Крістофер ВЕСТДАЛ: «В Україні відчувається ризик економічного провалу»

— Що означає для канадців це свято?

— Сьогодні ми святкуємо день нашої національної ідентичності. Адже саме 1 липня 131 рік тому набрав чинності Акт про Британську Північну Америку, який і започаткував нашу державу, перетворивши англійські колонії на цих землях на домініон у складі Британської імперії. Сьогодні ми складаємо подяку за все те добре, що в нас є, за ті багаті природні ресурси, які ми маємо, і за те, що ми живемо в мирі.

— А чи Ви впевнені, що, скажімо, через рік чи через п’ять років уся нинішня Канада відзначатиме цей день? Можливо, незалежний на той час Квебек своїм національним святом уважатиме якийсь інший день календаря?

— Я не належу до тих, хто так думає. І переконаний, що квебекці — а я сам квебеківець — зможуть знайти всі можливості для свого національного самовираження в нашій гнучкій та динамічній федерації. Тому жителі цієї провінції святкуватимуть День Канади завжди.

— Канада, на відміну від Сполучених Штатів, де панує концепція «плавильного котла», оголосила себе «полікультурною країною». Як Ви вважаєте, чи виправдала себе ця концепція з огляду консолідації канадської нації? І що значить «полікультурність» для української громади в Канаді?

— Ми віримо, що сила — в різноманітності. І вважаємо, що однією з основних цінностей демократії є терпимість і повага до всіх громадян, незалежно від їхнього походження. Більше того, ми вважаємо, що свобода — а Канада, безумовно, є вільною державою — означає можливість підтримувати свою власну національну ідентичність. Це стосується, звичайно, і канадців українського походження.

— Дехто з україноканадців висловлює сподівання, що українська може з часом стати третьою державною мовою Канади.

— Я не вважаю таку перспективу реальною. Адже визнання державними англійської і французької мов відбивають унікальну роль цих двох громад у заснуванні канадської держави. Думаю, що ці дві мови й залишаться державними. Але в рамках окремих провінцій — а питання шкільництва у нас віднесено до компетенції провінцій — у місцевостях, де найвища концентрація українців, цілком можливе використання української, як третьої мови, у середніх школах. Утім, я думаю, що вивчатиметься лише сама мова, а такі предмети, як, наприклад, математика — й надалі викладатимуться однією з державних мов.

— Оттава вже традиційно має з Києвом особливі стосунки, мабуть з того часу, коли вона першою із західних держав офіційно визнала незалежність України. Звісно, до цього спричинилася наявність у Канаді потужної української громади. А чи можете Ви назвати інші чинники, які визначили тісніші відносин України з Канадою, ніж, наприклад, із Францією?

— Дійсно, між Україною та Канадою існує особливе партнерство. І велика українська громада, відома кожному в Канаді, зробила так, що більшість громадян знають про Україну та її проблеми набагато більше, аніж жителі якихось інших країн. Але, окрім цього, є ще й інші фактори. Перш за все, обидві країни багаті природними ресурсами і наші економіки добре взаємодоповнюються. Окрім того, ані Україна, ані Канада не є супердержавами, не можуть домінувати в світі. І це дозволяє нам ліпше розуміти одне одного. Зрештою, наше співробітництво є не тільки двостороннім. Ми успішно знаходимо спільну мову в рамках НАТО (Канада є членом Альянсу, а Україна бере участь у програмі «Партнерство заради миру») і в ООН.

— У впливових мас-медіа США останнім часом з’явилися статті, які дуже критично оцінюють стан справ в Україні. Розчарований темпами та змістом економічних і політичних реформ в Україні такий відомий американський політолог, як Збігнєв Бжезінський. Ідеться про загальне охолодження в двосторонніх відносинах. Чи існують такі тенденції у ставленні Канади до України?

— Я не скажу, що канадсько-українські відносини стають холоднішими, але певне розчарування справді є. Клімат для іноземних інвестицій в Україні є летальним. Нині на душу населення ваша країна отримує таких капіталовкладень $6 на рік, і я не думаю, що це є достатнім. Є й приклади успішної роботи канадських компаній й в Україні, наприклад «Нортленд Пауер» з Торонто проводить реконструкцію Дарницької ТЕЦ у Києві, а «Консьюмерс Пекеджінг» реалізує спільний проект із аргофірмою «Зоря» на Рівненщині. Але це поодинокі приклади.

Я не хотів би відкидати досягнення, які ви дійсно маєте. Найбільші з них — це демократична Конституція, забезпечення консолідації нації і національної єдності попри важкі економічні умови. А ваші досягнення в розбудові системи регіональної безпеки просто величезні. І, зрозуміло, що зміни в Україні відбуватимуться десятиріччями, так швидко всього не досягнеш.

Однак є речі, які необхідно робити терміново. Сьогодні в Україні відчувається ризик економічного провалу. Щоби цього не сталося, треба негайно збільшити надходження і скоротити витрати бюджету, що дасть змогу уникнути короткотермінових зовнішніх та внутрішніх позик під високі відсотки.

Утім, я сподіваюся, що ви вирішите свої проблеми й інвестиційний клімат в Україні поступово поліпшуватиметься.

— Кілька років тому емігранти з України мали при в’їзді до Канади певні пільги, як особи, що постраждали від екологічного лиха (Чорнобильської катастрофи). Тепер, як кажуть потенційні емігранти, громадянину України виїхати на постійне проживання до Канади навіть важче, ніж до Сполучених Штатів. Із чим пов’язані такі зміни?

— Не знаю, куди легше емігрувати — до США, чи до Канади, але ми щорічно приймаємо 225 тис. осіб, у тому числі останніми роками по 1 тисячі українських родин. Таким чином, українці становлять більше одного відсотка всіх іммігрантів. Однак тут ми не маємо якихось національних квот (як, до речі, не мали ніколи тих пільг, про які ви згадували) і надаємо можливість в’їхати до Канади передовсім особам, які мають, з одного боку, шанс знайти своє місце в нашому суспільстві, а з другого — тому суспільствові прислужитися. Якщо ті чи інші українці відповідають цим умовам, то — двері відчинено.