Не всяка людина здатна бути при владі, а лише така, що за природою своєю прагне до правди і справедливості.
Станіслав Оріховський-Роксолан, український письменник, оратор, публіцист, філософ, історик, полеміст, гуманіст доби Відродження

Як народжувалась фотографія?

Напередодні знакової події — виставки «Дня», яка відбудеться з 9 по 17 листопада у Будинку кіно, ми вирішили нагадати про феномен появи «дивних картинок» дзеркала часу і людської сутності
8 листопада, 2019 - 11:27
ФРАНЦ ДЕ МЕЗЕР. АНДРІЇВСЬКИЙ УЗВІЗ ТА АНДРІЇВСЬКА ЦЕРКВА

Фотографія народжувалась довго, в муках. Ще Леонардо да Вінчі вказував у своїх роботах, що від світла у темних кімнатах залишається відбиток. У різних історичних документах ми знаходимо свідчення про «дивні картинки». Так, у 1816 р. продавець оптичних приладів на прізвище Шевальє раптом побачив у своєму закладі дивного відвідувача. Бідний парубок показав продавцю... фотографії. Він розповів власнику крамниці, що винайшов розчин, який дає можливість робити зображення реально існуючих предметів на щільних поверхнях. Юнак сказав, що в нього немає грошей на подальші досліди, і попросив Шевальє зберегти його винахід — «чарівний розчин» (флакон із темною рідиною, що нагадувала йод). А загадковий парубок так більше не з’явився...

Свої враження від дивного відвідувача Шевальє записав за десять років до того, як колишній солдат армії Наполеона, винахідник Жозеф Нієпс зробив першу офіційно зареєстровану фотографію — відбиток дахів паризьких будівель, який він зробив на першому в історії людства фотопапері на основі асфальту. Експозиція цієї фотографії тривала вісім годин! Нієпс витратив всі свої гроші на фотографічні досліди і помер банкрутом у віці 64 років. Проте його справу продовжив Дагер, Фогель, де Мазер та Висоцький.

ФУНКЦІЇ ЕКСПОНОМЕТРУ ВИКОНУВАЛИ... КОТИ

Перші фотографи були як в прямому, так і в переносному сенсі слова люди важкі; важкими були також і їхні фотоапарати.

Фотографією захоплювались люди різного віку та різних професій: хіміки, фізики, художники, астрономи та журналісти. Зазвичай це були кремезні чоловіки, життя яких нагадувало чорно-білу фотографію, позаяк мало і білі, і чорні сторони. Саме піонерам фотографії доводилось вигадувати заміну приладам, що з’являться згодом, як, наприклад, експонометру. Функції цього пристрою, що і сьогодні використовується для обрахунків тривалості експозиції (тобто кількості світла у приміщені чи на вулиці), у ті часи виконували...коти. Розширені зіниці кішки вказували на нестачу світла та, відповідно, на потребу подовженого процесу фіксації зображення, і навпаки: звужені зіниці дозволяли працювати без додаткового світла.

До речі, перші фотопортрети коштували недешево (іноді дорожче від намальованого родинного портрету). Роль сімейних світлин у вітальнях у ті часи відводилась картинам, написаним олійними фарбами...


ПЕРШУ ФОТОГРАФІЮ КИЄВА ЗРОБИВ АНГЛІЄЦЬ ДЖОН БОРН

Поняття «фотопортрет» поширилось тільки наприкінці 1860-х: адже саме в цей час фотографи зуміли довести експозицію світлини до незначної тривалості в кілька хвилин. До цього періоду створення фотографії могло тривати кілька годин поспіль, а просидіти абсолютно нерухомо на одному місці, до того ж не моргаючи, могла далеко не кожна модель.

ПРАБАБУСЯ СУЧАСНОЇ ФОТОПЛІВКИ ВАЖИЛА 15 КІЛОГРАМІВ

За тогочасними фотографами ходили асистенти: одні носили сам фотоапарат, інші — тільки касету, в котру заправлялись дванадцять аркушів із фотопапером. Прабабуся сучасної фотоплівки важила 15 кілограмів. Почасти й з цієї причини фотографи часто потрапляли у кумедні ситуації. Так, найзаможніший з київських фотографів, Франц де Мазер, власник найбільшого фотоательє у Києві, одного разу потрапив до поліцейського відділку: його  з помічником прийняли за шпигунів у той час, коли Мазер обирав найкращу точку для зйомки краєвиду пейзажу Андріївського узвозу.

Мазер вважав фотомистецтво бізнесом. Більше того: він став першим фотографом, що зрозумів важливість реклами, і власноруч друкував рекламні фотографії свого ательє для заохочення відвідувачів.

Фотоательє тих часів були чимось на зразок суміші елітного клубу, перукарні та фотолабораторії. Пані мали можливість зробити собі зачіску чи підібрати для фотографування парасольку чи рукавички під колір сукні. Їхні кавалери часто заходили в ательє, щоб почути останні міські новини, почитати пресу або випити чашку чаю.

ПЕРШОПРОХІДЦІ, ЕКСПЕРИМЕНТИ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ

Між власниками фотоательє відбувались «професійні змагання», що полягали, наприклад, у колекціонуванні мальованих фонів, на тлі яких зазвичай робили перші фотокартки. Це були намальовані історичні будівлі (наприклад, Ейфелева вежа), пейзажі (переважно морський берег чи пляжі з пальмами), натюрморти (наприклад, вази з квітами), і т.п. Багато хто з художників отримував від фотографів постійні замовлення на виконання подібних композицій, і саме вони вважались серед них не останньою можливістю заробітку.

Особиста доля перших фотографів теж складалась непросто. Як і більшість першопрохідців, вони витрачали всі свої гроші на експерименти та дослідження, часто помираючи у бідності та забутті. Саме так скінчилось життя Нісефора Нієпса — автора першої фотографії в історії людства... Франц де Мазер помер у 1922 р. від інфаркту. Його серце не витримало більшовицьких обшуків: адже солдати Червоної армії чомусь вважали все, що було пов’язано з фотографією, суто буржуазним мистецтвом і знищували все, з фотоапаратами включно. Завдяки їх зусиллям майже всі світлини де Мазера було знищено. Лише у бібліотеці ім. В.І. Вернадського якимось дивом зберігся альбом його київських світлин, котрі нині є документальним свідченням того, як виглядали київські вулиці, — скажімо, Хрещатик чи Андріївський узвіз, — в середині XIX століття. Не дивно, що ці краєвиди відрізняє незначна кількість будинків, зелені пагорби та церкви, і звичайно ж, візники, яких де Мазер особливо поважав і досить часто фотографував.

Першу фотографію Києва зробив англієць Джон Борн на прохання свого друга, також англійця, інженера де Віньойля, котрий створив підвісний міст у Києві, що поєднав два береги Дніпра. Борн сфотографував його одним із перших в історії людства фотоапаратом для того, щоб зберегти цей шедевр архітектури для нащадків.


КОЖНА ФОТОГРАФІЯ СТВОРЮВАЛАСЬ ЯК МИСТЕЦЬКИЙ ТВІР. ЦЕ ПОЯСНЮВАЛОСЬ ТИМ, ЩО, ПО-ПЕРШЕ, ФОТОГРАФІЇ КОШТУВАЛИ ДОРОГО, І ЦЕ ДОЗВОЛЯЛО СТАВИТИСЬ ДО СВІТЛИН ТАК САМО, ЯК І ДО КАРТИН

Київ у той час був відомим європейським центром культури, саме тому серед перших українських фотографів були поляки, німці та англійці. Сам де Мазер навчався мистецтву фотографії в Австрії, а, наприклад, відомий піонер фотографії, німець Герман Фогель, подорожуючи Європою зі своєю фотокамерою, відвідував також і київські пагорби.

Основна ж особливість перших фотографій полягає в тому, що поняття «побутова фотографія» було взагалі відсутнє в середині ХІХ  на початку ХХ ст. Кожна фотографія створювалась як мистецький твір. Це пояснювалось тим, що, по-перше, фотографії коштували дорого, і це дозволяло ставитись до світлин так само, як і до картин. По-друге, кожна фотографія потребувала значної кількості часу: так, перша в історії людства спроба зробити статичне зображення зримим тривала 14 годин; проте, на відміну від наступної восьмигодинної зйомки, того разу Нієпса очікувала поразка.

Фотографія народжувалась у муках і потім довго чекала свого часу. Та саме завдяки фотографії народився кінематограф, постійно вдосконалювався живопис, а головне, — наші прабабусі та прадідусі назавжди залишились молодими і красивими, вразливими і чуттєвими, мужніми і іноді смішними. Адже фотографія — не тільки дзеркало часу і людської сутності; в певному сенсі вона сама і є життям.

Марина КОНДРАТЬЄВА, кінорежисер, мистецтвознавець. Фото з сайта wikipedia.org
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ