Бідна людина не та, у якого немає ні гроша в кишені, а та, у якої немає мрії
Сократ, давньогрецький філософ, один із засновників Західної філософії

ЄС забуває про Україну?

9 червня, 2005 - 00:00
КОНСТИТУЦІЙНА КРИЗА ПОКИ ЩО НЕ НАЛЯКАЛА УКРАЇНУ. В КИЄВІ ВСЕ ЩЕ ГОВОРЯТЬ ПРО ПРІОРИТЕТНІСТЬ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ В ЗОВНІШНІЙ ПОЛІТИЦІ. ЩОПРАВДА, БРЮССЕЛЮ НА ТРИВАЛИЙ ЧАС МОЖЕ БУТИ НЕ ДО УКРАЇНИ / ФОТО МИХАЙЛА МАРКIВА

У Києві чекали на візит Генерального секретаря Ради ЄС, уповноваженого з питань зовнішньої та безпекової політики Союзу Хав’єра Солани. Цього візиту, як стало остаточно відомо, не станеться, натомість 13 червня у Люксембурзі, як і планувалося, відбудеться засідання ради з питань співробітництва Україна—ЄС. На цьому засіданні буде дано першу оцінку виконання Плану дій Україна—ЄС. Офіційної інформації про візит Солани не було, тому немає й повідомлень про його скасування. Навряд чи потрібно бути великим провидцем, щоб припустити, що за інших обставин візит, який мав би метою вироблення принаймні якихось нових акцентів у спілкуванні, відбувся б, і бюрократичні структури українського уряду та Європейської комісії благополучно б опрацьовували його результати.

Але зараз, коли вже минув певний час після провалу референдумів зі схвалення конституційного трактату у Франції та Нідерландах, можна лише констатувати, що у політичних колах країн-членів ЄС і у Брюсселі панує невизначеність. На жаль, це має вплив на те, як складається сам клімат відносин між ЄС і Україною.

Президент Віктор Ющенко заявив під час свого візиту до Анкари, що Україна не розчарована процесами, які тривають у Європі, у тому числі й пов’язані з реакцією Європи на «Європейську конституцію». Він сказав, як повідомляє Інтерфакс-Україна, що Україна є невід’ємною частиною європейської цивілізації, й отримання повноправного членства у Європейському Союзі «є нашим стратегічним завданням».

У коментарях багатьох, хто вважає себе аналітиком, дослідником, знавцем ситуації у країнах ЄС, в останній тиждень вказувалося, що незатвердження Конституції ЄС Францією і Нідерландами може надовго загальмувати початок руху до ЄС Туреччини, Хорватії та відкласти на дуже невизначене майбутнє саму постановку подібного питання стосовно України. Коментатори в Україні мали різні погляди з цього приводу, проте ніхто не може точно прослідкувати наявності прямого зв’язку між референдумами в ряді країн Європейського Союзу і тим, чи запросять коли-небудь Україну до переговорів з набуття членства в ЄС.

Саме під час візиту Ющенка до Анкари було оприлюднено інформацію, що міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер наполягає на тому, щоб переговори про вступ Туреччини до ЄС, початок яких заплановано на 3 жовтня, розпочалися вчасно. Щодо України — справдi, жодної інформації, яку б можна було тлумачити як важливу в ракурсі «євроінтеграційного курсу», поки що не надходило. Президент Ющенко зберігає оптимізм і заявляє про впевненість у тому, що успішне виконання поставлених завдань створить усі умови для підписання між Україною і ЄС угоди про асоційоване членство вже 2008-го року. Поки що ці наміри прямо підтримують далеко не всі країни-члени ЄС.

Комісар Європейської комісії Гунтер Ферхойген заявив польській «Газеті Виборчій», що для подальшого розширення ЄС немає політичного клімату. На його думку, «вікно можливостей замкнуте», і ЄС мусить тільки виконати обіцянки, дані Румунії, Болгарії, Хорватії, Туреччині. України, як і інших країн, у цьому «списку Ферхойгена» немає. Шість років тому він уже заявляв, що говорити про приєднання України до ЄС було б настільки ж безвідповідально, як і про приєднання Мексики до США. Потім думка комісара дещо змінилася. Ніщо не вказує на те, що сьогоднішні мало не апокаліптичні настрої не можуть змінитися в ході розвитку ситуації.

Провал перших конституційних референдумів, обговорення того, що сталося і що робити, перша реакція валютних ринків (зменшення курсу євро щодо долара і йєни) не містять жодного натяку на те, що відбулася катастрофа. ЄС продовжує існувати, жодна країна не заявила про можливість свого виходу з Союзу, хоча розмови про можливий прийом нових членів у той же час стають дуже непопулярними. Йдеться, швидше, про те, що Союз, а разом з ним — уся Європа переживає чергову фазу свого становлення. Перша фаза тривала в часи «холодної війни», коли йшлося про створення міцного осередку демократії західного зразка в Європі. Цей осередок виявився привабливим, що засвідчив процес розширення спочатку за рахунок нейтральних країн (Швеція, Фінляндія, Австрія), а потім — і за рахунок колишніх членів табору-суперника. Стало очевидним, що суспільні настрої, які формувалися віками і розвивалися у повоєнні часи, суперечать і вимогам розвитку, і часто — реальності. Стало очевидним і те, що французи і нідерландці стали першими, хто заявив про неприйнятність того, щоб ЄС перетворився на наддержаву, із своїм президентом, урядом і парламентом (такі положення містить Конституція), і щоб усі важливі для нації питання вирішувалися поза її межами, у Брюсселі, головами й руками групи міжнародних бюрократів. Очевидно, певна частка тих, хто голосував «проти», висловилася і проти будь-якого подальшого розширення ЄС — це є правдою, як правдою є й те, що якщо чехи, поляки, угорці ще сприймаються на Заході як «європейці», то стосовно українців, білорусів, молдаван думка повністю протилежна. Цього року на одному з престижних форумів у Австрії можна було навіть почути, що Україна розташована не в Європі, а в «колишньому СРСР». У цьому теж немає трагедії — така сама думка щодо поляків панувала п’ятнадцять років тому. Польща це подолала завдяки, у першу чергу, власним зусиллям — внутрішні перетворення, активність на різних напрямах (політичному, дипломатичному, у недержавних секторах, у відкритті кордонів для бізнесу тощо). Щоправда, ніхто не зможе заперечити тієї ролі, яку відіграв у цьому процесі Папа Іван Павло II.

Україні буде й важче, й легше. Важче — тому що з непевністю навколо майбутнього Конституції різко зростає роль чинника «зараз не до України». Легше — тому, що наполегливість повинна рано чи пізно спровокувати пряму відповідь на пряме питання. Пряма відповідь може бути як негативною — у цьому разі не факт, що преса багатьох країн буде на боці політиків і чиновників, які можуть цю відповідь оприлюднити, оскільки йдеться про порушення ЄС власних основоположних документів, або ж позитивною — у тому сенсі, що йтиметься не про розпливчасті формулювання на кшталт «ми подивимося», але про чіткий двосторонній план роботи, в якому будуть чітко виписані завдання, відповідальні за їх виконання і наступні етапи. Про це говорити дещо рано, спочатку дійсно потрібно змусити іншу сторону заявити про готовність до початку розмови.

Такий варіант зовсім не виключає періоду відносин, під час якого у двосторонніх відносинах діятимуть «чотири свободи» (руху людей, товарів, капіталів, послуг через кордони), Україна братиме участь у багатьох програмах ЄС, але не зможе залучати фонди ЄС (структурний фонд і «фонд вирівнювання») і не зможе прямо впливати на політичні рішення. Тобто модель, яку кілька разів у останні роки оприлюднював колишній перший заступник міністра закордонних справ Олександр Чалий.

Сьогодні просто очевидно, що ЄС у складі 25 держав не може жити за нормами, які уможливлювали комфортне існування спершу 6, потім 12 і 15 країн. Так само ЄС не може претендувати на те, щоб уособлювати в собі всю «Європу». Дискусії про те, що географічне положення ще не означає належності до «політичної Європи», могли мати місце лише у минулому. Сьогодні вони можуть призвести лише до нових розподілів і нездатності реагувати на все нові й нові виклики й загрози. Усвідомлення цього не може не прийти.

Так само, як в Україні не може не прийти усвідомлення того, що «Європа», до якої ми прагнемо повернутися, повинна бути спершу збудована у кожній голові. «Європа» повинна асоціюватися з відповідальністю, чіткими правилами, певними стандартами у всьому, а цього ще доведеться довго вчитися. Можливо, тому справдi має сенс нарощувати потужності, домогтися створення робочих місць не на базарах, а в промисловості та науці, пропонувати умови, кращі за будь-які інші. Таким чином, Україна точно має шанс виграти у той час, коли «Спільна Європа» намагається отямитися від першого холодного душу.

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День»
Рубрика: 
Газета: 

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments