Якщо свобода взагалі щось значить, то це право говорити іншим те, чого вони не хочуть чути
Джордж Оруелл, британський письменник і публіцист

Вступ із розрахунку

Абітурієнт-2011 мріє навчатися коштом держави, а працювати — за кордоном
16 серпня, 2011 - 00:00

На початок серпня припадає оголошення списків рекомендованих до зарахування до вишу, тому на цей час вступники, затамувавши подих, стежать за пересуванням рейтингових списків і чекають свою «щасливу хвилю». Вступною кампанією передбачено три хвилі зарахування, у кожній із них в абітурієнта було два дні, щоб устигнути подати оригінали документів на обрану спеціальність.

Нагадаємо, що випускників шкіл 2011 року менше, ніж 2010 року, аж на 42%. Цілком логічно, що тепер не абітурієнти боролися за виші, а навпаки. Побутує думка, що за браком конкуренції між абітурієнтами, які є такими бажаними в стінах вишів, рівень їхньої підготовки й знань нижчий порівняно з рівнем абітурієнтів минулих років.

Щоб зрозуміти, який він — абітурієнт-2011, про що мріє й чим живе, я завітала до трьох вищих навчальних закладів Києва й поспостерігала за настроями вступників.

МАЙЖЕ ВСІ ПОДАВАЛИ ДОКУМЕНТИ З НАДІЄЮ ХОЧ ДЕСЬ ВСТУПИТИ «НА БЮДЖЕТ»

Обсяги державного замовлення скоротилися в межах всієї України на 20%. Порівняно з кількістю абітурієнтів, яких стало майже вдвічі менше, у вступників з’явилося більше шансів.

Першими моїми інтерв’юерами стали саме батьки, які пліч-о-пліч з абітурієнтами подолали шлях від вибору професії до вистоювання в довгих чергах, щоб написати заяву про вступ. Тати й мами всім задоволені: хоч і повільно, але подали всі потрібні документи без зайвих стресів. Майже всі використали шанси подати документи в максимальну кількість вишів із надією хоч десь вступити на бюджет. Багато хто переподавав документи, бо не був певен у справності системи «Електронний вступ-2011», яка мала б забезпечити дистанційне подання документів.

КОНТРАКТНИКИ ПРОІГНОРУВАЛИ АКЦІЇ РУХУ «ПРОТИ ДЕГРАДАЦІЇ ОСВІТИ»

І у батьків, і в студентів я питала про ставлення до руху «Проти деградації освіти», який виник із новими можливими змінами до Закону «Про вищу освіту». (У газеті «День» було багато матеріалів, які висвітлювали перипетії щодо громадських слухань цього закону й ігнорування міністерством рекомендацій громадських організацій.) Більшість учасників вступної кампанії 2011 року краєм вуха чули про студентські проблеми з необхідністю оплачувати кожне пропущене заняття, скороченням державних місць і підвищенням прохідного балу для отримання стипендій. Але парадоксальним є те, що ніхто з опитаних не заглиблювався в тему, не відвідував акцій протесту, які влаштовували, зокрема, й для абітурієнтів, аргументуючи це тим, що в регіонах таких акцій не проводили. З контрактниками ще цікавіше: більшість потенційних «покупців» вищої освіти також не в «темі», що контракт із вишем вони можуть складати короткостроковий, що потім потягне за собою щорічне збільшення вартості навчання.

«А коли ж на ті акції ходити, як працюєш на двох роботах, щоб хоч якось грошей на вступ назбирати? Не знаю, хто ті акції організовує, але щоб тільки в тому розібратися, часу потрібно чимало. В одному випуску новин показують, що студентам подобається законопроект, а вже в наступному сюжеті показують протестувальників, які кажуть що їхніх зауважень не врахували», — коментує мама одного з абітурієнтів.

СТУДЕНТИ НЕ ПРИХОВУЮТЬ СВОГО БАЖАННЯ ВИВЧИТИ МОВУ Й ВИЇХАТИ З КРАЇНИ

Радісні й впевнені абітурієнти радо діляться своїм баченням майбутнього після здобуття освіти за обраним напрямком. Багато абітурієнтів Лінгвістичного університету не приховують свого бажання вивчити мову й виїхати з країни в пошуках кращого життя. Абсурд у тому, що ці студенти хочуть вивчитися коштом України, а працювати — на Німеччину (саме цю країну юні українці вважають найперспективнішою й найпростішою в плані отримання громадянства). Усього двоє абітурієнтів змогли мене переконати у своєму бажанні розвивати українську перекладацьку школу, назвавши кілька прізвищ сучасних українських відомих перекладачів і вразивши величезними балами з іноземної мови.

Абітурієнти університету фізичного виховання і спорту мріють займатися улюбленою справою свого життя — спортом. В Україні серйозних перспектив не бачать, але щиро сподіваються своїми рекордами й здобутками досягти успіху в житті. За кордон поки не збираються, хоча й не виключають такої можливості. Більшості хотілося б жити й працювати в Україні через прив’язаність до родичів, друзів, пристосування до умов життя, а також недостатнього знання іноземної мови. З абітурієнтами приватного вишу не вдалося поспілкуватися через їхню відсутність у приймальній комісії.

СТУДЕНТІВ, ЩО НАБРАЛИ МЕНШ НІЖ 124 БАЛИ, НЕ ПРИЙМАЮТЬ НАВІТЬ У ПРИВАТНІ ВИШІ

У виші недержавної форми власності мені вдалося поспілкуватися з Оленою Мачнаєвою, начальником відділу забезпечення роботи приймальної комісії:

— Цього року університет доклав максимум зусиль, щоб привабити студентів. Ми пішли назустріч абітурієнтам і робимо 50-відсоткову знижку на навчання за перший рік, забезпечуємо гуртожитком, дозволяємо вносити плату за навчання частинами. До нас часто зверталися абітурієнти, які мають всього два тести ЗНО, а для вступу в університети обов’язково треба мати три. Таким студентам ми рекомендували йти навчатися до технікумів, коледжів для здобуття рівня «молодший спеціаліст». З таким дипломом потім можна за співбесідою перейти на третій курс партнерського вишу за аналогічною спеціальністю. Є ще й такі студенти, які набрали під час тестування менш ніж 124 бали, за умовами вступу такі абітурієнти не можуть стати студентами навіть приватних навчальних закладів, бо вступ до всіх акредитованих навчальних закладів здійснюють за системою «Конкурс», що контролює міністерство.

КІЛЬКІСТЬ ОХОЧИХ НАВЧАТИСЯ ЗА КОРДОНОМ ЗРОСЛА УДЕСЯТЕРО

Не перший рік в Україні активно працюють центри академічних обмінів, що пропонують випускникам українських шкіл здобувати освіту в європейських країнах (найпопулярніша серед українців — Польща). Ще кілька років тому навчання за кордоном було прерогативою представників щонайменше середнього класу. Зважаючи на сьогоднішню якість освітніх послуг з їх корумпованістю та застарілістю наукових баз, то навчання за кордоном здається вже не буржуйським, а далекоглядним рішенням. Здоровий глузд підказує, що краще за ті ж 15 тисяч гривень на рік навчатися у визнаному європейському університеті й отримати диплом, який будуть визнавати у більшості країн ЄС. До речі, європейські виші ведуть дуже лояльну політику щодо іноземних студентів-контрактників. Для прикладу: у деяких польських університетах, якщо ти отримуєш середній семестровий бал 4,8 із можливих 5, то наступного семестру матимеш стипендію, яка покриває вартість навчання за цей період, не враховуючи премій, якими заохочують до навчання й іноземних студентів. А спробуйте отримати премію в українському державному вузі, якщо ви навчаєтеся за контрактом! За даними одного з навчальних агентств України, кількість українських студентів, які бажають навчатися поза межами нашої держави, за останні п’ять років зросла вдесятеро.

«Я завжди мріяла вступити до НаУКМА, і ще півроку тому я готова була подавати туди документи на здобуття рівня магістра. Попередньо я передивлялася можливості навчання за кордоном, заповнювала аплікаційні форми, складала тести на знання іноземних мов. Мені пощастило, і я виборола грант на навчання в Німеччині, куди й поїду вчитися на журналіста. Неабиякою прикрістю для мене стало скасування держзамовлення на магістерські програми із соціології й журналістики в НаУКМА, бо багато одногрупників планувало продовжити навчання там, а таких коштів не кожен назбирає», — розповідає Аліна Шевченко.

Вікторія БІЛАШ, Літня школа журналістики «Дня»
Газета: 
Рубрика: