«У цій хаті народилась Україна»

Відомий вінницький фотограф Володимир Козюк виставив свої фотознімки стареньких хатин під стріхою у «Фейсбуці», чим здійняв справжню бурю емоцій серед українців в Україні і за її межами. За кілька днів його фото поширили майже сім тисяч користувачів, а кількість вдячних коментарів під публікацією взагалі не злічити.

«Хати-мазанки я фотографую вже 20 років. За цей час відвідав майже 800 сіл, зафіксував понад 450 стареньких садиб під стріхою. Багато це чи мало — не знаю. Але в якусь мить я зрозумів, що це не просто захоплення чи якась ностальгія за історією, — це справа глобального значення, бо саме у зникаючій нині хаті під стріхою зародилося українське село, звідки ми всі з вами родом. Із цієї хати вийшов ти, в цій хаті народилась Україна, — наголошує Володимир Козюк. — Фотографії із серії «Хати під стріхою» я представив на найвищому рівні, і не раз. Але коли ці роботи потрапили до Китаю, а потім митці з Піднебесної приїхали до нас, щоб побачити ці хати, я зрозумів, що це шанс для відродження української культури, зокрема народної, носієм якої є саме селянська хата».

Володимир розповідає, що перші хати-мазанки він сфотографував у своєму рідному селі Чеснівка Хмільницького району ще 1992 року. Першою до його об’єктива (тоді ще звичайного плівкового фотоапарата) потрапила хата баби Мотрі, за нею — баби Хими, потім діда Васьки та діда Олекси. Свідомо почав розшукувати хати під стріхою і мандрувати селами через кілька років, а 2004-го — спеціально для цієї роботи придбав дорогущий на той час цифровий фотоапарат. Тоді він ще не розумів, що це захоплення стане справою його життя, а збереження хат під стріхою — питанням №1.

«Не шкодую ані часу, ані грошей, які витратив на подорожі, бо за ці роки зібрав унікальну колекцію, яку вважаю скарбом нації. Більшості з фотографованих садиб нині вже немає, а фото є, вони збережені, — розповідає фотохудожник. — Пам’ятаю, як з мене сміялися, не розуміли, для чого я шукаю хати-мазанки, казали: «якийсь дурненький, займається хатками, а кому вони потрібні такі старі й напівзруйновані?». Знаєте, моя мати теж старенька, від роботи у неї потомлені руки, згорблена спина, та сивина припудрила скроні, але для мене вона найдорожча, найкраща і наймиліша. Історія хат і бабусь — це наша історія. Не треба її соромитися чи боятися. Нею треба пишатися. Ці хати — свідки історії України. Ще кілька років тому українське було не в моді. І на мене з моїми хатами дивилися з посмішкою. А зараз? Зараз такого проекту вже жодна інша людина ні за які гроші не зробить, бо просто нема з чого робити, «живих» хат під стріхою залишилося кілька. Тому, власне, в мене і виникла ідея об’єднати людей у проекті «Хата під стріхою», щоб зберегти її для прийдешніх поколінь».

Виставивши у «Фейсбуці» свої фотознімки, Володимир Козюк звернувся до краєзнавців, художників, архітекторів, бібліотекарів, фотографів — словом, усіх, хто коли-небудь фіксував, малював, описував чи досліджував українську хату, з проханням зібрати всі можливі відомості й матеріали про цю пам’ятку української історії. Для чого? Щоб увіковічнити українську хату в альманаху. Зараз Володимир уже підготував в електронному форматі фотографії 250 хат, які мають найкращий вигляд. Чекає на відгуки від своєї публікації та шукає однодумців, щоби в майбутньому написати проект і представити його громадськості, передусім меценатам, які були б готові поділилися своїми кревними і допомогти увіковічнили на папері самобутність української хати.