Справа Лазаренка як показник європейськості
Західна преса впродовж останніх років знала дві теми, пов’язані з Україною, — Чорнобиль та корупція. Це вже саме по собі створювало державі певний і дуже негативний імідж, за якого не приходиться дивуватися, чому до нас не йдуть західні інвестиції.
Затримання екс-прем’єра Лазаренка в Швейцарії — безвідносно до того, доведені чи ні злочини, нібито скоєні ним на території альпійської республіки, вдарило по міжнародному іміджу держави, як ніщо досі.
Бо, з одного боку, тепер уже потенційний європейський, чи американський, чи африканський інвестор уже точно знає, що в цій країні нікому не можна вірити і ніхто не може нічого гарантувати.
З іншого ж боку, новітня історія людства знає, на жаль, надзвичайно багато випадків і суперкорупції, і зловживання службовим становищем тощо навіть у так званих розвинених і цивілізованих країнах світу. Але обох попередників нинішнього південнокорейського президента заарештували й судили саме в Кореї, а не в Швейцарії чи десь іще. Усі судові процеси над італійськими прем’єрами та іншими можновладцями-хабарниками відбувалися в Італії, усі турецькі проблеми розв’язувалися виключно турецькими силами.
Справа ж Лазаренка лише зайвий раз довела, що Україна нездатна хоча б спробувати навести в себе лад власноруч. І на її юридичну систему годі покладатися — особливо, коли до президентських виборів залишається менше ніж рік. Навіть в оптимістичних прогнозах, як наприклад, у нещодавньому виступі заступника секретаря РНБОУ Олександра Разумкова, стверджується, що на адаптацію до європейських норм Україні знадобиться 10—15 років. Але для того, щоб успіхи на ниві української європейської інтеграції стали дійсністю, а також займали своє природне місце на шпальтах англійських, німецьких, швейцарських, болгарських газет, потрібна, мабуть, революція свідомості, на яку просто не здатна нинішня так звана еліта. Потрібно, щоб «справа Лазаренка» просто в принципі була неможливою, але органи деяких країн вже завели справи на деяких близьких до керівництва України осіб, свідчать поінформовані джерела.
Якщо іноземці — банкіри, підприємці й навіть політики — відверто свідчать у пресі, що з відставкою Лазаренка корупція в Україні не зменшилася, то це й надалі означатиме відгородження візовим кордоном, неприйняття до Всесвітньої торговельної та інших організацій, це означатиме — навіки забудьте про Європейський Союз та не рипайтеся до НАТО чи кудись там іще. А «Таймс», «Ле Монд» чи «Франкфуртер Альгемайне» так і писатимуть про Україну, лише як про країну, де все ніяк не закриють Чорнобильську станцію та не хочуть боротися з корупцією. І європейською ця країна так і залишиться лише суто географічно. Прикро, бо як платникові податків не хочеться миритися з тим міжнародним іміджем держави, який створюється її керівництвом.
№235 08.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
