Як крапля довбе камінь не дворазовим, а багаторазовим падінням, так і людина стає мудрою не від дворазового, а від багаторазового читання.
Джордано Бруно, італійський філософ епохи Відродження, поет, представник пантеїзму

Протести в Україні: Ми дозволяємо Путіну перемогти

Українці б’ються і гинуть за право бути європейцями — але їх зрадив слабкий і розділений Захід у спробі вистояти перед Кремлем
21 лютого, 2014 - 11:32
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»

Київ палає, західні політики ковтають попіл. Наші спроби допомогти Україні на шляху до Європи, демократії та верховенства права провалилися. А тим часом Володимир Путін святкує не лише спортивний тріумф у Сочі, а й геополітичну перемогу у справах свого найважливішого сусіда.

Дуже легко ускладнити справи України історичними, етнічними та географічними деталями. Часто кажуть, що ця країна ділиться на схід і захід, на російськомовне та україномовне населення, на тих, хто з ностальгією згадує радянську стабільність, і на тих, хто прагне майбутнього в стилі Заходу. Бізнес-еліта України також розділена на прибічників Президента Януковича і тих, кого обурюють його хижацькі методи. Опозиція теж надзвичайно строката: уявіть собі картину Найджел Фараж, Ед Болс, футбольні фанати та Інститут Жінок згуртовані під спільним стягом.

Але справжня картина набагато простіша. Більшість українців прагне, щоб їхня держава стала частиною Європи. Росія ж, колишній володар імперії, забороняє це. Вона хоче, щоб Україна стала частиною її нового Євразійського економічного співтовариства — своєрідної противаги Європейському Союзу — яке управлялося б Москвою, а не єврократами Брюсселя.

Якби не було Володимира Путіна, в Україні панував би мир. Саме Росія змусила Україну відмовитися від підписання економічної угоди, запропонованої ЄС у жовтні, розпочавши шкідливу торгову війну проти українського експорту. Саме Росія запропонувала дешевий газ і вигідні кредити, коли українська економіка похитнулася. Саме Росія надала сотні «радників» ключовим українським структурам та міністерствам, включаючи секретні служби СБУ, щоб контролювати дотримання ними сценарію Москви. Якби не безмовний путч Росії, українцям би не довелося будувати барикади на вулицях, протестуючи проти зловживання владою нинішнім режимом. І навіть тоді, якби не постійний і посилений тиск з боку Росії на Януковича, конфлікт міг би бути вирішений.

Втручання Кремля у справи України — не новина. Він систематично порушував угоду, підписану в 1994 році у Будапешті, за якою Україна відмовилася від радянської ядерної зброї у відповідь на обіцянку Росії ніколи більше не вдаватися до економічного примусу чи будь-якої іншої агресії. Кремль неодноразово відключав поставки газу до України і виховував культуру темних посередників у торгівлі енергією, чиї гроші отруюють українську політику. Росія утримує військову базу, повну спецназу, в Севастополі, що у Криму. Той регіон населений етнічними росіянами, які ще й досі обурюються, що цей чудовий півострів було віддано Україні за радянських часів. Вони постійно ворогують із кримськими татарами, яких масово депортували з земель їхніх пращурів у 1944 році за надзвичайно жорстоким наказом Сталіна.

Однак втручання Росії у справи України ще більше посилилося упродовж останніх місяців, саме тоді, коли почався її рух на Захід. Європейські політики все ще плекають надію, що переговори з Росією принесуть взаємовигідне вирішення проблем в Україні. Але ця надія марна. Кремль не любить рішень, вигідних обом сторонам. Він любить, коли виграє він, а його ненависні європейські суперники (бажано навіть принизливо) програють — це для Путіна справа власного престижу. Кажучи коротше, хоч ЄС і вважає, що геополітика старомодна і неприваблива, вона має місце на його порозі. А він програє.

Америка також вийшла з гри. Адміністрація Обами занедбала своїх європейських союзників з першого дня свого існування. Відповідальна за взаємини з Україною, Вікторія Нуланд, надзвичайно енергійна і грубувата (нещодавно у телефонній розмові з послом у Києві, що прослуховувалася і пізніше була оприлюднена Росією, вона заявила Fuck EU). Але їй не вистачає впливу, щоб змусити коліщата політики закрутитися у Вашингтоні. Якби не втручання Москви, Євросоюз та США могли б об’єднати свої скромні ресурси і добитися змін. Але проти Росії, в усій її невблаганній люті, вони безсилі. Витік інформації з секретних матеріалів Агентства національної безпеки, спричинений Едвардом Сноуденом, послабив трансатлантичний альянс: обурення американським стеженням у таких країнах, як Німеччина, паралізувало життєво важливі рішення у справах безпеки.

Тепер усі можливі результати погані. Можливо влада вирішить, що вона не може подолати протестувальників і відступить, а це означатиме місяці напруження, нервового збудження і невизначеності. Навіть у такому випадку територіальна цілісність України буде під загрозою, можливо навіть фатальною. На заході країни урядові будівлі підпалено. Галичина, яка колись належала Австро-Угорщині, упродовж десятиліть була осередком бунту проти пост-воєнного радянського правління. Якщо промосковські урядовці Києва вирішать нанести удар там, розпочнеться громадянська війна. А це означає не лише людські страждання (і цілком ймовірно велику кількість біженців), а й економічну дислокацію та серйозний ризик залучення сторонніх сил. Що буде, якщо хтось — скажімо, реальна чи вигадана банда національних партизан — атакує один зі східно-західних нафто — чи газопроводів?

Рівноцінне занепокоєння викликає і Крим, який зараз може стати іще однією причиною конфлікту з Росією, що матиме ще більш руйнівні наслідки. Цей регіон на межі проголошення незалежності від Києва (цілком ймовірно, заохотить інтервенцію Росії для захисту сепаратистського регіону).

Якщо наступ продовжуватиметься і матиме успіх, ми станемо свідками жахливої втрати усіх набутків за останні десять років. Нещодавно прийняті репресивні закони будуть запроваджені у повну силу, і направлені не лише проти протестувальників, а й проти незалежних ЗМІ, громадянського суспільства та інших інститутів. Можливе також повернення візового режиму для гостей із західних країн. Усі види діяльності, пов’язаної з іноземними компаніями та субсидіями, зазнаватимуть перешкод чи будуть заборонені. Україна стане другою Білоруссю.

Щойно країна буде у владі Кремля, Путін запросить дорогу ціну. Усім відомо його зневажливе ставлення до самого існування української держави. Він може висунути вимогу, щоб Україна приєдналася до оборонного альянсу з Росією на чолі. Військова інтеграція Росії та Білорусі вже й без того стала головним болем НАТО, яке намагається розробити стратегію захисту північно-східного флангу Європи, враховуючи її незначні ресурси. Якщо режим у Києві продовжуватиме військову та оборонну інтеграцію з Росією, Центральна Європа дізнається, що відчували країни Балтії упродовж кількох років: крижане відчуття серйозної загрози безпеці.

Востаннє Європа стикалася з проблемою безпеки подібного масштабу, коли була війна в Югославії у 1990-х роках. Упродовж років Заходу не вдавалося впоратися з проблемою. А зараз справи ще гірші. Такі країни, як Польща та Швеція, які доклали максимум зусиль, щоб допомогти Україні, відчувають фрустрацію і виснаження. У решти Європи бажання конфронтації з Кремлем, справжнім підбурювачем наступу, ніколи не зменшувалося. Небезпека полягає у тому, що у відчаї Захід намагається знайти рішення проблеми в Україні шляхом угоди з Росією. Це лиш розлютить і розчарує протестувальників, що призведе до екстремізму та жорстокості. Важко уявити більш небезпечний сигнал Кремлю: створіть хаос у своїй колишній імперії, і Захід дозволить вам диктувати свої умови.

Замість цього Захід повинен розім’яти м’язи. Виділяється дві лінії політики. По-перше, підтримати країни, що можуть стати наступними мішенями Кремля. Грузія та Молдова занепокоєні тим, що їхній крок до Європи спричинить подібний тиск і втручання, яких зараз зазнає Україна. Ми повинні підтримати їх і ті країни Європейського Союзу, що найбільш заражені на небезпеку, такі, як невеличкі країни Балтії — Естонія, Латвія та Литва.

По-друге, ахіллесова п’ята як режиму Януковича, так і його кремлівських прибічників, це гроші. Скільки б вони не вкрали, вони не можуть тримати все вдома. Їм потрібні наші банки, наш ринок нерухомості, наші фондові біржі, наше акціонерне право, щоб сховати і відмити свої активи. Вони використовують наші юридичні фірми і наших аудиторів, щоб створити враження, що все легально. Це відбувається у Відні, Нью-Йорку та Лондоні. На наш сором, ми стали співучасниками у цьому. Ми повинні дати волю своїм законам про відмивання грошей та хабарництво. Ми повинні заморозити їхні активи і впровадити заборону видачі віз тим, хто причетний до мародерства і репресій, що відбуваються у нас на порозі.

Українці б’ються і гинуть за право бути європейцями. Вони не наївно вірять у європейські цінності, а твердо вірять у те, що свобода, законність і порядність кращі за клановий капіталізм та нео-радянську пихатість путінського Кремля. Вони вірять у наші цінності більше, аніж ми самі. Чому ж ми залишаємо їх у біді? 

The Telegraph, 20 лютого 2014

Едвард ЛУКАС — заступник головного редактора журналу The Economist, центрально- та східноєвропейський кореспондент видання. Автор книжки «Нова холодна війна: як Кремль погрожує Росії та Заходу»

Едвард ЛУКАС
Газета: 
Рубрика: