А найбільше покарання - це бути під владою гіршої людини, ніж ти, коли ти сам не погодився керувати.
Платон, давньогрецький філософ, епіграматист, поет, один з основоположників європейської філософії

Виступ без мікрофона

У Маріуполі відкрито пам'ятник жертвам голодомору
1 грудня, 2004 - 00:00

У суботу, в День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій в Україні, в центрі Маріуполя було відкрито пам'ятник безвинно загиблим у роки беззаконня тоталітарного режиму. Ініціатор спорудження пам'ятника — міське історико-просвітницьке товариство «Меморіал».

Установити в місті пам'ятник жертвам сталінського терору вперше запропонувала ініціативна група «За Маріуполь!» в резолюції мітингу 24 липня 1988 року під час проведення боротьби за звільнення назви міста від ганебного імені соратника Сталіна — А.Жданова. А 18 грудня того ж року на установчих зборах міського товариства «Меморіал» було прийняте звернення до міської влади з пропозицією встановити пам'ятник жертвам політичних репресій. Активісти «Меморіалу» розпочали збір добровільних пожертвувань, і 8 листопада 1991 року в Театральному сквері відбулось відкриття пам'ятного знака, на якому був напис на невеличкій табличці: «Тут буде установлений пам'ятник жертвам політичних репресій. Товариство «Меморіал». Вісімнадцятитонна гранітна брила символізувала вагу скорботи за безвинно загиблими. Біля цього каменя постійно проводилися мітинги пам'яті. Простояв тимчасовий пам'ятний знак майже 13 років. За цей час у місті з'явилось багато різних пам'ятників, а на цей все не вистачало коштів. Та міські громадські організації «Меморіал» та «Просвіта» постійно нагадували місцевій владі про необхідність увічнення пам'яті жертв голодомору та репресій. На мітингу пам'яті в листопаді 2002 року міський голова Юрій Хотлубей пообіцяв оголосити конкурс на кращий проект пам'ятника. У 2003 році відбувся конкурс проектів, не якому були представлені шість робіт. Журі визнало кращим проект Михайла Чернишова, який являв собою образне втілення скорбної «жатви» голодомору. На тлі гранітної стіни з рельєфним панно пшеничного поля розташована скульптурна група, що зображує селянську родину, яка помирає від голоду. Над нею нависає смертоносний серп. Був визначений розмір необхідного бюджетного фінансування майбутнього пам'ятника. Проте переможець конкурсу так і не побачив своє творіння у граніті, як не побачили його й мешканці Маріуполя. Натомість заступник головного архітектора міста Володимир Земляний пояснив, що міська казна «не потягне» конкурсний проект як такий, що дорого коштує та складний за технологією виготовлення. Дивно, що під час проведення конкурсу ніхто не побачив цих «вад». Не менш дивно, що півмільйонний промисловий гігант «не потягнув» кошторис одного надзвичайно важливого для суспільства пам'ятника. Між тим міська рада знайшла в бюджеті міста кошти на фінансування «року духовності», а точніше — церкви Московського патріархату у Слов'яногорську. Відхиливши проект переможця загальноміського конкурсу, група авторів, серед яких В.Земляний, екс-головний архітектор міста Сергій Руденко, архітектори Юрій Сагіров та Костянтин Окуленко, створили новий проект пам'ятника — «более скромный и менее дорогостоящий». Автори поставили за мету об'єднати в одну загальну композицію дві трагічні теми — геноцид українського народу штучним голодомором 1932— 1933 рр. та масові репресії. Пам'ятник складається з двох гранітних плит — червоної, яка символізує кров, та чорної — землю. На червоному блоці — переплетений колючий дріт, на чорному — хлібні колоски. Між двома плитами пройшов гостро окреслений розлом як символ протистояння між владою та суспільством.

Мітинг пам'яті розпочався хвилиною мовчання, вшанування пам'яті мільйонів людей, які стали жертвами голодомору та репресій. Учасники мітингу розгорнули на плитах державний прапор України і прапор УПА. У відкритті пам'ятника прийняли участь представники міської влади. Голова Маріупольського товариства «Меморіал» Галина Захарова розповіла про діяльність товариства та його роль як ініціатора спорудження пам'ятника. Відбулось урочисте покладання квітів. Потім — нагородження пам'ятними подарунками спонсорів. А коли люди, постраждалі від репресій, родичі реабілітованих захотіли виступити, в них відібрали мікрофон, пояснивши, що офіційна частина заходу на цьому закінчена. Забравши апаратуру, представники міської влади хутко зникли. Це викликало подив та обурення всіх учасників мітингу. Син розстріляного моряка Якова Малишева Валентин Якович Малишев приїхав на відкриття пам'ятника з Італії, де він мешкає, щоб вклонитися пам'яті своїх батьків, розповісти молоді про ті страшні часи. Коли Валентину було 8 років, у 38-му заарештували спочатку його батька, а потім і матір. Після того як батьків розстріляли, хлопчика відвезли до Німеччини, а після війни — в Італію. І лише після 1991 року Валентин Якович став щорічно приїжджати в Україну, щоб вшанувати пам'ять батьків біля пам'ятного знака в центрі Маріуполя. «Цей день для мене особливо дорогий. На місті каменя, який 13 років простояв у Театральному сквері, установлений справжній пам'ятник». Валентин Малишев відзначив, що, на жаль, українська влада ще не достигла до розуміння демократії, що одна нога у неї в демократії, а друга — ще в сталінському режимі й дуже прикро, що в такий день люди висловлюють свої думки без мікрофона. Але незважаючи на це, В.Малишев висловив слова подяки меру Маріуполя та міській владі за те, що вони сприяли установленню пам'ятника. Адже ще дуже багато людей у керівництві різних рівнів і в уряді, особливо серед комуністів, які гальмують процеси пізнання молоддю історії своєї країни та народу. Серед виступаючих без мікрофона була й автор цих рядків, яка розповіла про подвижницьку діяльність американського професора, українського патріота Джеймса Мейса, про його статті в газеті «День». Учасники мітингу вшанували хвилиною мовчання світлу пам'ять Джеймса Мейса, який відкрив українцям правду про голодомор.

Галина АЛЕКСАНДРОВА, Маріуполь. Фото надане автором
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments