ЗАПИТАННЯ «Дня»

Юрко ПОКАЛЬЧУК, письменник:

1. Великого свята на Новий рік у нас не було. Я навіть не пам’ятаю, чи чекали ми дванадцятої години. Була вечеря, а коли прокидалися, був Новий рік. Після цього ми чекали Різдва. Був час, коли дід брав мене до церкви, а тато не міг, бо працював у інституті — боявся, щоб не звільнили. З самого дитинства запам’яталася паперова зірка зі свічкою всередині і переодягнені колядники — те, що раніше було заборонено, а тепер відновилося. Вже у студентські роки я жив у одному гуртожитку з Миколою Жулинським. Колись він приєднався до нашої компанії, і ми пройшли по всіх 300 кімнатах, співаючи колядки. Тоді ми наколядували два лантухи дарунків. У кожній кімнаті нас тепло і радісно приймали — люди завжди прагнули свята. Хочу сказати, що щедрівки і колядки існують у нашій підсвідомості, бо у нашій компанії були люди з різних куточків України, різних спеціальностей, але у всіх було відчуття Різдва. Останнім часом Різдво я святкую у Львові. Там живуть батьки мого друга Юрка Дуди з нашого гурту «Вогні великого міста». Я упевнений, що святкування Різдва у цих людей завжди буде проходити по традиціях — дід, який читає молитву, дванадцять обов’язкових страв на столі, не вживати алкоголю до 12 години. Мені дуже подобається ця система родинної ієрархії, коли святом керує старійшина, коли 50-літній син на молитві стоїть, як сумирний пацан, бо дід говорить. Я був на Різдво в Англії зі своїм приятелем — отцем Богданом Матвійчуком. Ми його називаємо «отець-менеджер», бо у будні він працює дійсно менеджером, а у вихідні читає проповіді. Коли я святкував Різдво у нього, то об’їхав пів-Англії по церквах, де вистояв на ногах всю ніч, і не можу сказати, що я втомився. У Франції у мене є друг-священик з греко-католицької церкви. Там теж на Різдво збираються українці і проводиться служба. У такі моменти стає помітно, що українська еміграція у великій мірі об’єднується на релігійній основі.

2. Я більше люблю дарувати подарунки, ніж їх отримувати. У мене є принцип — даруй те, що сам хотів би мати. Траплялося так, що я багато років бував за кордоном. З Куби я привіз дружині величезну мушлю у чотири долоні, на Новий рік — тропічної екзотики. Мені хотілося здивувати близьку мені людину. Стосовно себе: мені колись подарували величезний букет червоних троянд. Я просто ахнув.