ЗДОРОВ’Я

На Волині відкриють інтернат для незрячих дітей

Навчання у школі-інтернаті має початися вже з 1 вересня. Нині проводиться формування педколективу та набір. І якщо з першим особливих проблем немає, бо обласне відділення Українського товариства сліпих направляє сюди на роботу своїх спеціалістів, котрі знають, як навчати незрячих дітей, то самих школяриків для повного комплекту ще бракує. Керівник обласного УТОСу Юрій Симончук, який давно виношував мрію про спеціалізований інтернат, каже, що в області нараховується близько півтисячі діток, які підлягають навчанню у цьому закладі. Багато з них навчається у школах-інтернатах по інших областях, але немало й... удома сидять. Причина в «нерозумних батьках», які жаліють відпускати сліпеньке дитя десь від дому.

— Ось учора була у мене мама хлопчика з Устилуга. Він зовсім незрячий, та яка це розумна дитина! Мама каже: «Ми його будемо навчати удома, приходитимуть вчителі». Але ж дитині потрібен колектив! У нас є немало прикладів, коли незрячі діти, які навчалися за індивідуальною програмою удома, потім поступали у вищі навчальні заклади, і мали проблеми у спілкуванні з ровесниками. Та ви думаєте, що цю маму я вже переконав?.. — зітхає Юрій Прокопович.

Він — жертва Другої світової війни, інвалідом став у юному віці, розбираючи з хлопчаками на вигоні снаряд. І якби, казав, батько не віддав його у спецшколу, його життя так би й закінчилося на глухому хуторі, де мешкала родина. Симончук після інтернату поступив у Львівський держуніверситет, де навчатися йому допомагали зрячі однокурсники. Його майбутня дружина Надія Володимирівна читала вголос навчальну літературу, а він запам’ятовував. Вже практично незрячий, Симончук і косив, і рубав дрова. І є активним апологетом освіти та працевлаштування для незрячих. Школу-інтернат для дітей з вадами зору відкривають на базі колишньої школи для дітей із затримкою розумового розвитку. Попередній контингент переведуть в інші допоміжні заклади, яких на Волині аж вісім, і не всі вони укомплектовані. А незрячі дітки будуть навчатися недалеко від Луцька у селі Крупа, куди міська влада має пустити додатковий автобусний маршрут, а обласна виділяє на облаштування школи 600 тисяч гривень, повідомляє Наталія МАЛІМОН , «День».

... а в Ужгородській спецшколі для глухих дитячі руки творять дива

80 учнів навчається у вищезгаданому навчальному закладі. Ці діти від народження чи через різні причини, хвороби не чують, але це компенсовується в них іншими здібностями, дуже часто — розвитком талантів. На початку цього навчального року вчителі школи виявили у дітей ще одне дивовижне захоплення — ліплення з глини. Діти, які все своє життя не чують, насправді є справжніми творцями прекрасного, їхні маленькі ручки виготовляють з глини чудові вироби — картини, глечики, скриньки, іграшки, декоративні свічники тощо. Але згодом виявилося, що всі ці вироби дуже недовговічні, крихкі й ламкі. Перед керівництвом школи постала нова проблема: потрібно було терміново рятувати вироби, але для цього потрібна спеціальна піч для випалювання глиняних виробів.

Директор школи Наталія Іванівна Бушко вирішила податися в пошуках допомоги до керівництва ужгородської митниці, як вона сама каже, про благодійницьку допомогу якої неодноразово чула. Прохання не залишилося поза увагою, і вже днями ужгородська митниця здійснила чергову свою благодійну акцію, подарувавши дітям-інвалідам електричну піч для випалювання керамічних виробів із глини. «Обдаровані діти, попри природні вади, відтепер зможуть реалізувати свої таланти у житті, займаючись улюбленою роботою — виготовленням кераміки. Відтепер школі не прийдеться шукати навчальні заклади, де випалюють керамічні вироби, аби учні бачили довершений вигляд своїх витворів із глини», — прокоментував цю подію заступник начальника ужгородської митниці Валерій Борисов.

Гурток, де діток навчають усім азам кераміки, уже засвідчив ефективність своєї роботи. Нещодавно обдаровані учні школи взяли I місце в обласному конкурсі з художньої самодіяльності «Твоя доля — в твоїх руках», що проходив у місті Мукачевому, саме з керамічної майстерності. «Це було такою приємною несподіванкою — отримати в подарунок довгоочікувану піч! Тепер наші діти отримали чудову нагоду реалізовувати свою творчу майстерність з кераміки не тільки з ліплення, а й випалювання. Адже не секрет, що лише після повного циклу обробки виріб набуває повної довершеності, а відтак — дивує своїм неперевершеним мистецьким шедевром», — каже Наталія Іванівна.

До речі, Ужгородська спеціальна школа для глухих — чи не найдавніша в Україні. Свою історію цей навчальний заклад розпочав ще при Австро-Угорській імперії, і в 2004 році святкував своє 100-річчя. Століття тому тут безкоштовно навчалися восьмеро дітей з вадами слуху. У 2006 році школа стала загальноосвітнім закладом I—III ступенів з 12-річною системою навчання. На питання, чи важко влаштовують свою життєву дорогу випускники, Наталя Іванівна відповіла, що багато з них успішно закінчили Херсонський технікум дантистів і зараз є фаховими зубними техніками. Деякі випускники закінчили школу мистецтв ім. Ерделі і працюють художниками-оформлювачами при заводах. З неабиякою гордістю директор розповіла про випускника школи Романа Геріна, який у 2005 році став чемпіоном у 20-х паралімпійських іграх в Мельбурні, повідомляє Наталка ПОПОВИЧ , Ужгород.