Ні рівності, ні братерства
У Франції триває безлад
Париж, а з ним і вся Франція протягом останніх двох тижнів не схожі на Мекку для туристів і на культурний осередок старої Європи. Iскрою, з якої почалася велика пожежа, стала загибель 27 жовтня двох підлітків з Кліші-су-Буа — одного з передмість Парижа, де мешкає багато іммігрантів з країн Північної Африки. Для французької столиці цей день став початком відліку тисяч авто, спалених на вулицях міста, сотень збройних нападів і пограбувань. Зовсім скоро заворушення перекинулися далі — і нині вже неспокійно не лише на околицях французької столиці, а й у деяких центральних районах Парижа, а також у низці інших міст Франції — Авіньйоні, Ніцці, Каннах, Страсбурзі… За оцінкою експертів, безлад, що триває у Франції, є наймасштабнішим за останні 40 років — з часів масових демонстрацій студентів 1968 року.
Наразі існує декілька різних версій щодо причин того, що відбувається. Називаються економічні, політичні, расові передумови. Проте очевидно, що заворушення стали наслідком поєднання, як мінімум, трьох складових.
Наприкінці 50-х у Франції стала відчуватися нестача дешевої робочої сили — бажаючих прибирати сміття, працювати на екологічно неблагополучних заводах тощо. Як наслідок — значне збільшення притоку іммігрантів, переважно з колишніх французьких колоній, які осіли в передмісті. Проте вже наприкінці 80-х років ситуація стала змінюватися: у силу почали вступати закони глобалізації. Виробничі потужності із Франції почали переносити у інші держави, насамперед у країни Латинської Америки та Азію. Відповідно, зайнятість серед іммігрантів почала знижуватися. В той же час ті, хто приїхав у 50—60 рр., обросли сім’ями, які налічували по 5—7 дітей. Ці діти виросли, але роботи вони знайти не можуть. Як наслідок, нині понад 80% арабського населення передмість Парижа не мають постійної роботи.
Франція є однією із найбільш соціально захищених держав світу. Ліві ідеї та «ліві інтелектуали» завжди мали вплив у французькому суспільстві. Окрім того, у французів до цього часу залишається сильним комплекс вини за колонізацію. Звідси — велика терпимість до мігрантів, значна фінансова допомога безробітним, великі пенсії. Проте дослідження свідчать: чим далі, тим більше корінних французів вважають, що араби-іммігранти навмисно не хочуть шукати роботу, тому що отримувати допомогу по безробіттю і нічого не робити значно приємніше, ніж працювати на «білого француза».
Логічним наслідком цих переконань є так звана «прихована дискримінація». За даними французьких соціологічних досліджень, у випускника університету французького походження шанси знайти роботу у п’ять разів вищі, ніж у його мусульманського колеги. Прихована дискримінація зачіпає в першу чергу торгівлю, сферу послуг, готельний та туристичний бізнес — тобто ті галузі, де потрібно безпосередньо працювати з людьми. Багато фірм наймають на роботу в цих сферах співробітників, які мають французьке коріння у декількох поколіннях, мотивуючи це тим, що вони краще знають національний менталітет і специфіку ринку.
У результаті поєднання цих складових околиці Парижа та низка районів інших французьких міст перетворилися на своєрідні гетто іммігрантів з Північної Африки і стали територією відчаю.
Серед французького суспільства нині немає єдності щодо оцінки того, що відбувається. Частина населення і преси вважає, що в безладах переважає анархістська складова. В той же час деякі французькі політики схиляються до того, що стрімкість поширення виступів свідчить про наявність організуючого центру. На цьому будує свої аргументи і міністр внутрішніх справ Франції Ніколя Саркозі, який заявив, що в країні діють не розрізнені групи хуліганів, а єдина мережа. Таку думку підтримує і генеральний прокурор Парижа Iв Бот: «Якби я міг відповісти на запитання, ким це все організовано, то ці люди вже б сиділи у в’язниці. Але в тому, що відбувається, видно організованість, тут присутнi стратегія і гнучка тактика».
Iз заявою з приводу того, що відбувається у країні, виступив і президент Франції Жак Ширак. «Останнє слово повинно залишитися за законом. Держава повинна бути сильнішою за тих, хто сіє насилля і страх. Всі вони будуть заарештовані, передані до суду і отримають суворе покарання», — заявив він. Головним пріоритетом зараз, за словами президента, є відновлення безпеки та суспільного порядку. Саме тому у Франції було оголошено надзвичайний стан. Порушники правил комендантської години отримають два місяці ув’язнення.
Як ці події вплинуть на Францію зокрема і на європейську спільноту загалом, достеменно не відомо. Але зрештою те, що відбувається нині, рано чи пізно мало трапитися. Очевидно, що остаточно прийняти мусульманську спільноту одне з найбільш традиційних суспільств світу не може. Як зрештою очевидно і те, що це мусульманське суспільство не прагне стати своїм для корінних французів. Жити паралельними світами можливо, але навряд чи це співіснування матиме довге і мирне майбутнє.
