Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

«Йосип Сліпий прагнув, щоб українці повсюди відчули, що належать до одного народу і однієї церкви»

Екс-глава УГКЦ Блаженнійший Любомир — про свого попередника, який, до речі, висвячував його на єпископа
18 грудня, 2012 - 18:04
БЛАЖЕННІЙШИЙ ЛЮБОМИР (ГУЗАР)

Завершується рік, проголошений Роком Патріарха Йосипа. Під кінець різних урочистих подій в Україні та у всьому світі Архієпископ-емерит Блаженнійший Любомир (Гузар) поділився своїми враженнями про Йосипа Сліпого. 16 грудня в Патріаршому соборі Воскресіння Христового, що на Лівому березі в Києві, він прочитав лекцію-спогад.

— Пригадую, — розпочав він, — уперше побачив Патріарха на Водохреще 1943-го року. Це було у Львові. З ним було кілька священиків. Я, малий хлопець, звернувся до мами: «Мамо, а чому ті отці такі великі?». Оскільки було дуже зимно, то отці під ризи одягнули теплий одяг і виглядали дуже-дуже великими.

...Це був початок знайомства Блаженнійшого Любомира з Патріархом.

Краще він його пізнав, коли Патріарх уперше приїхав у США наприкінці 1960-тих років.

Патріарх Йосип — постать багатогранна. Блаженнійший обмежується кількома «штрихами».

— Йосип Сліпий, — продовжує він, — син Поділля. Його родинне село — Заздрість. Він народився і виховувався у добрій християнській родині. Гадаю, це теж мало вплив на його вдачу, бо Йосип Сліпий був дуже-дуже працьовитою людиною. Поняття «працювати» він виніс зі свого родинного дому. Ті, хто знали його дуже молоденьким, розказують, що він змалку присвячував надзвичайно багато часу науці. Працьовитість — одна з основних характеристик особистості Патріарха Йосипа. Потім я переконався в цьому особисто. Він не любив бездіяльність. Не лише в собі, а й в інших. Якось у Римі в нашому осідку я з одним старшим від мене отцем проходились подвір’ям після сніданку. Ми не просто гуляли, а складали план роботи на найближчі дні. А Патріарх Йосип, який мешкав на третьому поверсі, зійшов на долину й сказав: «А ви чому тут марнуєте час?» Насправді ми не марнували час, але йому здавалося, що треба бути більш ефективним. У нього навіть було особливе слово для тих, хто марнував час — «не тиндайте». Казав: «Брате, не тиндайте, працюйте».

Свою роботу він присвячував загалом науці. Де міг і як міг Йосип Сліпий намагався розвивати наукову працю. Він не тільки сам працював, а й створював ці місця праці, заохочував студентів, виховував у них пошану до науки. Саме він, відбувши заслання, почав у Римі створювати Український католицький університет... Для цього він долав найрізноманітніші перешкоди. І якщо ми сьогодні маємо Університет, то тільки завдяки першим, дуже рішучим крокам Патріарха.

Можемо запитати, чому таке захоплення наукою? Йосип Сліпий бачив науку, як велику силу. Більшу, ніж зброя чи економіка. Він був переконаний, що нація, яка матиме вчених, матиме пошану, і зможе виступати не як предмет, а як підмет діяльності. Наука в його розумінні була засобом сили.

Може хтось подумати, що Патріарх усе своє життя присвячував науці і ні для чого іншого не мав часу. Але він виявися ще й добрим душпастирем. У 1920—1930 роках, коли був ректором семінарії, часто писав на суспільні теми. І часто багато священиків і простих людей зверталися до нього в простих суспільних справах.

Ми знаємо, що 18 років свого життя Йосип Сліпий був примушений обставинами бути далеко від своєї пастви, від свого рідного краю, але він не втратив контакту зі своїми людьми. Ті, хто були в’язнями разом з ним, розповідають, що часто зверталися до нього за духовною порадою, бо відчували його турботу щодо душевного добра людини.

У ті жахливі часи слуга Божий Патріарх Йосип написав певне число послань до народу, які різними способами передавав в Україну, щоб підтримати на дусі отих людей, що отак терпіли в часи гонінь. Ще нещодавно в монастирі в Уневі знайшли його один надзвичайно цікавий лист, що було замуровано в стіні. У ньому Патріарх дуже широко дивиться на життя нашого народу й намагається в тих жахливих обставинах підтримати його. Гадаю, кожному з нас варто прочитати листи Йосипа Сліпого до людей.

Коли він вийшов на волю, то двічі навідався до наших людей від Америки до Австралії. Як він сам казав, що двічі об’їхав світ. Він навіть шукав наших людей в Індії та Японії. Їхав усюди, звідки приходили листи. Він хотів об’єднати усіх українців, духовно. Щоб вони відчули, що належать до одного народу й однієї церкви.

Ми знаємо, скільки часу він присвятив, щоб наша церква мала Патріархат. Він про це дбав ще тоді, коли Україна була поневолена, коли годі було думати. Для нього Патріархат — поняття єдності церкви, щоб українці в усьому світі відчули духовну єдність.

Хотів би ще звернути увагу на деякі, так скажу, людські штрихи. Як я вже казав, Патріарх Йосип був дуже працьовитий. Він вимагав праці не лише від себе, а й від інших. Студенти в семінарії через таку вимогливість Йосипа Сліпого боялися його. Патріарх був одним із нечисленних священиків, які носили бороду, тому питомці казали: «Більше як вогню і води, бійся бороди», бо він вимагав і не жартував. Тому в народі було таке враження про Патріарха як про дуже строго чоловіка. Але він таким не був. Водночас Йосип Сліпий був дуже людяний. Ця людяність проявлялася зокрема до дітей. Діти його не боялися, а він їх радо приймав. Пригадую такий момент у моїй парафії, коли Блаженнійший приїхав до Америки. Була відправа, після неї був концерт, і один хлопчик підходить до Патріарха, стоїть, дивиться на нього. Йосип Сліпий запитує в хлопчика: «Якби я дав тобі цукерок, щоб ти дав мені?», «Я б тебе поцілував», — відповів хлопчик, який себе почував абсолютно вільним в присутності Блаженнійшого.

Насамкінець хочу пригадати ще одну рису цієї постаті. Своєю поведінкою за період ув’язнення Блаженнійший Йосип доказав свою вірність і віру Богові й церкві. Хоча він своє життя не закінчив як мученик, але цілком правильно його називають «свідком віри». І всі двадцять років, які йому Бог подарував після 18-річного ув’язнення, він свідчив про свою віру. Патріарх Йосип Сліпий був справжній сповідник віри. Тому коли ми сьогодні його вшановуємо, мені здається, було б неправильно зупинитися виключно на зовнішніх, людських досягненнях, а ми повинні вшановувати його, перш за все, за те, що він був сповідником віри. І повинні ми, дорогі, наслідувати його.

Оксана КЛИМОНЧУК
Газета: 
Рубрика: