Наші батьки були на півслові обірваним поколінням. Весь цей огром несказаного і набріханого зверху, накопичившись за століття, тепер криком кричить. Країні потрібні письменники для психологічної санації.
Оксана Забужко, українська письменниця, поетеса, есеїстка

Сила практичної дії

У київському Будинку вчителя відбувся круглий стіл «Євген Чикаленко та меценатство в українському націєтворенні»
29 листопада, 2017 - 10:58
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Сьогодні, коли вирішується доля України, нам гостро бракує його любові до Батьківщини, водночас холодного, тверезого розуму, таланту розуміти й підтримувати людей, зрештою, його пророцького дару — він чітко уявляв, що лише красивими словами Україну не збудуєш. Євген Харлампійович Чикаленко (1861 — 1929), великий український меценат, успішний підприємець, визначний громадський діяч, був передовсім людиною практичної дії. І саме тому, як ніхто, готував і духовно, і матеріально, і економічно (хоч був переконаним прихильником еволюційного поступу) Українську революцію 1917 — 1921 рр. Бо він гуртував і виховав тих, хто її творив.

Про це йшлося під час круглого столу «Євген Чикаленко та меценатство в українському націєтворенні», який відбувся в Будинку вчителя — колисці Центральної Ради. Обговорювалося дуже широке коло проблем: «Події Української революції в сюжетах «Щоденників» Чикаленка» (професор Володимир Панченко, постійний автор і друг «Дня»); «Спогади про родину Чикаленків» (виступав Євген Чикаленко, внук видатного українця), «Історичні паралелі Євгена Чикаленка: погляди на актуальні питання української історії, політики, націєтворення» (історик Інна Старовойтенко), «Меценатство і корупція як слова-антоніми» (Юрій Гнаткевич, голова Просвітницького центру ім. Є. Чикаленка). Ми, звичайно, окреслили лише невелику частину доповідей, які відбулися.

Спробуємо подати стислий зміст сказаного на круглому столі, адже йшлося про дуже важливі для українського сьогодення речі. Отже, один із найбільших тогочасних українських олігархів зробив неоціненний внесок у справу нашого національного відродження початку ХХ століття — цей яскравий факт потребує ґрунтовного осмислення, а проте, хоч не можна сказати, що про Чикаленка зовсім не писали, але й досі про нього знає дуже вузьке коло людей. Чикаленко був «людиною дії», реальної практики (націєтворчої практики, додамо). Він постає сьогодні як особистість, котра була свідомою того, що революцію мають підпирати ті, хто тримає господарство (!), проте, на превеликий жаль, його не почули в 1917 — 1921 рр., і це, поза сумнівом, призвело до трагічних наслідків. Урок Чикаленка для сучасності: за кожною справою — як у ближчій, так і в далекій перспективі — мають бути конкретні досягнуті результати. Оце і є найважливішим.

Висловлювалась (зокрема, Ю. Гнаткевичем) і така думка — може, «непопулярна», проте доволі актуальна: у нас неукраїнська буржуазія при владі, на відміну, приміром, від чеської буржуазії доби Чикаленка... А відтак національно-демократичний рух хронічно страждає від безгрошів’я. Це — питання саме влади. Постать Чикаленка життєво необхідно вшановувати якраз сьогодні — заради того, щоб відродити саму ідею українського меценатства. Заради того, щоби поширювати українські ідеї і на нашій землі, і поза межами України (згадаймо, що саме він власними коштами, як мінімум, на три чверті підтримував знаменитий «Літературно-науковий вісник», не кажучи вже про газету «Рада»— його улюблене дітище), — заради того, нарешті, аби «зв’язати між собою окремі свідомі одиниці» (його слова). При цьому Чикаленко наполягав: «Не треба оголошувати моє ім’я, що я це підтримав», бо «я не хотів би виглядати, як торба з грішми», — важливою є виконана справа.

Сподіваємось, наш читач погодиться, що сказаного досить, аби не лише пам’ятати і вшановувати Євгена Чикаленка (у центрі Києва обов’язково має бути вулиця його імені), але й брати за приклад уроки його життя, його справ, його любові до України.

Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
Газета: 
Рубрика: