Справжній спосіб помститися ворогові — не бути схожим на нього.
Марк Аврелій, римський імператор, належав до династії Антонінів, філософ-стоїк.

Замки здаються без штурму

Тернопільський турбізнес чекає на інвесторів
27 жовтня, 2004 - 00:00
КАМ’ЯНА ВЕЛИЧ МИНУЛОГО: ЗАЛИШКИ СТАРОВИННОЇ ФОРТЕЦІ У ЯЗЛІВЦІ БУЧАЦЬКОГО РАЙОНУ НА ТЕРНОПІЛЬЩИНІ / ФОТО АВТОРА

Нещодавно з ініціативи головного управління зовнішніх відносин, зовнішньоекономічної діяльності та туризму відбувся прес-тур за участю журналістів тернопільських ЗМІ та спеціалістів окремих управлінь ОДА історичними місцями Тернопілля. Мета заходу — показати туристичні принади краю, визначитися, що потрібно зробити з боку влади для належного облаштування туристичної інфраструктури. Як відомо, після комп’ютерних технологій і видобутку нафти, туристичний бізнес займає третє місце у світі за прибутковістю. Тернопільщина має великі можливості для розвитку туризму: тут знаходяться 38 замків і фортець (це найбільше в Україні. — Авт. ), унікальні карстові печери, вражаючий красою Дністровський каньйон із численними водоспадами, прадавні гори Медобори… Але щоб розвивати туристичну галузь, відсутні належні дороги, сучасні паркінги, готельно-ресторанні комплекси. Потрібно формувати інвестиційні проекти, щоб залучити і вітчизняних, і закордонних інвесторів до облаштування інфраструктури для туристичного бізнесу.

Давні Микулинці на Теребовлянщині. Досі тут збереглися стіни замку 1550 року — міцної оборонної споруди, яку, переповідають історичні документи, упродовж двох тижнів не могли взяти штурмом татари.

Тут всередині дворика можна було б облаштувати, за принципом підземного паркінгу, усю необхідну для туристів інфраструктуру. До речі, з такою інвестиційною пропозицією у 90 х роках американські бізнесменизвернулися до влади, але тодішнє українське законодавство забороняло передачу у власність іноземним громадянам наші історичні пам’ятки.

Нині ж мова йде про консервацію замку, аби він не руйнувався. Своєрідним охоронцем цих старовинних мурів є Стефа Григорівна Болой. Її мати була служницею у тутешньої графині Юзефи Рей. Добра пані віддала молодому подружжю замкові кімнати, щоб жили поки не збудують свого житла.

— Як подумаю, що тут, у замку, мудрі люди могли б зробити щось, аби зберегти історію України, то я готова піти з тих мурів. Я була б задоволена, якби замок і стіни реставрували, щоб сюди на екскурсії їздили люди з усього світу, — щиро зізнається Стефа Болой.

— Микулинці можна було б ідеально використати для туристичної мети. Туристи могли б оглянути руїни замку XVI—XIII ст. фундації Ганни Синявської (Йорданової), збудований за часів Людвіки Потоцької комплекс палацу, парк із старезними деревами, троїцький костел XVIII ст., збудований відомим архітектором Августом Мошинським, — прокоментував побачене головний спеціаліст з питань охорони пам’яток архітектури управління містобудування та архітектури ОДА Ярослав Пелехатий.

…Багатий історико-архітектурними пам’ятками й Бучач із його замком XIV століття і церквою св. Миколая XVII століття. У роки правління магнатів Потоцьких у середині XVIII століття відомі майстри — архітектор Бернард Меретин та скульптор Йоган Георг Пінзель — створили і оздобили міську ратушу, Покровську церкву і костел Успіння Діви Марії. Учасники прес-туру відвідали руїни замку, з якого відкривається прекрасний краєвид міста, побували у костелі, милувалися неперевершеними скульптурами Пінзеля, з гіркотою і болем оглядали стіни найкращої адміністративної будівлі у барокковому стилі — Бучацької ратуші. Нині вона в аварійному стані, хоча ця споруда унікальна за своїм проектом, численними ліпленнями і скульптурами. Як розповіла наш гід-екскурсовод приватного підприємства «Оксамит ЛК» Оксана Ленчук, усі 14 скульптур втілювали ідею боротьби зі злом. І грецькі боги, і український козак у скульптурному вирішенні мали на меті показати мешканцям Бучача, що боротьба за світло є вічною. Зараз деякі скульптори — на реставрації у Львові. Та чи оформлено належно усі документи, чи повернуться безцінні пам’ятки скульптури до провінційного містечка? Якщо вартість нинішньої об’їзної дороги, що будується на околицях Бучача, вимірюється 30-ма мільйонами гривень (вони централізовано надходять із держбюджету України), то хто виділить 60 мільйонів гривень на реставрацію архітектурної пам’ятки?

От і приїздять польські туристи до Бучача, скрушно хитають головами, дивлячись на облуплені стіни, порослі бур’янами і молодими деревцями (!) балкони ратуші. У руках тримають фотографії Бучацької ратуші до 1939 року — розкішно-величної споруди у барокковому стилі.

Нині порушується питання, аби надати Бучачу статусу історико-архітектурного заповідника: це б допомогло залучити додаткові бюджетні кошти на реставрацію, збереження та адаптацію архітектурних пам’яток до сучасних вимог туристичної індустрії. У штаті заповідника були б спеціалісти, які б постійно наглядали за пам’ятками, вели пошукову, наукову роботу щодо вивчення та зберігання культурної спадщини містечка.

Дуже зворушила учасників прес- туру поїздка до Язлівця, родинного гнізда магнатів Язловецьких — гілки відомого середньовічного роду князів Бучацьких. Досі приваблюють туристів руїни старої фортеці, яка слугувала важливим пунктом оборони перед набігами татар і румунів ще у XIV— XVII ст. Туристи не можуть розгадати, як в’їздили у замок, адже арка, де були ворота, знаходиться на триметровій висоті від рівня дороги.

— У замок можна було потрапити за рахунок бабаканів — дерев’яних настилів у кілька рядів, які ланцюгами піднімали, утворюючи поміст. А вже по ньому могла проїхати карета, — роз’яснює, відкриваючи таємниці замку, великий поціновувач давнини Ярослав Пелехатий. — Ось тут була охорона, заїжджали вози, є димоходи, це значить, були печі і взимку замок опалювався.

Є легенди, що фортеці будували на розчинах, до складу яких додавали яйця, мовляв, у цьому — запорука їхньої довговічності. Насправді вся таємниця — у вапні. Воно повинно бути вистояне багато років і, схоже, до нього додавали здохлу худобу, коней.

З 1863 року, відколи палац і прилеглу до нього територію пожертвував монахиням місцевий пан Блажійовський, у Язлівецькому монастирі була школа для дівчат. Тут отримали освіту і гарне виховання багато дочок відомих польських родин, серед них і дочки польського маршала Йозефа Пілсудського. У 1939 році 40 тисяч прочан прийшли до села на коронацію Язловецької Божої Матері, відомої своїми дивовижними зціленнями хворих. А ще через п’ять років, у 1946 році, сестри-служебниці змушені були залишити монастир. Нова влада, насаджуючи атеїзм, не потребувала монастиря.

І тільки у 1996 році сестри-служебниці повернулися до своєї обителі. Відтоді вони дуже багато зробили для впорядкування занедбаного приміщення, монастирського саду (унікального у своєму садово-архітектурному вирішенні), єдиного на теренах СНД гробівця, у якому поховано 86 черниць, які служили у Язлівецькому монастирі у XIX—XX ст.

Дуже тішить те, що сестри-служебниці приймають у монастирі (тут створені всі умови) групи дітей на чолі зі священиком і проводять спільні реколекції. Щоліта сотні дітей із різних областей України відвідують Язлівецький монастир, черпаючи звідси знання історії, високої духовності й культури.

В одному газетному матеріалі не описати всіх туристичних принад Тернопільщини. Але те, що вони є — це однозначно, як і те, що туристичний бізнес у нас розвивається і починає набирати сучасних обрисів.

Наша група відвідала будівельний майданчик у селі Добровляни Заліщицького району. Тут приватний підприємець Віктор Дрозд будує фешенебельний туристичний комплекс, який, він очікує, увійде у першу десятку світу серед аналогічних закладів. Комплекс розташований у дуже мальовничій місцевості, над широким Дністром, а крім того у радіусі 25 кілометрів є багато цікавих туристичних об’єктів, куди відвідувачів «Дністерри» зможуть возити на екскурсії. Віктор Дрозд показав генплан забудови, поділився своїм баченням майбутньої туристичної бази. Усе тут очікують зробити за високими європейськими стандартами, аби вгодити туристам з різними матеріальними статками.

Тетяна БОЙКО, Тернопіль
Газета: 
Рубрика: