Україна не може існувати, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, це байдуже, чи буде це повне злиття, чи широка автономія, останнє повинно залежати від бажання самих кримців
Павло Скоропадський — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Гетьман Української Держави

Сонце у спадок

Про регіональну ідентичність крізь символізм герба Поділля, — розповідає Юрій Легун
18 лютого, 2020 - 10:35

Подорожуючи Україною, мало хто звертає увагу на архітектурну геральдику, чи взагалі на геральдику як таку. Хоча історичні символи та герби досі прикрашають фасади, стіни і карнизи як поважних палаців, так і напівзруйнованих маєтків. Однак геральдична тема випадає з поля зору розкручених туристичних маршрутів, бо змусити туриста поїхати в глибинку (часом жахливою дорогою), щоби побачити герб, характерний для тієї чи іншої території, практично нереально. Та водночас саме тема регіональної символіки може стати своєрідним маркером для об’єднання громад і розвитку регіональної самоідентичності. Адже герб не лише позначає певну територію, а й розповідає про її історію, відзначає геральдист, доктор історичних наук, директор Державного архіву у Вінницькій області Юрій Легун. Саме він є співавтором гербів Вінниці, області та окремих її районів, і добре знає передісторію, походження та значення головного символу Поділля — 16-промінчастого сонця, яке дісталося нам у спадок ще з прадавніх часів. Про сонце, як магніт для подолян, і поговоримо.

«Стійке зростання інтересу до давніх символів, емблем і насамперед до територіальних і міських гербів з’явилося з набуттям Україною незалежності. За радянських часів ця тема справді була виключена з наукового обігу та широкого суспільного обговорення. Нині геральдикою займаються багато дослідників, бо, як наука, вона дає можливість ширше подивитися на історичні процеси, зокрема на регіональну ідентифікацію, — відзначає Юрій Легун. — І коли запитати звідти ти, то перше, що скажеш, я — з України, родом з Поділля. Тобто Поділля і подоляни це ті назви, які визначають нашу самоідентифікацію. Саме тому слово «подільський» фігурує в назвах багатьох закладів і організацій, що вказує на їхнє місце розташування. Але є й інші форми регіональної ідентифікації. Це прапори і герби, які ми використовували і використовуємо для позначення своїх територій. Направду, дуже складно визначити межі історико-етнографічних регіонів і Поділля зокрема. Адже в історичному контексті воно трансформувалося в різні територіально-адміністративні форми, тобто була земля Подільська, Подільське воєводство, Подільська губернія, а потім уже області — Вінницька та Хмельницька. Та, попри всі ці видозміни, подільський герб продовжував існувати, зберігаючи свій головний елемент — сонце з людським обличчям».

ТРИ ВЕРСІЇ ПОХОДЖЕННЯ І ПЕРША ЗГАДКА

«Якщо ж говорити про Подільське сонце, то версій його походження, як і переважної більшості земельних символів, може бути багато, — каже Юрій Легун. — Попередня назва Поділля звучала, як Пониззя, Русь Дольна. Тобто коли люди просувалися з Північного Заходу, з передгір’я Карпат, до низу по річках, спускалися, так би мовити, в діл, дощів ставало менше, а ясних днів дедалі більше. Відповідно ця земля асоціювалася з сонцем і теплом. Інший варіант, що сонце вважається символом багатства, і відповідно його зображували на гербах родючих земель. Крім того, багато символів виросли з родинних майнових знаків, якими позначали свою худобу, майно. Відшукати їхній первинний зміст неможливо. Певно так народилося і подільське сонце. Останніми роками поширилася і версія про язичницьке зображення життєдайного Бога сонця. Але вона не суперечить двом першим поясненням походження цього символу».

Якщо ж оперувати писемними джерелами, то перша писемна згадка подільського сонця датується XV століттям, у написаній Яном Длугошем розповіді про Грюнвальдську битву 1410 року: «Сімнадцята, вісімнадцята і дев’ятнадцята — землі Подільської, яка мала три прапори через велику чисельність свого населення. Кожний з них мав сонячний лик на червоному полі». І сьогодні на полі, де тривав той бій, стоїть величний пам’ятник, увінчаний територіальними гербами підрозділів війська, яке боролося проти Тевтонського ордену. Серед цих хоругв можна побачити і зображення Подільського сонця. Хоча в наступних свідчення про герб Поділля згадується вже не червоне, а біле тло. А за часів Російської імперії використовувався герб з синім щитом.

УСМІХНЕНЕ ЧИ СУМНЕ — НЕ МАЄ ЗНАЧЕННЯ, ГОЛОВНЕ — СВОЄ

Шукаючи зображення Подільського герба в інтернеті, можна натрапити на різні вирази обличчя сонця. Навіть розміри та форма сонячних променів — скрізь є різною. Так, на гравюрі Кипріана Томашевича можна нарахувати 16 променів, які відходять від Сонця, і ще чималу кількість ліній між ними. В той самий час, якщо придивитися до зображення Сонця на будинку ратуші в Кам’янці має лише вісім великих сонячних променів і велику кількість тонших променів (ліній) між ними. Найчастіше диск сонця має риси людського обличчя. І те, чи воно усміхнене, чи сумне — це радше уява художника, а не вимоги геральдичних канонів.

«Класичне Подільське сонце має 16 променів, половина з них прямі, тобто вони символізували сонячні промені, а половина хвилясті, як палаючий вогонь. Тобто воно уособлює дві природні сили. Обов’язковим елементом є головні риси обличчя — очі, ніс, рот. А от кількість чи хвилястість зморщок — вибір художника, — відзначає геральдист. — Подільське сонце пережило віки, позначаючи величезні території, які в різні періоди сягали майже до Дніпра на Сході або до Ягорлика та Богополя (теперішнього Первомайська) на Півдні. Здебільшого воно було самодостатнім символом, який ні з ким не ділив поле геральдичного щита. Але в часи Російського панування домінуючим символом став двоголовий орел, на грудях якого містився герб із зображенням сонця. Так Катерина ІІ маркувала території «дабы показать принадлежность сего края к России». Хоча саме в ці часи і відбувалося остаточне формування подільської ідентичності, яка й до сьогодні єднає жителів Хмельницької та Вінницької областей терміном «подоляни».

ІСТОРІЯ, ЯКА РОЗ’ЄДНУВАЛА, І СИМВОЛИ, ЩО ПОЄДНУЮТЬ

Якщо шукати відображання архітектурної геральдики Подільського сонця, то найкраще його можна простежити на прикладі Кам’янця-Подільського, який упродовж понад століття був центром Подільської губернії. Сяюче сонце, вирізьблене на кам’яній плиті, усміхається з фронтону ратуші, що на Центральній площі в Старому місті. Піднімаючись Старопоштовим спуском до Вітряної брами, перехожі неодмінно звернуть увагу на два кам’яні стовпи. В один з них вмуровано білокам’яну плиту з зображенням сонця. Ще один герб міститься в Домініканському костьолі, і він особливо цікавий, бо замість усміхненого обличчя зображено монограму Діви Марії, покровительки Поділля.

«На Вінниччині таких давніх нагадувань збереглося менше, і це очевидно передусім через те, що сучасна Вінниччина має свою давню локальну назву — Східне Поділля, Брацлавщина і свої відповідні символи, — каже Юрій Легун. — Йдеться про атрибути Брацлавського воєводства — срібний хрест на червоному полі зі щитком із зображенням півмісяця. Вважається, що срібний хрест демонструє наш адміністративний зв’язок із Волинню в часи Великого Князівства Литовського, а півмісяць означає прикордоння цих земель із Диким полем.

Найкраще демонструє всі ці адміністративні трансформації сьогоднішній герб Вінниччини, — це чотиридільна історія в символах. Спочатку ми були єдиною Подільською землею з символом сонця. Далі розділені на Подільське і Брацлавське воєводства (тому в наступному полі з’являється срібний хрест Брацлавщини). Потім знову ми об’єднані в межах Подільської губернії під сонцем. А сьогодні знову Східне Поділля реінкарнувалося в формі Вінницької області, що й символізує Брацлавський хрест. Власне, сучасний, розроблений 1995 року, герб області найкраще демонструє складний і довгий історичний шлях нашої території».

«НЕПОНЯТНА ШТУКА» ТОДІ І МОДНА ФОТОЗОНА СЬОГОДНІ

Інтерес до геральдики лише віднедавна почав проявлятися серед українців. Особливо добре він помітний у ставленні до міської геральдики. Наприклад вінничани не всі розуміють, що означає герб області, чи міста, проте кожен другий знає, який вигляд він має. Це знову ж таки зумовлено і тим, що бути вінничанином стало модно. Вінницю кілька років поспіль визнають найкомфортнішим містом в Україні, яке динамічно розвивається. До того ж до міста потяглися туристи, які почали нахвалювати Вінницю, що змусило вінничан «продавати» і розвивати її образ ззовні, а відтак шукати, розкривати цікаві історичні моменти і вишукувати маловідомі факти.

«Нарешті ми почали розуміти, що нам слід формувати ідентичність своєї громади, пізнаючи минуле, з його передісторією, етапами піднесення та занепаду. І символи в цьому самовизнанні відіграють важливу роль, — відзначає Юрій Легун. — Я пам’ятаю, як ухвалили герб Вінниці. Чи не вперше його презентували на одному з футбольних матчів. Я стояв на трибуні, як один з творців цього символу і пишався. А поруч сиділи прості чоловіки, роботяги, які прийшли пива попити і запитували один в одного, що це за «непонятна штука». Але минуло 25 років і сьогодні всі вінничани вважають за честь сфотографуватися біля герба Вінниці на День міста. Герб визнаний городянами, він живе і виконує свою головну функцію — об’єднує жителів міста.

Цікаво, що в історичних гербів з’являються сучасні «конкуренти» — бренди. Вони звичайно також потрібні, але мені здається, що в нашій частині Європи пострадянські народи і держави, ще не настільки потужні ідеологічно і культурно, щоб розкидатися старими символами. Їх навпаки слід збирати і навколо них гуртуватися, бо сама природа нашого життя і регіону вимагає від нас більшого консерватизму. Українцям треба завершити процес формування повноцінної сильної нації, а тоді можна буде й експериментами зайнятися. ЯЗокрема й геральдичними».

Олеся ШУТКЕВИЧ, «День», Вінниця, фото авторки
Газета: 
Рубрика: