Ольстер: од вiйни до пату
Ситуація ускладняється політичною кризою в країні після відставки кілька тижнів тому першого міністра Північної Ірландії юніоніста Девіда Трiмбла в зв’язку з відмовою ІРА здати зброю. Тепер парламент Північної Ірландії повинен або повернути першого міністра до середини серпня, або знайти заміну кандидатурі Трімбла, або змиритися з перспективою свого розпуску. Відставка Трімбла мала примусити політичні партії Північної Ірландії об’єднатися перед загрозою глибокої кризи в провінції.
Тим часом парад протестантських радикалів з Ордена оранжистів у місті Портадаун, який неодноразово провокував спалахи насильства в провінції на релігійному грунті в минулі роки, пройшов мирно. Оранжисти провели мітинг протесту біля металевого загородження, яке зведене з метою не дати їм можливості проникнути в католицькі райони Драмкрі міста Портадауна, і продовжили хід за схваленим міською владою маршрутом.
Допомогти лідерам політичних партій Північної Ірландії знайти вихід iз тупикової ситуації намагалися в понеділок прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер і його ірландський колега Берті Ахерн. Однак партія Шинн Фейн — політичне крило ІРА — як і раніше, відмовляється говорити про роззброєння, не заперечуючи такої можливості в принципі.
Протягом останніх 30-ти років в Ольстері діяли чотири головні політичні сили, вважає директор Центру політичного аналізу і міжнародних досліджень Сергій Толстов. «Це — протестантський рух, що виступав за відновлення статусу домініону для Північної Ірландії; протестанти, що виступали за повну інтеграцію; католики, що відстоювали необхідність об’єднання з Ірландською республікою. І четвертий напрям, який користувався підтримкою 10—15% населення, — «ольстерці», що прагнули подолати етно-конфесійний поділ».
За настійливої участі кабінету Блера та ірландського уряду 10 квітня 1998 року було підписано так звану Белфастську угоду, яка включає в себе міжпартійну угоду всіх легальних політичних партій Ольстера і британсько-ірландський міжнародний договір. Ці документи передбачали створення цілої системи органів, покликаних сприяти розв’язанню проблеми Ольстера в рамках детально розписаного пропорційного представництва політичних партій обох общин і широкого партнерського діалогу в регіоні. Таким чином, передбачається заснувати міністерську раду «Північ—Південь», британсько-ірландську міжурядову конференцію і британсько-ірландську раду, в яку б також входили представники Шотландії, Уельсу, Нормандських островів і острова Мен.
Однак виконанню умов угоди перешкоджає панування неформального впливу в товаристві Ольстера, коли важливі для провінції питання вирішують не тільки лідери політичних партій, а часто і впливові персони, що здійснюють неформальний контроль за суспільно-політичними процесами. Відмовлятися від дивідендів, які призводять до такого стану справ, ці люди не збираються. Так само як ІРА не хоче втрачати свої прибутки, погоджуючись на роззброєння.
Процес урегулювання проблеми Ольстера має бути пов’язаний і з відмовою від історично мотивованої «романтичної» ідеології в політиці найрізноманiтнiших партій і рухів, яка досі сильна в Північній Ірландії.
Спроба розв’язання цього найстарішого конфлікту християнської Європи багато в чому визначається політичними переконаннями прем’єр-міністра Тоні Блера, який свідомо взявся за урегулювання питання, на якому зламалася кар’єра не одного політичного діяча Британії.
