми повертаємося до нашої шкали, за якою Білорусь — десь біля Туркменистану.

«РАДІО САМОВБИВЦЬ»

— Чи є різниця у мірі свободи, яку ви даєте різним національним редакціям? Тобто чи нема такого, що ви даєте, наприклад, більш жорсткі вказівки туркменській редакції і менш суворі — сербській?

Д.Т.: — Це залежить від менеджменту. Наші служби мають дуже сильну автономію. Головним в нашій структурі є якраз не я, а директор служби. Завдання — знайти «правильну людину» для цієї посади, а потім дати їй автономію. Вказуємо директорам, на що слід звернути більшу увагу. Естонська редакція, наприклад, що була однією з шести закритих минулого року, зосереджувала свою увагу на місцевих новинах у контексті міжнародних. Естонія — невелика країна, якій важко мати власних кореспондентів за кордоном. Ми якраз надали їм можливість висвітлювати життя своєї країни у міжнародному аспекті, тому що їхні медіа не здатні були цього зробити.

— Чи факт закриття естонської служби означає, що завдання довести країну до стандартів демократії було виконане?

Д.Т.: — Критерії відкритості і демократичності суспільства і є характерними для рішення про те, чи продовжувати чи призупиняти радіомовлення. За цими критеріями для Естонії якраз настав час закрити Службу. Але парадокс полягає у тому, що в той момент, коли мали припинити мовлення, слухацька аудиторія була найбільшою, аж 20% населення (це в Прибалтиці загалом). Показовим у Прибалтиці є те, що слухачі до самого закриття користувались нашою інформацією, щоб перевіряти якість роботи локальних ЗМІ.

— У зв’язку з цим хотілося б запитати, коли буде закрита Українська редакція? Ваш прогноз?

Д.Т.: — Я не можу передбачити цього. В найближчому майбутньому це не прогнозується. Конгрес продовжує підтримувати радіомовлення в Україні. Хоча я припускаю можливе скорочення ефіру. Проте загалом мовлення ми припиняти найближчим часом не плануємо.

О.Н.: — Ми не називаємо себе «Радіо Свобода», ми називаємо себе «радіо самовбивць». Чим більше успіхів у тих країнах, де ми мовимо, тим ближче час нашого закриття.

— Але здебільшого журналісти не зацікавлені в тому, щоб втратити роботу в найближчій перспективі. І тому вони можуть взагалі не помічати тих чи інших підбадьорюючих ознак, що можуть з’являтися в тій чи іншій країні в той чи інший час...

Розмовляли Лариса ІВШИНА, Ганна Шеремет, Марина ЗАМ’ЯТІНА, Михайло МАЗУРІН, Катерина ДЯДЮН, Володимир ДЕНИСЕНКО, «День», Ольга ВАСИЛЕВСЬКА
Газета: 

Додати коментар

Фото Капча
Введіть символи з картинки

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ