Російсько-грузинський конфлікт

Конфлікт, який розгорівся між Москвою і Тбілісі у зв’язку з арештом російських розвідників у Грузії, перебуває в центрі уваги світової громадськості. Чергове грузинсько-російське протистояння протягом останніх днів є головною темою засобів масової інформації. Що про цей конфлікт і його природу думають провідні аналітики, які відстежують події в цьому регіоні? На ці та інші питання Washington ProFile відповідають відомі експерти: Чарльз КІНГ — професор Джорджтаунського університету, автор багатьох книжок, зокрема «Народи за кордоном: діаспора та міжнародні відносини в колишньому СРСР» і «Чорне Море. Історія». Андрій ЦИГАНКОВ — професор Університету Сан-Франциско. Сванте КОРНЕЛЛ — директор досліджень Інституту Середньої Азії — Кавказу, професор Університету Джонса Хопкінса.

— Відносини між Росією та Грузією опинилися в кризі. Чому?

КІНГ: Відносини між цими державами опинилися в стані кризи значною мірою через дружні зв’язки Грузії та США. Російська підтримка Абхазії і Південної Осетії також є важливою причиною непорозумінь. У свою чергу, політичних і військових лідерів Росії дратує прозахідна орієнтація Грузії.

ЦИГАНКОВ: Коріння конфлікту — в розпаді СРСР і пов’язаному з цим зміцненням політичних амбіцій етнократичних еліт у колишніх радянських республіках. Сьогодні значною мірою в результаті цих чинників колишні республіки функціонують як слабкі неефективні держави, виживаючи на образі зовнішнього ворога, західної допомоги та за рахунок відкритості російської економіки, в якій головним чином нелегально зайнята значна частина працездатного населення нових держав. Грузія — надзвичайний випадок дії усіх відзначених чинників. Наслідки згубного бажання Звіада Гамсахурдія створити «Грузію для грузинів», схоже, нічому не навчили грузинів, які продовжують підтримувати наміри уряду Саакашвілі будь-якою ціною вирішити питання територіальної цілісності. Образ внутрішнього ворога зміцнюється образом ворога зовнішнього — Росії, що начебто прагне позбавити Грузію незалежності. І це при тому, що Грузія та Молдова найбільше залежать від Росії в питаннях економічного виживання й енергопостачання. Нарешті, західні держави, прагнучи зміцнити свою військово- стратегічну й енергетичну присутність у регіоні, продовжують підтримувати войовничий етнократичний режим, таким чином сприяючи подальшій дестабілізації. Будь-яка підтримка Заходу інтерпретується Тбілісі як індульгенція на продовження небезпечного курсу на конфронтацію з Росією. Не думаю, що Захід зацікавлений у такій конфронтації, але виявляється непрямо відповідальним за неї. Сьогодні ситуація ускладнюється й тим, що Росія більше не готова здавати свої позиції у світі та на Кавказі зокрема. Кремль наполягає на своїх інтересах у регіоні та демонструє зростаючу готовність захищати ці інтереси «по-хорошому» або «по-поганому». Попри тиск із боку Грузії та Держдепартаменту США, що недавно вгледів в арештах російських громадян зв’язок із небажанням Росії вивести своїх миротворців із територій Південної Осетії й Абхазії, Кремль продовжує «упиратися» та надавати всіляку підтримку самопроголошеним державам.

КОРНЕЛЛ: Я вважаю, що основних причин тут кілька. Головною причиною є навмисне прагнення грузинського уряду вийти з інститутів, у яких домінує Росія, — таких, як Організація колективної безпеки та СНД. Замість цього Грузія має намір вступити в євроатлантичні інститути, а Росія цьому рішуче протистоїть. Друга причина — неврегульовані конфлікти в Абхазії та Південній Осетії, де Росія надає значну підтримку сепаратистам, що Грузія вважає анексією своєї території.

— Яке значення має намір Грузії вступити в НАТО?

КІНГ: Вступ Грузії в НАТО значною мірою залежить від результатів внутрішніх реформ, здійснених у цій країні. Однак я впевнений, що Грузія нині перебуває в проамериканському таборі країн Східної Європи, в якому також перебувають Польща та Румунія. Російський уряд вважає, що країна оточена проамериканськими державами, та час від часу намагається чинити тиск на своїх сусідів. На нещастя, Росія вважає за краще використовувати найбільш грубі важелі тиску — санкції, енергетику та військові демонстрації.

ЦИГАНКОВ: Подальше зближення Грузії з НАТО хоч і не становить безпосередньої воєнної загрози для Росії, обіцяє загострення російських відносин із Заходом і Грузією. Реальність така, що сьогодні російсько-західні та насамперед російсько- американські відносини в регіоні наближаються до стану холодної війни. США насаджують проамериканські режими, купують лояльність правлячих еліт, виштовхують Росію з давно освоєних енергетичних маршрутів, зважаючи лише на свої інтереси і, як і раніше, наполягаючи на необхідності для Кремля бути «корисним» Вашингтону. Тим часом у Кремлі міцніє переконання, що головною метою Заходу є підрив наявного в Росії режиму й організація «кольорової революції». У контексті подальшого загострення ізоляціоністських настроїв можна чекати наступних кроків у напрямі холодної війни аж до воєнного протистояння силами третіх конфліктуючих сторін. Якщо, наприклад, і грузинська армія, що підтримується й тренується силами НАТО, продовжить своє висунення в Абхазії, то російські багнети не забаряться з підтримкою Сухумі. Результатом може стати подальша ескалація в регіоні з важкими наслідками для Грузії та зміцненням позицій «силовиків» у Кремлі.

КОРНЕЛЛ: Якщо говорити про членство в НАТО, то, на мій погляд, це матиме стабілізуючий ефект. У цьому випадку Росія усвідомлює, що Грузія досягла своєї мети й інтегрувалася в Євроатлантичний альянс, попри протидію Москви. Росія завжди протистояла розширенню НАТО, але завжди швидко пристосовувалася до нової реальності. Однак до того часу, як Грузія вступить у НАТО, Росія зробить усе, що зможе, аби запобігти цьому, враховуючи умисну дестабілізацію регіону. Це може позначитися на європейських державах, які входять у НАТО, що може засумніватися в розумності прийняття Грузії до складу цього Альянсу. Я не вважаю, що Грузія обов’язково вступить у НАТО. Це станеться тільки в тому випадку, якщо Грузія продовжить проводити внутрішні реформи. Крім того, їй необхідно поміняти, якщо не зміст, то хоча б імідж своєї зовнішньої політики. Багато залежатиме від позицій країн-членів НАТО — інтенсивний діалог на цю тему отримав підтримку США, але багато європейських країн сприйняли цю ініціативу неохоче. Таким чином, Грузія ще буде змушена переконати членів НАТО в тому, що її членство — в інтересах Альянсу.

— Яка роль США в цьому конфлікті?

КІНГ: США дуже важко відігравати повністю конструктивну роль, насамперед тому, що з погляду Росії, Сполучені Штати самі є частиною проблеми. США закликали і Москву, і Тбілісі до обережності, щоб ще більше не загострювати ситуації. Однак можливості Вашингтона доволі обмежені.

ЦИГАНКОВ: — Позиція США не сприяє зміцненню відносин між Росією та Грузією. Прагнення Вашингтона закріпитися на Кавказі, попри традиційно сильну присутність Росії в цьому регіоні, викликає в Москві дедалі більше роздратування. Це роздратування посилюється тим, що курс Вашингтона аж ніяк не сприяє реалізації проголошених ним цілей. Утягування Грузії або України в НАТО не гарантує їхньої більшої стабілізації. Навпаки, воно здатне спричинити подальше загострення ситуації. Протягом кількох століть Росія була найважливішим гарантом стабільності Кавказу. Сьогодні російський політичний клас прагне повернути країні статус великої держави, якою вона була з часів наполеонівських воєн — таке повернення не може відбутися без збереження політичних позицій на Кавказі. Грузії, як і кільком іншим державам, доведеться прийняти цей факт і примиритися з тим, що в цій частині світу Росію списати з рахунків не вдасться, а незалежність можлива лише шляхом розвитку з нею добросусідських відносин.

КОРНЕЛЛ: США беруть участь у врегулюванні ситуації за допомогою стратегічного партнерства з Грузією. На мій погляд, без підтримки США Грузія ніколи не змогла б провести внутрішні реформи, більше того, вона не змогла б вести незалежну зовнішню політику. Тільки завдяки США Грузія може все це собі дозволити. Ми знаємо, що США мають постійний контакт із грузинським урядом і намагаються впливати, щоб уникнути конфронтації з Росією. США стараються допомогти грузинам вести далекоглядну політику, а не приймати спонтанні рішення. Я вважаю, що США повинні й надалі відкрито надавати підтримку Грузії, щоб захищати її суверенітет, право самостійного прийняття рішень і право вступати в ті міжнародні організації, до яких Тбілісі хоче приєднатися.

— Яким чином можуть складатися російсько-грузинські відносини в майбутньому?

КІНГ: У цієї кризи є реальний потенціал до ускладнення. Президент Грузії постійно заявляє, що конфлікти в Абхазії та Південній Осетії — насправді конфлікти між Тбілісі й Москвою, а не між Тбілісі й Сухумі з Цхінвалі. З погляду Москви, Грузія є однозначно прозахідною країною, до свого південного флангу Росія особливо чутлива, зважаючи на її проблеми на Північному Кавказі. Якщо Грузія тісніше співпрацюватиме з НАТО і Заходом, то такі інциденти, швидше за все, відбуватимуться частіше.

ЦИГАНКОВ: Вважаю, що в найближчій перспективі ці відносини гіршатимуть у результаті зацікавленості в цьому правлячого грузинського режиму та непрямої підтримки Заходу. У Москві міцніє переконання: якщо не зупинити провокацій грузинського режиму, то вони призведуть до ще небезпечніших наслідків. У довгостроковій перспективі, якщо Росія втримається від втягування у військову конфронтацію та продовжить курс на модернізацію, час працюватиме не на Саакашвілі. Його підтримка всередині країни продовжить знижуватися, і навіть великі фінансові вливання Вашингтона можуть виявитися недостатніми. У Грузії вже склалася традиція насильного або нелегітимного повалення влади. Буде краще для всіх, якщо Москва та Вашингтон спробують порозумітися і запобігти повторенню сценаріїв, подібних відходу Гамсахурдія або Шеварднадзе. В іншому випадку, Саакашвілі судилася подібна доля.

КОРНЕЛЛ: Нині необхідно тонко урегулювати ситуацію для того, щоб уникнути воєнних зіткнень. У довгостроковій перспективі Грузії та її західним партнерам треба переглянути шляхи досягнення їхнiх цілей. Я хочу наголосити, що багато кроків, які здійснює Грузія, цілком зрозумілі й обґрунтовані, з огляду на грубі порушення норм міжнародного права з боку Росії. Наприклад, на територіях Південної Осетії й Абхазії, які не контролюються грузинським урядом, але міжнародна спільнота вважає їх частиною Грузії, служать російські військові. Москва навіть не приховує цього. Усе це робить дії Грузії зрозумілими, але навіть якщо вони зрозумілі, іноді залишаються непродуктивними.