Вітчизна — це не хтось і десь, Я — теж Вітчизна.
Іван Світличний, український літературознавець, мовознавець, літературний критик, поет, перекладач, діяч українського руху опору 1960—1970-их років, репресований

Якою буде освіта майбутнього?

Своїм баченням ділиться економіст і бізнесмен Володимир Співаковський
20 квітня, 2018 - 11:38

Усі знають про п’ятизіркові готелі, яхт- і гольф-клуби, «зірки Мішлена», які збирають кращі ресторани світу. Володимир Співаковський, президент міжнародної корпорації «Гранд» і двічі рекордсмен Книги рекордів Гіннеса (власник найбільшої у світі печатки і найбільшої колекції пірамід), розробив проект семизіркової школи. Він навіть влаштував нам екскурсію такою школою майбутнього — щоправда, поки вона є лише на макеті. Втім, такий заклад незабаром може з’явитися у реальності — в Катарі. «А Україна могла би бути тут першою у світі», — додає Володимир Михайлович.

Проте освітні розробки Співаковського використовують і в Україні. Матеріалами освітньої платформи 7W з кейс-уроками, розробленими його командою, користуються близько півтори тисячі вчителів, причому як у містах, так і у маленьких селах. Навчально-виховний комплекс у Путрівці став пілотним майданчиком для освітніх інновацій у Київській області. Сам Володимир Співаковський уже 30 років випробовує власні розробки у заснованому ним ліцеї «Гранд» — першій приватній школі в Україні.

«Що би не трапилося — посміхайся!» — це заголовок інтерв’ю з Володимиром Михайловичем, яке вийшло у «Дні» ще 2001 року. Директор корпорації «Гранд» дістає з архіву цей випуск, додаючи, що така порада актуальна і зараз. І ділиться власним досвідом, як виховувати успішних і самодостатніх людей, які знайдуть себе у мінливих реаліях. А також пояснює, як перетворити освіту із прірви, де зникають бюджетні кошти, на джерело прибутку для країни. Далі — пряма мова Володимира Співаковського.

«МАМИ ХОЧУТЬ, ЩОБ ДИТИНА У ШКОЛІ БУЛА ЩАСЛИВОЮ»

— Коли батьки приводять своїх дітей до школи, їх питають: чого ви очікуєте від цього місця? Чого ви хочете, щоб навчили вашу дитину? Мами кажуть: хочу, щоб дитині тут було комфортно і щоб вона була щасливою.

У двох країнах уже є міністерства щастя — в Об’єднаних Арабських Еміратах і Королівстві Бутан. Там про щастя населення дбають навіть більше, ніж про рівень ВВП. І це правильно. Тому ми у ліцеї «Гранд» почали проводити уроки щастя, коли у світі такого практично не було. Ще у нас є уроки багатства, харизми, відповідальності. Це те, чого немає у звичайних школах, але про що мріють кожні батьки для своєї дитини. І якщо такі задачі ставляться, їх треба вирішувати.

ЯК ЛОВИТИ «КВАНТИ ЩАСТЯ»

— У принципі, уроки щастя — це легко. Є статистика, що від природи доволі щасливими відчувають себе приблизно 20% людей. А 80% — або не відчувають себе щасливими, або взагалі почуваються нещасними. Я виробив певні постулати, які дозволяють здобувати щастя більше, ніж якщо ними не користуватися. Наприклад, якщо людина вміє відділяти головне від другорядного, обирає пріоритети і добивається того, що для неї важливо, вона має більше шансів стати щасливою. Тож ми вчимо обирати пріоритети.

Друге — миті або кванти щастя, це моя власна теорія. Треба завести у комп’ютері секретний файл, щоб ні в кого, крім вас, не було до нього доступу. І треба записувати там усі миті щастя, які у вас трапляються. Причому їх калібр не має значення: визирнуло сонце, народилася дитина, хороша оцінка, премія. Записувати три, п’ять подій на день. І щоразу на ніч треба рахувати свої миті щастя.

Професійні психологи зазвичай пропонують ділити аркуш навпіл і записувати погане та хороше. Я з ними не погоджуюся, вважаю, що треба записувати тільки хороше. Кожна людина хоче бути хорошою і у глибині вважає себе такою. Треба концентруватися на тому, що хорошого зробив, — так людина вирощує сама у собі квіти хорошого. Вона бачить, що вже робить хороше — і чому б не чинити так і далі.

ДОМАШНІ ЗМАГАННЯ З ЧАСОМ

— Ми у «Гранді» запровадили уроки почуттів. Я вчений, у мене комбінаторний склад розуму. Мені подобається структурувати речі, так усе зрозуміліше. Я поділив почуття на три види. Перший — біологічні, тобто зір, смак, дотик, нюх і слух. Друга група — романтичні, це любов, ненависть, дружба тощо. Від третьої групи залежить усе життя, але на неї ніхто не звертає уваги. Це відчуття міри, часу, простору, естетичного смаку, гумору, сорому. Людина, яка не володіє цими навичками, менш щаслива, з нею ніхто не хоче спілкуватися.

От як навчити почуттю часу? У школах є проблема з домашніми завданнями, кажуть, що вони втомлюють дітей. Ми радимо усім батькам купити шаховий або пісочний годинник і почати змагатися з часом.

Домашні завдання необхідні — бо де ви, наприклад, напишете твір? Намалюєте щось? Інша справа, що домашні завдання треба дозувати. Тому у «Гранді» кожен учитель разом із домашнім завданням вказує приблизний час на його виконання. Учень засікає на шаховому годиннику час — наприклад, десять хвилин. Якщо цей час пройшов, падає прапорець. Так у дитини виникає цікавість — вона змагається з часом і ще швидше, ніж треба, робить алгебру, фізику тощо.  

Так прищеплюється почуття часу. І дитина вчасно зробить не тільки домашнє завдання — коли вона виросте, то буде дотримуватися таймінгу. 

«У ЗВИЧАЙНІЙ ШКОЛІ БЕРУТЬ ГОРУ НАУКИ. АЛЕ СТАЮТЬ УЧЕНИМИ 3% ВИПУСКНИКІВ»

— Є базові фундаментальні знання, а є компетенції, потрібні людині для життя, skills — англійською. Ми виробили пропорцію, що їх співвідношення має бути 50 х 50. Компетенцій у моєму переліку 100: позитивне, креативне, критичне мислення, цілеспрямованість, робота у команді тощо. До базових я відношу необхідні сьогодні комп’ютерні знання, знання мов, бізнесу, вміння спілкуватися, ерудицію. З архаїчних, але потрібних, — математика, хімія, природа, історія.

Багато хто вважає, що приватна школа — це лише питання грошей. Але приватна школа — це ініціатива певних людей, які хочуть втілити дещо, чого не може звичайна школа. Фундаментальних наук не достатньо. Зараз у звичайній школі беруть гору науки: фізика, хімія, математика, навіть література вивчається з науковим підходом. У майбутньому вченими стають 3% випускників. А що школа дає 97% інших, які будуть кухарями, льотчиками, фотографами?

ІСТОРІЯ ПЛЮС ФУТУРОЛОГІЯ

— Щодо історії я маю свій підхід, який вже використовують у деяких школах. Історія вчить тому, що вона нічому не вчить. Те, що колись щось було, не означає, що воно не повториться. Тому у шкільному курсі історії, на мою думку, половину має займати власне історія, а ще 50% — історія навпаки, футурологія. Треба дивитися не назад, а вперед і вгору.

Діти дуже допитливі. У школі вони мають програвати у голові різні гіпотетичні сценарії: Що, якщо? Що, якщо клімат зміниться і розтане лід в Антарктиді? Що буде, якщо скасують почуття гумору? Дітям це цікаво, вони починають фонтанувати ідеями.

«ЗАМІСТЬ МІЛЬЙОНІВ ШКІЛ НЕЗАБАРОМ БУДЕ П’ЯТЬ — СІМ СВІТОВИХ ПЛАТФОРМ»

— Зараз майже у кожної людини є смартфон. І є п’ять — сім їх основних брендів. Така сама ситуація з соціальними мережами. Світ переходить до того, щоб замість точкових речей використовувати глобальні платформи. Школи — не виняток. Замість мільйонів шкіл незабаром буде п’ять — сім світових платформ, кожна з яких включатиме у себе повний набір знань з певним нахилом, наприклад, із технічним чи гуманітарним. І кожен зможе обирати платформу, на якій вчитиметься, переважно онлайн.

Тому я розробив те, що можна назвати світовою освітньою платформою. З цим проектом я брав участь у різних міжнародних конкурсах на кращу систему освіти: його проводить Лорен Джобс — удова засновника Apple — у Каліфорнії, Фінляндії, Гонконзі. Усюди наш проект 7W стає фіналістом змагань. Йдеться про універсальну платформу, де всьому вчаться системно. 7W — це сім ключових запитань і тез англійською: what, where, why, when, who, win, world. Тобто — що, де, для чого, коли, хто. Два останні разом — перемога у світі. 

«ПРЕДМЕТНО-УРОЧНА СИСТЕМА ЗАСТАРІЛА. НАБИРАЮТЬ ОБЕРТИ КЕЙСОВІ ТЕХНОЛОГІЇ»

— Наша система складається з кейс-уроків, про які вперше заговорили років десять тому. Предметно-урочна система вже визнана застарілою, а кейсові технології сьогодні набирають обертів, адже життя не складається з окремих предметів.

Ось приклад. Смартфон є у кожного. На уроці вчитель питає: що тут від фізики? Діти відповідають: плата, звукові та електромагнітні коливання. Учитель дає глибше поняття про це. Далі він питає: що у смартфоні є від математики, бізнесу, дизайну... А що тут є від хімії? І знаходиться один учень у класі, який каже: «Батарейка». Скільки приблизно тримає зарядку телефон? Діти відповідають, що день чи трохи менше. Чи хотіли б ви, щоб це було довше? Так. А чи знаєте, на якому хімічному елементі працює батарейка? На літії. І вчитель говорить, що є формула, за якою можна порахувати, скільки телефон триматиме зарядку при певній інтенсивності користування. Рахують. Діти питають, чи є хімічний елемент, який би тримав заряд довше. Звісно, є. Кадмій. Є кадмієві батарейки. Рахують, скільки вони тримають заряд, — тиждень. То чому не робитимуть такі? Виявляється, можна вирахувати, що така батарейка коштуватиме 50 доларів — дорогувато.

І у такій ситуації ніхто не дивиться у вікно, не смикає дівчат за коси. Всі захопилися обрахунками. От ще є, наприклад, торій. Торієві батарейки триматимуть заряд 500 років. Але проблема у тому, що цей елемент трохи радіоактивний.

У підсумку учитель говорить: коли я був маленький, ми таких телефонів не мали, ми бігали до таксофонів. Моє покоління цього не знало, але за 30 років ми зробили те, чого ніколи не було. І саме тому ми вчимо вас цій таблиці Менделєєва, щоб коли ви виросли, придумали те, чого сьогодні немає. Потім хлопцям дають домашнє завдання — вивчити всі існуючі пакети мобільного зв’язку і визначити найвигідніший. А дівчата розробляють дизайн мобільного телефону — це розвиває почуття смаку. Все описане відбувається протягом одного уроку і сильно змінює свідомість.

ПРО «ГІПЕРМАРКЕТ ЗНАНЬ»

— Кейсів ми виготовили 500 штук. Я запатентував їх у Бібліотеці Конгресу США. Там вісім місяців проводили патентний пошук, щоб переконатися, що моя розробка унікальна. Тепер ніхто у світі не може робити такого роду кейси, крім нас. Ми назвали це «гіпермаркетом знань».

У Радянському Союзі було дещо подібне — інтегровані уроки. Це виглядає приблизно так, що в один клас приходять учителі літератури, української, історії та географії і розповідають різні аспекти певної теми дітям. Але у світі це не прижилося. Чотири учителі працюють у класі — тож треба більше вчителів, більше їм платити, до того ж викладачі часто починають сперечатися між собою. 

Ще один мій винахід — інтегрування має відбуватися не за близькими темами. Мають бути разом бізнес, хімія, математика — щоб у голові утворювалась цілісна картина. Стів Джобс придумав Apple як дизайн-проект. Першою мотивацією було зробити красиво. А вже до цього «пришпилили» все інше.

ТРЕК ДЛЯ ПРОФОРІЄНТАЦІЇ

— Сьогодні основний метод профорієнтації — анкетування. Повна маячня. Дорослий складає анкету, ґрунтуючись на своїх дорослих міркуваннях. А дитина ніколи вам чесно не відповість, ким хоче бути, бо сама ще не може сформулювати відповідь на це запитання.

Ось розгортки наших кейсів із гіперпосиланнями. Проходиш за ними і можеш подивитися більше інформації. Ось кейс про телефон, ось — про «Мону Лізу», там і хімія, і геометрія, і бізнес. А ось кейс про харчування. Різним дітям у кейсах цікаве різне. Уявіть, що одна дитина у кожному з них цікавиться хімічними питаннями, хтось — економічною складовою. Учні пройшли по 100 таких кейсів. І не треба питати дитину, ким вона хоче бути, — усі ці треки можна побачити у комп’ютері й припустити, що їй подобається. 

Також дикунством є думка, що професію обирають один раз і на все життя. Школа дає спектр можливостей стосовно того, що треба вчити, і варто пробувати різне.

«У НАШІЙ ПАРАДИГМІ ПРАЦЮЮТЬ БЛИЗЬКО ПІВТОРИ ТИСЯЧІ УКРАЇНСЬКИХ УЧИТЕЛІВ»

— Освітня платформа 7W має 200 тисяч унікальних відвідувачів на добу, п’ять мільйонів на місяць. Тисяча шкіл у світі вчиться за нашою технологією. Для всього світу це платно, для України — безкоштовно.

На інтерактивній мапі України можна побачити, скільки шкіл уже користуються нашими кейс-технологіями. У нашій парадигмі працюють приблизно півтори тисячі українських вчителів. Ніхто їх не змушує. Вони самі знаходять нашу платформу і користуються нею. Діти залюбки так учаться. Ось — Хмельницька область, Білогірський район, село Хорошів. Черкаська область, село Кривоносівка. Не знаю, що там за школа, які вчителі. Маємо зворотній зв’язок тільки з тими, хто сам нам відписується, але за IP-адресою бачимо, де користуються нашими кейсами. Це справжня реформа освіти.

Нещодавно вчителька у селі хотіла провести урок за нашим кейсом. Але у школі немає інтернету. Вона повела дітей на пошту — єдине місце у селі, де є інтернет. Вони пройшли півкілометра і займалися там.

«НА УРОКАХ 80% ЧАСУ МАЮТЬ ГОВОРИТИ ДІТИ»

— Сьогодні пропорція у школі така, що 80% часу на уроці говорить учитель, 20% — діти. Має бути навпаки: щоб 80% часу говорили, дискутували, сперечалися діти. Вони виговорюються, і їм уже не треба кричати та знущатися один з одного на перервах.

Взагалі зараз у нас впроваджують дитиноцентризм, і це неправильно. Немає більш ефективного способу виростити відвертого егоїста, ніж, обмежуючи себе, віддавати все дитині. Має бути здорове виховання.

У Фінляндії зробили акцент на вчителі, він є головною фігурою у вихованні. У Сінгапурі система освіти протилежна: акцент на виховній частині, дозволено навіть вдарити дитину — там переконані, що дитину треба змусити вчитися, інакше вона не зможе жити нормально.

З ЧОГО ПОЧИНАЮТЬСЯ РЕФОРМИ

— У 2015 році мені запропонували впроваджувати інновації у школах Київської області (Володимир очолив проект «Рефоб». — Ред.). Реформи бувають, по-перше, косметичні — не писати червоною ручкою, змінити столи тощо. Другий варіант — кардинально змінити всі елементи системи освіти, наприклад, придбати сучасні підручники і перенавчити педагогів. Третій варіант — зробити систему освіти світового рівня.

Усі питають: що таке «світовий рівень», як його досягти? Легко! Я знаю технологію. Треба використати метод пілотних проектів. У перший рік взяти одну чи дві школи і запровадити в ній усі нові технології. За рік з’ясується, що підійшло, а що ні. На другий рік треба використати цю схему у 20% шкіл і впроваджувати те, що добре себе показало, плюс нове. У третій рік змінювати усі школи.

Мені запропонували для початку зробити сучасну сільську школу. Я займався вибором закладу для пілотного майданчика. У Київській області близько 770 шкіл. Як відібрати школу для пілотного проекту? Є три критерії. Перше — вмотивований директор школи. По-друге, вчителі також мають хотіти впроваджувати нове на уроках. Третє — мотивація батьків дітей у школі. І з 770 шкіл ми знайшли одну, що підходить. Вона знаходиться у селі Путрівка, десь за 40 кілометрів від Києва.

ВІРУСНИЙ МАРКЕТИНГ В ОСВІТІ

— Будь-яка будівля починається з фундаменту. Перше, що ми зробили у Путрівці, — перефарбували школу, щоб дітям хотілося туди йти. Все, що стосується начинки, було розроблено, але школа має бути ще й красивою. Це як з Apple.

Розмальовування — це наче нульовий цикл, треба організувати простір і вже у ньому впроваджувати кейси, квести тощо. Коли школу тільки перефарбували, подивитися на неї приїжджали люди з різних регіонів. Кілька разів бачив такі ситуації: стоїть група жінок — із Закарпаття, Одеси, Житомира, — розмовляють. «Подумаєш, розмалювали. Оце я до себе приїду і розмалюю свою школу у сто разів краще», — каже одна. Інша відповідає: «Та я у себе у Житомирі теж так зроблю». А у мене серце радіє — це так класно, це вірусний маркетинг! Люди побачили Путрівку і почали розмальовувати школи, зараз таких більше 150 у країні. Але питання не у розмальовуванні, а у мотивації зробити щось хороше, для початку хоча б це.

Зараз проект у Путрівці пішов повільніше. Але школи, які самі це підхопили, дзвонять мені й запитують, що робити далі. Я допомагаю їм, наступний етап — впровадження кейсів.

СТРУКТУРА СЕМИЗІРКОВОЇ ШКОЛИ

— Якось мені зателефонував посол Катару. Виявляється, до посольства потрапила моя книжка «Освітній вибух», де я описав, якою, на мою думку, має бути шкільна освіта, і це їх зацікавило. Мені розповіли, що у 2022 році в Катарі готуються до Чемпіонату світу з футболу, продумали все — готелі, стадіони, ресторани, аеропорти, а про школи забули. І я єдиний, хто придумав модель семизіркової школи.

МАКЕТ СЕМИЗІРКОВОЇ ШКОЛИ, ПРОЕКТ ЯКОЇ РОЗРОБИВ ВОЛОДИМИР СПІВАКОВСЬКИЙ. ГОЛОВНИЙ КОРПУС ЗА ФОРМОЮ НАГАДУЄ МОЗОК І ПРИЗНАЧАЄТЬСЯ ДЛЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНИХ ЗАНЯТЬ. А НАЙКРУТІШИМ ТУТ СПІВАКОВСЬКИЙ НАЗИВАЄ БУДІВЛЮ, СХОЖУ НА ПІРАМІДУ, В НІЙ ВІН ХОЧЕ РОЗМІСТИТИ ДОСЛІДНИЦЬКИЙ ІНСТИТУТ, ДЕ НАЙПОТУЖНІШІ РОЗУМИ ВДОСКОНАЛЮВАТИМУТЬ ПЕРЕДОВІ ТЕХНОЛОГІЇ

Спочатку називав її п’ятизірковою школою, тепер — семизірковою. Є luxury-сегмент для готелів, ресторанів, яхт-клубів тощо, але ніхто, крім мене, не придумав застосувати це для шкіл.

Ось 3D-макет моєї семизіркової школи. Територія становить приблизно 5 — 10 гектарів. Головний корпус схожий за формою на мозок — це для інтелектуальних занять. Інший корпус схожий на серце — він для гуманітарного навчання. Корпус для початкової школи схожий на стільники. Спіралеподібна будівля — для старшої школи. Корпуси, схожі на Н2О, формулу води, — спортивне відділення з басейнами. Циліндр, схожий на компас, — кампус для проживання учнів і вчителів. Та найкрутіше тут — будівля, схожа на піраміду. І не лише тому, що я збираю піраміди. (Сміється.) Тут — увесь сенс світової системи освіти.

Зазвичай школа — некомерційний проект, який фінансується з бюджету. Навіть якщо ця семизіркова школа буде платною, витрати такі, що покрити її утримання неможливо. І у будівлі, схожій на піраміду, буде дослідницький інститут, де працюватимуть найрозумніші люди, які вдосконалюватимуть передові технології.

«МЕТА ОСВІТИ В УКРАЇНІ — ЩОБ УСІ СКЛАЛИ ЗНО»

— Наразі мій проект семизіркових шкіл на зародковому рівні, деякі країни вирішують, чи хочуть будувати такі заклади. Йдеться про Катар, Гонконг і Каліфорнію, США.

Такі школи побудують за кордоном, а потім наші чиновники, міністри, різні фахівці візьмуть державні гроші й поїдуть у відрядження, щоб фотографувати це і переймати досвід. Але це вже буде вторинно, тоді як ми могли б бути першими, це коштує не так дорого.

Україна не має амбіцій. Що означає реформа освіти у різних країнах? У всьому світі система шкільної освіти переживає кризу. Навіть Японія та Норвегія незадоволені своєю середньою освітою, всі намагаються її реформувати. Метою реформи освіти в Америці є те, щоб ця країна була першою у світі в усіх сферах діяльності, кращою щодо доріг, комп’ютерів, машин тощо. Метою реформи освіти в Англії є те, щоб у їхнці коледжі з червоної цегли приїжджали люди з усього світу і залишали там 50 мільярдів фунтів стерлінгів на рік. Національний бізнес-проект. Яка мета реформи освіти у Фінляндії? Створити кращу в світі систему освіти. І вони досягнули цього, кілька років тому за критеріями PISA її визнали найкращою. Тепер усі країни, як-от наша, їдуть туди переймати досвід. Фінляндія заробляє на освітньому туризмі три мільярди євро на рік. Що є метою реформи системи освіти у Сінгапурі? Економічний вибух. У Польщі? Підтягнути свій рівень до європейського. А в Україні? Щоб усі склали ЗНО. Ось наші амбіції. У 10 — 11  класі діти замість того, щоб вивчати мови, комп’ютери, дизайн, фотографування, емпатію, зубрять тести. Це ціла індустрія. І це — викривлена освіта.

«Я ПІДПАЛЮЮ «БІКФОРДІВ ШНУР», ЩОБ СПРИЧИНИТИ «ОСВІТНІЙ ВИБУХ»

— Система освіти — єдина у світі галузь, де нічого не рахують. З нашого бюджету виділяють на освіту 100 мільярдів гривень на рік. Це багато чи мало? Хтозна. Ніхто про це не думає.

До української реформи освіти я все одно ставлюся позитивно, бо є якийсь рух. Але якби ми обрали побудову системи освіти світового рівня... І не треба іронізувати з цього приводу.

Проте я підпалюю «бікфордів шнур», щоб спричинити «освітній вибух». Школи беруть наші кейси. Мені на руку проголошена децентралізація. Громади на місцях мають право самі призначати директора, частково фінансувати щось. Не обов’язково чекати циркуляру згори або манни небесної. У Путрівці ми зробили це.

На мою думку, нагорі мають оголосити початок реформи і сказати: «Ми не все знаємо, але деякі люди — вони є у різних областях — в Одесі, Харкові тощо — нехай щось роблять і пропонують». І хтось перейматиме краще.

Марія ПРОКОПЕНКО, фото Артема СЛІПАЧУКА, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments