Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

«Якби не пішов, я б себе не поважав»

Чому 52-річний професор із Тернопільщини, експерт «Дня» Микола Лазарович, пішов добровольцем на війну
20 березня, 2015 - 15:12
«Якби не пішов, я б себе не поважав»
ФОТО REUTERS

52-річний професор, доктор політичних наук, заслужений працівник освіти України, багаторічний експерт і читач «Дня» Микола Лазарович пішов добровольцем на війну. Він уже пройшов вишкіл у Рівненському військовому навчальному центрі. Микола Лазарович зараз є командиром відділення регламенту та ремонту систем динамічного захисту у 14-й Володимир-Волинській бригаді. На даний час він перебуває у відпустці. З Тернополя планує завезти бійцям-побратимам благодійну допомогу, зокрема продукти харчування, засоби гігієни, медикаменти, а також Біблію. Збір допомоги зорганізував Тернопільський національний економічний університет.

Усе життя Микола Лазарович намагається діяти на користь своєї держави не тільки науковою діяльністю, а й громадянською. 1991 року, напередодні Всеукраїнського референдуму на підтвердження Акта проголошення Незалежності України, два місяці працював у референдному штабі; 2004-го брав участь у помаранчевій революції, пізніше — у Революції Гідності. Історик вважає, що тепер перед ним стоїть найбільш відповідальне завдання — «вкласти свою часточку в перемогу України». Вірить, що повернеться з перемогою і продовжить викладацьку та наукову діяльність.

«ПУТІН ДУЖЕ БОЇТЬСЯ, ЩО УКРАЇНА МОЖЕ СТАТИ УСПІШНОЮ»

— Коли прийшов, у військкоматі сказали, що мене знято з обліку. Подав заяву на ім’я воєнкома, щоб мене відновили. Пройшов медичний огляд. Лікарі написали, що я обмежено придатний для військової служби. Попри це, я наполягав і переконав, що хочу йти, — розповідає Микола Васильович.

Чому так наполягаєте на своїй участі у війні?

— Якби не пішов захищати Україну, я б себе не поважав. Я — історик і можу провести важливі паралелі. Під час революції 1917 — 1921 років люди, особливо селяни, вкрай неохоче йшли до війська. Казали, що їх «цікавить більше земля, а війська хай воюють там, де їм треба, бо то — за панські інтереси». Відповідно, була окупація Москвою України. У 1921 — 1923, 1932 — 1933 роках був Голодомор — найстрахітливіше явище у всій світовій історії. Тоді батько та матір, які не пішли захищати Україну в 1917 — 1921 роках, дивилися, як гинуть їхні діти. Я не хочу повторення такого. Сьогодні є два шляхи допомогти українській армії — фінансово або безпосередньою участю у війську. На жаль, фінансово не маю можливості допомагати. Хоча що міг, робив. Я — головний редактор наукового збірника «Українська наука: минуле, сучасне, майбутнє». Частина коштів від проекту, зокрема тисячу гривень, направив на потреби української армії. Кожен із нас має по можливості допомагати нашим військовим, байдужим не можна бути.

Що, на ваш погляд, стало причиною цієї війни?

— Одна з основних причин така: Україна — це засіб, яким Росія хоче, щоб її допустили до світового «столу», щоб Володимир Путін був на рівні Барака Обами і керівників ЄС. Бо тривалий час минулого століття світ був двополярним — Радянський Союз і демократичний світ. Після розвалу Радянського Союзу світ став монополярним, тобто є один великий центр, і поки що це США. Путін хоче підняти свій статус і статус Росії. Є також інші причини війни — Путін дуже боїться, що Україна може стати успішною. Якщо Україна, яка йшла поряд із Росією і навіть відставала в економічному розвитку, раптом стане успішною державою, росіяни побачать, що тут є демократія, люди є європейцями, і кожна людина є цінністю, а не гвинтиком системи. Тоді в РФ люди можуть задуматися: «Чому ми так живемо, чому така ситуація?» Ще одна причина війни: Путін хоче показати росіянам, що не варто повторювати ніяких революцій, що вони призводять до війни, проблем і катаклізмів.

Путін хоче поділити світ на сфери впливу. Він хоче відновити вплив на колишні радянські країни, щоб ці держави знову були в нього під п’ятою. Гадаю, демократичний світ на це не погодиться. До того ж, Росія і Радянський Союз — це дві різні речі. У Радянському Союзі була така потуга, як Україна, яка завжди була більш європейською, ніж Росія. Уже того, що було, бути не може.

ДВА ФРОНТИ: ВІЙНА ТА РЕФОРМИ

На вашу думку, як медіа повинні писати про війну?

— Ніхто кращого не придумав, ніж просто сказати правду. Всі розуміють, що на війні гинуть люди. Кожен, хто йде в зону АТО, усвідомлює, що це може бути квиток в один бік. Але якщо загинуло 15 осіб, а кажуть тільки 10 або менше, — це погане ставлення до пам’яті загиблих Героїв. Разом із тим, гадаю, що представники медіа, які висвітлюють тему війни, повинні проводити паралелі — що робиться владою для реформ. Бо дуже багато заяв про те, що в Україні сьогодні є два основні фронти — українсько-російський і реформи та боротьба з корупцією. Тому вважаю, що було б дуже доречно проаналізувати й показати, наскільки успішно проводяться реформи в той час, коли військові захищають територіальну цілісність України. Якщо говорити про зону АТО, на мою думку, має бути єдине джерело інформації, а всі інші мають на це джерело посилатися. Завдання журналістів цю інформацію відповідним чином трактувати.

Якою має бути пропаганда в рамках державної інформаційної політики в час війни?

— Найкраща пропаганда — це йти і допомагати своїй Батьківщині вижити, вибити орду з української землі, тобто це безпосередній приклад — поїхати, подивитися, чи нагодовані солдати, чи мають відповідний одяг, в якому їм зручно і не холодно. Щоб люди побачили, що у військового є каска і бронежилет. Якщо державна інформаційна політика активно працюватиме в цьому напрямі, добровольців, як на мене, буде більше. Бо зараз є багато такої негативної інформації про те, що солдатів просто не шкодують. Це не є доброю промоцією для мобілізації. ЗМІ варто розкривати душу солдатську, його ентузіазм, заради чого він пішов боротися за Україну. Потрібно більше інтерв’ю з хлопцями, які воюють в зоні АТО.

У мене абсолютне переконання, що Україна переможе. Україна має велике майбутнє. Вона стане прикладом для багатьох інших країн, зокрема й для нинішніх розвинутих європейських держав. Україна — це потуга, яка вирвалася з радянських імперських тенет, вийшла на волю, відчула свободу і тепер буде вільно працювати на себе. Усе буде добре. Питання в тому, скільки ще московський морок потребує жертв?!

Бажаємо повертатися з перемогою! Які у вас плани після повернення з фронту?

— Моя кандидатська дисертація була про Українських Січових Стрільців. Це цілком добровольче військо. Було навіть заборонено агітувати, щоб іти в цей легіон. Хлопці й дівчата добровільно йшли захищати свою землю і казали: «Йдемо боротися за волю України. Якщо загинемо, то лишаться могили, на яких буде написано «впав за волю України». Дасть Бог, я повернуся і працюватиму над цією тематикою. Я запланував знайти всі прізвища тих людей, які були в легіоні Українських Січових Стрільців. Бо це були справді святі люди.

Тамта ГУГУШВІЛІ, Тернопіль
Газета: 
Рубрика: