Спільний вінок пам’яті

Символом такого єднання має стати вінок, який принесуть на Меморіал пам’яті українці, євреї, поляки, росіяни... Власне, за останнім переписом населення, у Луцьку мешкають представники майже 60 націй і народностей. Частина з них представила свої проблеми під час круглого столу у Волинській обласній держадміністрації на тему «Наш спільний дім — Україна».

Про те, чим є Україна та Волинь зокрема для людей, які не є українцями по крові, найкраще, мабуть, сказав представник єврейської громади Сергій ШВАРДОВСЬКИЙ:

— Україна — це моя Батьківщина. Я єврей за народженням і віросповіданням, але завжди вболіватиму не за ізраїльську спортивну команду, а тільки за луцьку «Волинь». І доки ми не зрозуміємо, що живемо тут і зараз, доки не почнемо розуміти один одного, не зважаючи, хто якої крові, нічого доброго в цій країні ніколи не буде.

Найперше учасники круглого столу повели мову про те, чим, за словами голови Товариства польської культури імені Тадеуша Костюшка Ніни Поремської, і мають займатися громадські об’єднання представників різних національностей: про збереження своєї культури, мови, знайомство з ними інших. Зокрема, товариство, очолюване пані Ніною, навчає розмовної польської мови і українських дітей (та й усіх охочих), проводить своєрідні фестивалі поезії: у Польщі українські діти читають вірші польською, а польські виступають у Луцьку українською. Проте український Майдан і все, що після нього настало, особливо, вважає пані Ніна, об’єднало наші два народи. Вона каже, що таких дружніх відносин поляків та українців, як нині, у нашій спільній історії ніколи не було.

І це підтвердив емоційний виступ голови іншого польського культурного товариства, яке носить ім’я Єви Фелінської, — Валентина ВАКОЛЮКА. Підставою для його виступу стала пропозиція голови Волинської обласної організації «Російський культурний центр» Ольги Саган вийти 9 травня на Меморіал пам’яті у Луцьку з... георгіївськими стрічками. Вона запевнила, що, вчепивши на лацкан свого френча поверх цієї стрічки ще й жовто-блакитну, таким чином об’єднаються схід і захід України. Проте висловила й претензії, начебто на Волині навмисно не дозволяють учням шкіл вивчати російську мову як другу іноземну, а замість неї «примусово» нав’язують німецьку. Заступник начальника обласного управління освіти та науки Валентина Загрева повідомила, що російську факультативно та як другу іноземну на Волині вивчають, згідно з поданими заявами, десятки тисяч школярів. Наразі на Волині є лише одна школа з російською мовою викладання — № 5 у Луцьку, проте це тільки відображає реальний стан справ. З кожним роком, каже директор школи Валерій Півницький, який за свою практику провів уже 15 випусків російськомовних дітей, меншає кількість охочих навчатися російською. І цього року в першому класі буде не більше 20 учнів.

Валентин Ваколюк закликав «шановне панство» сприйняти реалії такими, як вони є: немає вже для України братнього і великого російського народу, а є фактично війна між нашими державами. Тому усілякі претензії у стилі «почути росіян» просто недоречні.

— Я знаю, що ви думаєте: «Не вам, ляхам, мене вчити», — сказав він. — Ми, ляхи, скоро зробимо свою польську сотню. Ми допоможемо українцям довершити те, що вони розпочали на Майдані. Ми говоримо, що щось потрібно зробити. Давайте разом 9 Травня понесемо один спільний вінок: «Правий сектор», росіяни, поляки — усі ми, хто живе у Луцьку, хто живе в Україні. Без партійної символіки, а тільки діти різних народів, яких прихистила і об’єднала Волинь, Україна. Це було б маленьким дивом, яке ми реально можемо зробити, — вважає Валентин Ваколюк.

ОПИТУВАННЯ «Дня»

«День» також запитав політичних українців-представників різних національностей про їхню оцінку ситуації в Україні та дій російських диверсантів.

«КРАЩЕ ЖИТИ У ВІЛЬНІЙ КРАЇНІ, АНІЖ ЗА СЕРЕДНЬОВІЧНОЇ РОСІЙСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ»

Андрій ФУКС, голова німецької громади Харкова:

— Я можу озвучити свою особисту думку як представника етнічних німців. По-перше, я різко засуджую політику Путіна. Дестабілізація України відбувається під його керівництвом. По-друге, я вважаю, що наш уряд зміг успішно й ефективно діяти в умовах кризи і неоголошеної агресії, було ухвалено низку важливих законів і постанов. Особливо в перші дні, коли парламент об’єднався і доки комуністи та деякі регіонали не стали діяти на розкол. Головний підсумок подій останніх місяців — це те, що нація згуртувалася. Люди приходять до нового мислення і усвідомлення, особливо коли спостерігають відверте злодійство і розбій на Донбасі, розгул бандитизму. І якщо не в найближчому майбутньому, то надалі у країни є хороші економічні перспективи. Думаю, ми обійдемо Росію, люди зрозуміють, що краще жити у вільній країні, ніж при середньовічній російській ментальності.

«МИРНІ ГРОМАДЯНИ НЕ ПОВИННІ РЕАГУВАТИ НА ПРОВОКАЦІЇ»

Парвіз РЗАЄВ, депутат Кіровської районної у місті Донецьку ради, керівник молодіжного руху Конгресу азербайджанців Донецької області:

— Наше життя нічим не відрізняється від життя інших громадян України. Ми відчуваємо ті самі проблеми, ризики та хвилювання, що будь-який інший українець. Через національні ознаки жодних негативних чи позитивних змін зараз не відбувається, є зміни у контексті останніх подій в Україні: у бізнесменів впали продажі, є перебої з поставками, люди хвилюються за своїх дітей і таке інше.

Зараз ХХІ століття, і хочеться, щоб ніхто не проливав кров, щоб жили мирно, розвивалися, а не гинули. Ми, азербайджанці, вже пережили дещо подібне: наприкінці 1980-х — початку 1990-х років були аналогічні проблеми у Сумгаїті й Баку, усе закінчилося Карабаським конфліктом. Понад чотири роки тривала кровопролитна війна між азербайджанцями та вірменами, внаслідок якої відбулася окупація 20% території Азербайджану. Тож ми цього «наїлися», надивилися і нікому такого не бажаємо.

Конгрес азербайджанців Донецької області закликає усіх до миру, спокою та соборності. Просимо усіх — сепаратистів і патріотів, росіян та українців — заспокоїтися, охолонути й повернутися до нормального життя. Не можна, щоб люди воювали. Мирні громадяни повинні не реагувати на провокації, не хапатися за зброю — це буде наш невеликий вклад у здобуття миру в нашій країні.

«НАДІЯ НА БОГА, НАРОД, АРМІЮ І ВЛАДУ»

Юрій ПАЛІЧЕВ, керівник громадської організації «Болгари Херсона»:

— Ситуація в Україні надзвичайно складна. Я на своїй пам’яті не пригадаю, щоб таке доводилося переживати. Думаю, головне питання сьогодні у більшості моїх знайомих — це «щоб Росія не ввела війська регулярної армії в Україну і не почала повномасштабну війну». Я бачу, що весь цивілізований світ робить якісь зусилля для того, щоб цього не сталося. Але поки що я не бачу реальних результатів. Думаю, цього недостатньо. Про дії Росії щодо нас скажу дуже спрощено: вони — недружні. Але це дуже спрощено. В сьогоднішніх умовах надія залишається на Бога, на наш народ, на нашу армію і, як би там не було, є надія і на нашу владу.

«СЬОГОДНІ КОЖЕН МАЄ ЗАХИСТИТИ КРАЇНУ ПЕРЕД АГРЕСОРОМ»

Еліко МАРКЕЛІЯ, лідер грузинської діаспори «Ілорі», Херсон:

— Слідкуючи за останніми подіями в Україні, я дуже хвилююся. Для мене ця ситуація доволі знайома, адже подібне свого часу довелося переживати в Абхазії. Це страшно. Однак я вірю, що Україна — сильна держава, яка подолає цю агресію і вийде на шлях розвитку. Я сподіваюся, що наші політики нарешті схаменуться і знайдуть правильний підхід, аби нейтралізувати масштабні провокації та виклики, які постали на сході країни. Не можна допустити кримського сценарію. Я переконана, що нам як ніколи потрібна єдність. Якщо ми переслідуватимемо одну ціль — наведення порядку, встановлення миру, — тоді вийдемо з кризи. Разом з тим я розумію, як непросто вирішувати ці проблеми. Дуже стурбована, що влада не вживає рішучих заходів, не бере відповідальність на себе, на відміну від багатьох простих патріотів, які готові захищати українську територію. Якби серед керівників силових відомств було більше справжніх патріотів, думаю, і підлеглі працювали б інакше.

Я також сподіваюся на нашу армію. За останній час серед військових я зустріла чимало відданих і щирих людей. Я ними пишаюся. І намагаюся долучатися до їхньої підтримки. Днями ми провели благодійний концерт на підтримку херсонських прикордонників. Зібрали для них 45 тисяч гривень. Думаю, що кожен сьогодні повинен допомогти відстояти країну перед агресором. Ми — українські грузини — завжди будемо на вашому боці, адже Україна — наша друга Батьківщина, яку ми дуже любимо.

Підготували: Альона СОКОЛИНСЬКА, Харків; Марія ПРОКОПЕНКО, Донецьк; Іван АНТИПЕНКО, «День», Херсон

«Царице миру, молись за нас...»

Нова виставка у Музеї волинської ікони

Скільки б, здавалося, не було подібних виставок, а щоразу дивуєшся, з якою любов’ю і благоговінням створювали ці образи іконописці. На виставці представлено понад півсотні ікон XVII — XXI століть. Пречиста Мати Ісуса впродовж віків була і є для людей «усіх скорботних радістю» та «у журбі і печалі утіхою». Однією з найдавніших ікон на виставці є образ, який у 80 роки минулого століття відшукали у простій сільській церкві у Дорогиничах Локачинського району: це Богородиця Одигітрія XVII століття. Музейники відносять цей образ до школи іконописців, яка діяла у древньому Туропинському монастирі, що у нинішньому Турійському районі ще у XVI столітті. Так розпорядилася історія, що не відомо жодного імені майстрів, проте святу старовину з їхнім почерком відшукували і через століття, і ці знахідки стають окрасою музейних експозицій.

Представлена на фото ікона також належить до типу Одигітрій, що означає «провісниця до спасіння». Це суто волинська школа іконопису, з властивими їй кольорами та манерою письма. Написана була на початку XVIII століття і знаходилася у храмі містечка Горохів. Усі експонати виставки засвідчують істинність християнської віри і потужний творчий потенціал давніх та сучасних українських майстрів, відкривають світові українську цивілізацію та українську ментальність.