Культ пристойності
Сталіна не веліли ображатиСталін помре ще не скоро, цілий тиждень попереду, але сумну дату окремі пам’ятливі росіяни подекуди вже почали відзначати. Наприклад, у Катеринбурзі, де на честь ефективного менеджера запустили сталінобус: такий собі нібито автобус із зображенням вусатого полководця й написом «Повернемо Перемозі ім’я!». Справді, це важливо: не забувати ім’я генералісимуса, який пішов з життя 5 березня 1953 року. Майже 60 років тому.
Утім згадують його в Росії по-різному, і не кожен катеринбуржець готовий прокотитися тим маршрутом. Зокрема, група місцевих громадян, які склали громадську організацію «Добровольчий рух», вирішила повідомити землякам деякі маловідомі факти з життя Сталіна та держави, якою він правив. Про те, що в 1937-1938 рр. особливими трійками НКВС були засуджені до смерті понад 680 000 людей. Про те, що з 1935 року найкращий друг дітей заснував розстріли для неповнолітніх. Про те, що зменшення кількості сільського населення через голод на Південному Уралі в 1933-1935 рр. становило 30%. І про те, що 18 500 жертв сталінських репресій поховано зовсім поряд, на 12-му кілометрі Московського тракту. До речі, кінцева зупинка одного зі сталінобусів виявилася якраз неподалік Меморіалу жертвам репресій, встановленого на цьому тракті.
Далі група добровольців на чолі з депутатом міської думи Леонідом Волковим вирішила поділитися цими відомостями з городянами, розмістивши інформацію на білбордах і забезпечивши цифри зрозумілими ілюстраціями. (Зокрема, відомою картиною художника Петра Бєлова «1941», на якій вождь згрібає й давить своєю клішнею народні маси.) А також слоганом «За Батьківщину без Сталіна».
Порахували бюджет, визначилися з датами. Звернулися до рекламних агентств. Звідки почали отримувати досить одноманітні відповіді, які зводилися до того, що організатори акції порушують закон про рекламу. Підсумки дискусії підбив сам Леонід Волков: «...весь ринок реклами в Катеринбурзі повністю контролюється міською адміністрацією», а отже, заборона на антисталінські плакати є політичним рішенням місцевої влади. Тому автобус, що рекламує Джугашвілі, містом їздить і їздитиме, а білбордам зі зрозумілими ілюстраціями в Катеринбурзі місця немає.
Сталін помре ще не скоро, але питання: а коли? Коли в «єдиному підручнику», запропонованому вищим начальством, про нього нарешті напишуть просту, зручну для запам’ятовування правду? Коли це начальство саме розбереться зі своєю історією? Коли, згідно з дослідженнями соціологів, кожний третій росіянин припинить славити вождя? Коли рекламники, в провінції та столиці, припинять шарахатися від білбордів з критикою отця народів, наче за їх розміщення світить десять років без права листування?
Розумієте, справа ж не в ліберальних ідеях і не в гуманізмі. Та й пам’ять — Бог з нею, хоча народ, який байдуже зрадив своїх убитих і замучених батьків, дідів і прадідів, гідний долі незавидної. Річ, зрештою, в любові до Батьківщини, нехай навіть у національно-патріотичному її різновиді.
Десятиліттями над країною кружляв звіроящір, пожираючи мільйони ні в чому не винних людей. Якщо додати сюди ще й методику ведення війни, то лише росіян він поклав стільки, що Гітлеру залишалося лише лікті гризти від заздрості. Сталін знищив як клас селянство. Винищив православних священиків разом з їхньою паствою. Перестріляв, загнав у табори, принизив і втоптав в багно російську інтелігенцію — як технічну, так і творчу. Він прийняв країну з сохою й залишив по собі такий пейзаж, ніби на неї скинули кілька ядерних бомб. Проте досі з високих трибун якісь рила глибокодумно міркують про діалектичні властивості сталінської епохи: мовляв, з одного боку, з другого боку... І вже Волгоград шість разів на рік належить іменувати на честь звіроящера, а розтяжки на катеринбурзьких вулицях, що скупо інформують про деякі діяння Коби, прирівнюються до екстремізму й антиросійської пропаганди.
По суті, це незбагненно. Якщо в Росії будується авторитарний устрій за лекалами тов. Хонеккера й «штазі», то Сталін не потрібен і навіть шкідливий. Якщо влада схиляється до православно-мракобісної тріади, то кат російського народу, що роз’їжджає зайцем у своїх автобусах, є недоречним двічі. Проте сталінобуси безкарно роз’їжджають вулицями російських міст, і кінцеву зупинку біля Московського тракту в колишньому Свердловську нікуди перенести. Приїхали.
