Проблеми по-флотськи
Україна не має наміру подовжувати дозвіл на перебування Чорноморського флоту (ЧФ) Росії на своїй території. Про це заявляють представники української влади на різних рівнях. У Москві офіційних заяв із цього приводу не робилося. Однак навіть неформальні коментарі (депутатів, колишніх представників командування російського флоту) свідчать про хворобливе сприйняття нових декларацій української влади.
Про дострокове виведення флоту поки що не йдеться. Президент Віктор Ющенко раніше заявляв, що «велика угода» від 1997 року, яка регулює перебування Чорноморського флоту на території України, діє: «Ми визнаємо її до 2017 року». Цими днями надійшло ще одне підтвердження рішучості українського керівництва у «флотському» питанні. Заступник керівника прес-служби МЗС України Дмитро Свистков заявив, що Україна допускає можливість дострокового виведення Чорноморського флоту із Криму, але за ініціативи російської сторони. Водночас «про базування ЧФ РФ у Криму після 2017 року, коли завершиться термін відповідної угоди, мова не йде», відзначив дипломат.
В українсько-російських відносинах «оголився» новий конфлікт. Подібних больових точок між Києвом та Москвою вистачає, однак питання Чорноморського флоту на сьогодні стоїть під першим номером. У чому, власне, його актуальність? Невдовзі виповниться вісім років відтоді, як Україна та Росія підписали документи про перебування російської військово-морської бази в Криму, однак такої напруги з цього приводу досі не виникало. Справді траплялися ексцеси, коли російські десантники, приміром, проводили навчання в неузгоджених місцях, однак в «старі добрі часи» реакція з українського боку обмежувалася максимум дуже обережною нотою протесту. Сьогодні українські дипломати недвозначно заявляють про необхідність вирішення проблем, пов’язаних із перебуванням ЧФ нині, а також не менш чітко наголошують: після 2017 року російські вояки не перебуватимуть на нашій території. «Актуалізація» цієї проблеми, поза всіма сумнівами, рано чи пізно відбулася б хоч би тому, що сталася зміна керівництва в Україні, яке поки що відверто заявляло про проблеми у відносинах із Росією. (І так само відверто заявляло про рішучість їх вирішити). Попереднє керівництво якщо й ставило на порядок денний проблемні питання, то або партизанським способом (не вельми афішуючи предмет переговорів), або ж узагалі відкладаючи їхнє обговорення в довгий ящик. Проблеми, спричинені перебуванням ЧФ у Криму, справді піднімалися й раніше — час від часу, однак помітних зрушень так і не вдавалося досягнути. Каталізатором ескалації нинішньої дискусії послугував нещодавній інцидент на східному узбережжі Кримського півострова. 23 березня десантний корабель «Николай Фильченков» здійснив висадку російських десантників і техніки на полігоні поблизу мису Опук. Проводити такі навчання в Криму росіяни не мали права.
Про які саме проблеми йдеться? Про це офіційно заявив заступник керівника прес-служби МЗС України Дмитро Свистков. По-перше, військові ЧФ порушують екологічне законодавство України. По-друге, «особливе занепокоєння викликає категорична відмова російської сторони повернути українській стороні засоби навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства на узбережжі Криму».
Ще одна проблема — неможливість потрапити на об’єкти ЧФ у Криму. Минулого тижня українських чиновників не пропустили на територію, де розташовані об’єкти флоту. Командувач ЧФ віце-адмірал Олександр Татаринов пояснив відмову про допуск комісії МЗС України відповідним розпорядженням із Москви. Перший заступник міністра закордонних справ Володимир Огризко повідомив, що з цією проблемою українські дипломати зіштовхуються з 1997 року — тобто з тих пір, як було підписано «флотські» угоди.
Що робити до того часу? Від денонсації раніше схвалених угод Україна відмовляється, що цілком зрозуміло — від подальшого нагнітання не виграє жодна зі сторін. Як діяти в такому випадку? Варіантів може бути кілька. Варіант перший: Президент Віктор Ющенко вбачає механізм розв’язання проблем через укладання додаткових угод. Статус ЧФ, за його словами, регламентується п’ятьма документами, які, однак, «не відображають повністю ситуації». Однак не секрет, що росіяни ігнорують виконання тих документів, які існують нині. Де гарантії, що вони виконуватимуть нові умови? Варіант другий: намагатися вирішити проблеми в рамках існуючих документів. Деякі експерти вважають, що нинішня правова база, яка передбачає перебування ЧФ у Криму, цілком дозволяє вирішення багатьох питань — якщо, знову-таки, російські військові добросовісно виконуватимуть прописані зобов’язання. Варіант третій і малоймовірний: росіяни самі погоджуються на вихід із Севастополя.
Вирішення «проблем по-флотськи» необхідне не лише у зв’язку з систематичними порушеннями двосторонніх угод. Існує ще кілька причин. Найголовніша — будь-яка суверенна держава намагається позбутися військової присутності на своїй території. (Це не стосується тих випадків, коли війська виконують допоміжну функцію, надаючи підтримку у гарантуванні безпеки). Для Росії військова присутність у колишніх радянських республіках — передовсім інструмент впливу (або як мінімум доказ можливості такого впливу) на внутрішню ситуацію в іншій країні. Відповідно росіяни вкрай боляче реагують на заяви Києва: перебування до 2017 року й ані дня більше... Існують, приміром, думки, що підвищення цін на нафту російськими компаніями в Україні спричинене саме деклараціями України. Можливо, ця версія й виглядає абсурдною, однак, без сумніву, росіяни намагатимуться пов’язати питання флоту із вирішенням інших проблем у відносинах.
Проблеми з ЧФ — реальний тест як на міцність нової влади, так і на вміння домовлятися. Чи зможе українське керівництво сісти за стіл переговорів із росіянами? Чи можливим буде уникнути завдання шкоди відносинам із Росією? Не меншим тестом нинішня ситуація є і для Москви. Саме зараз настав час довести рівноправність партнерства держав не лише на декларативному рівні.
БЛIЦ-IНТЕРВ’Ю
Про те, як можна вирішити проблеми, пов’язані з перебуванням Чорноморського флоту (ЧФ) в Україні, в коментарі — Костянтина МОРОЗОВА, першого міністра оборони України (1991—1993).
— Які можливості існують для вирішення проблем, пов’язаних із перебуванням Чорноморського флоту? Це — підписання нових документів чи щось інше?
— Немає потреби для підписання чи підготовки нових документів. Основні положення двосторонніх відносин у зв’язку з цією проблемою викладено в існуючих міждержавних документах. Справа лише в тому, що вони порушуються. І порушуються через те, що ЧФ закритий для контролю і спостереження Україною. Згадайте хоча б про ту ситуацію, що сталася із міжвідомчою групою на чолі із першим заступником міністра закордонних справ, яку не пустили на територію флоту. Необхідно виправити такий стан справ — мають політики вирішувати проблеми у відносинах, а не військові. Треба відійти від старих радянських правил, коли військові диктували умови, а цивільні політики прислуховувалися до них. Політики могли б встановити між собою відповідний режим прозорості і відкритості. А керівникам флоту треба згадати, що вони знаходяться на чужій території, що вони — іноземці і мають бути підпорядковані національному законодавству, яке, зокрема, передбачає спостереження за виконанням попередніх домовленостей.
— Коли Україна мала би розпочинати переговори про виведення ЧФ зі своєї території?
— Із огляду на те, що в 2017 році Росія може заявити, що потребує ще п’ять-сім років (або хоча б і три) для практичного вирішення цього питання, ми маємо врахувати свій досвід у відносинах з аналогічних питань і починати погоджувати позиції вже сьогодні. Моя особиста позиція полягає в тому, що Україна має розпочинати переговори вже тепер.
— Якщо Росія відмовлятиметься від обговорення цього питання, чи можна цьому протидіяти? Міністр оборони Росії Сергій Іванов заявляв, що Росія не збирається залишати Севастополь...
— Це не прерогатива міністра оборони. Міністр оборони не формує жодної політики в державі. Не варто обговорювати заяви окремих осіб, які «випадають» із контексту розуміння своєї ролі в політичному процесі. А політичний процес може передбачати якісь зволікання, затягування в часі вирішення питання... Протидією цьому і має бути підготовка майбутнього рішення заздалегідь. Заздалегідь — це вже тепер: треба оцінювати, прогнозувати ситуацію 2017 року і вже зараз починати готувати вирішення цієї проблеми на користь України.
— Раніше українське керівництво заявляло, що перебування ЧФ на території України не суперечить нашій інтеграції до НАТО. Якою є ваша думка?
— І тоді, і тепер я вважаю ці заяви безпідставними, оскільки аргументація на користь такого висновку завжди базувалася на фразі: ми не знаємо жодного натівського документа, де це викликало б заперечення... Але ж ми не є членами НАТО і ми не можемо знати всіх документів НАТО. А в рамках політичного процесу, дипломатичних відносин ми, звісно, не чутимемо на свою адресу гострих оцінок або вимог. Альянс виходить із того, що це питання належить до двосторонніх відносин України і Росії. Відносини між ними достатньо розвинуті, щоб ми знайшли якісь підходи для вирішення цієї проблеми. Але моя особиста позиція не збігається з тою, про яку ви згадали. Я вважаю, що перебування ЧФ на території України є несумісним з намірами України інтегруватися у Альянс найближчим часом. Це два процеси, які мають проводитися паралельно: і підготовка до ситуації після 2017 року має бути націленою саме на реалізацію українського інтересу уже з огляду на намагання України стати членом НАТО.
— Як нинішня ситуація з ЧФ може позначитися на відносинах із Росією в цілому?
— Позиція України є справедливою. Вона базується на існуючих документах і на відданості міжнародному праву. Аби уникнути будь-якого загострення у відносинах, слід уже зараз організувати процес, який би мав на меті позитивне для України вирішення проблем.
