Азійський вибір
Пекінська зустріч міністрів закордонних справ країн, які входять до Шанхайської організації співробітництва — Китай, Росія і колишні радянські республіки Центральної Азії Казахстан, Таджикистан, Киргизія та Узбекистан — мала, як можна було зрозуміти за виступами її учасників, продемонструвати збереження регіонального статус-кво, на який не мали вплинути навіть події 11 вересня. Однак насправді було продемонстровано, наскільки змінилась ситуація. Свого часу ідея нового регіонального співробітництва походила з необхідності продовжити діалог з Китаєм в ситуації, коли з карти зник Радянський Союз і замість нього сусідами КНР виявилося кілька нових держав. Росія була головним учасником цього діалогу, можна сказати, що вона серйозно впливала на позиції центральноазійських країн. Однак тепер практично всі країни Центральної Азії мають власні взаємини з Китаєм. Прибуття на шанхайську зустріч міністра закордонних справ Монголії також продемонструвала, що ця країна, колись безмежно орієнтована на Радянський Союз, сьогодні шукає діалогу із КНР у будь-яких формах... А спостерігачі говорять про можливість розширення Шанхайської організації за рахунок не тільки Монголії, але й Туркменістану, і навіть Індії і Пакистану... До чого це має призвести? До появи авторитетної регіональної організації? Можливо. Однак і до зменшення ролі Росії в цій організації. З «першої серед рівних» Росія перетвориться лише на одного з учасників, до того ж набагато менш азійського, ніж інші учасники дискусії. Як не парадоксально, вже сьогодні в очах своїх партнерів по організації Росія є скоріш репрезентантом західних інтересів. Ігор Іванов, керівник російського зовнішньополітичного відомства, звичайно ж, користувався в Пекіні словником свого китайського колеги Тан Цзясюаня. Однак в КНР не можуть не помічати нової атмосфери в російсько-американському діалозі, не усвідомлювати, що тепер і в Азії Росія рахуватиметься з інтересами своїх західних партнерів по антитерористичній коаліції. Тим більше, що це вже відбувається...
Росії доведеться або визнати, що її роль в Азії сьогодні полягає саме у репрезентації західних інтересів і залишитись сильним гравцем за допомогою Сполучених Штатів і Європи, або позбутися реального впливу на перебіг подій у важливому для неї регіоні — і, можливо, назавжди.
