Стратегічний пріоритет

США серйозно беруться за диверсифікацію не лише джерел постачання енергоносіїв, але й маршрутів доставки чорного і блакитного золота. Зараз в центрі уваги США постав багатий на вуглеводи каспійський регіон. У Вашингтоні вважають стратегічним пріоритетом вибір маршрутів поставки нафти і газу із Казахстану в обхід Росії та Ірану. «Навіть якщо йде пошук варіантів розширення існуючих шляхів експорту через Росію, для США стратегічним пріоритетом є робота з урядом і приватною індустрією Казахстану для відкриття спрямованих на Захід експортних шляхів через Каспійське море і по землі через Азербайджан, Грузію і Туреччину в обхід територій, пiдвладних контролю з боку Росії та Ірану». Про це йдеться в розповсюдженій у Вашингтоні доповіді голови сенатського комітету із закордонних справ Річарда Лугара, який підготував цей документ за підсумками поїздки до Казахстану, Азербайджану й Грузії. Сенатор-республіканець ще раніше відніс Росію до розряду ворожих країн вкупі з Іраном і Венесуелою. Сенатор обґрунтовував свою позицію тим, що вони використовують свої ресурси як зброю. І тепер очевидно в США побоюються, що названі країни як зброю почнуть використовувати свої нафто і газопроводи.

У доповіді наводяться дані про те, що запаси нафти в Казахстані складають від 9 до 40 млрд. барелів, а природного газу — від 67 до 196 трлн. куб. футів. «Казахстан має потенціал стати великим джерелом енергетичного експорту на світові ринки і забезпечити нові важливі поставки енергії для Європи і США», — наголошується в документі. Відомо, що Лугар провів переговори з лідерами Казахстану, Азербайджану та Грузії. Очевидно, він знайшов з ними порозуміння. Адже найбільшу частину інвестицій в видобуток чорного і блакитного золота в цьому регіоні приходиться саме на американські компанії. А американські законодавці, як відомо, завжди працюють на просуванні національних компаній.

Чи будуть підкріплені заяви Лугара реальними коштами? Чому США хочуть будувати нафто і газопроводи в обхід Росії? Чи є реальною можливість побудови газопроводу через територію України з можливістю поставок каспійського газу в Європу? Про це розповідає український експерт.

КОМЕНТАР

Михайло ГОНЧАР , віце-президенти фонду «Стратегія-1»:

— Лугар не робить випадкових заяв. Пріоритетом американської політики на Каспії завжди була багатоваріантність маршрутів транспортування енергоносіїв iз каспійського регіону на світовий ринок. Але, якщо раніше термін «багатоваріантність» носив більш маскувальний характер, нiж термін «в обхід Росії і Ірану», то зараз більш відверто проголошуються відповідні наміри. Я думаю, що це спровоковано з тими проблемами, що їх створила Росія для функціонування каспійського газопровідного консорціуму, де провідна роль належить американським компаніям. Як відомо, Росія через свою участь у цьому консорціумі заблокувала подальший розвиток цього проекту. І жорстко пов’язує подальший розвиток з розширення проекту КТК з участю американських компаній у підтримуваному й ініційованому Росією проектi «Бургас-Алексадрополіс», що безперечно не подобається США.

Очевидно, що доповідь Лугара Сенату слугує тому, щоб у результаті певних обговорень було вироблено певну програму, яка матиме на меті реалізації низки проектів. Перш за все йдеться про проект транскаспійського газопроводу, який на відміну від проекту транскаспійського нафтопроводу не має екологічної загрози.

Проект газопроводу з Каспію дном Чорного моря через Україну в Європу із розряду фантастичних може трансформуватися в розряд цілком реальних. Звісно, при відповідних інвестиціях з боку американських компаній, каспійських країн, в чому, думаю, немає проблеми. Вже створено відповідний консорціуму, який виконав попередні розрахунки цього маршруту. Такий газопровід треба розглядати як відгалуження від існуючої магістралі Баку—Тбілісі—Ензурун в північно-західному напрямку до грузинської Супси через Чорне море до Феодосії, далі через Крим і по території України в трасі нафтопроводу «Одеса—Броди—Плоцьк».

Чи зможе Росія якимось чином перешкодити реалізації подібного проекту газопроводу? Росія безперечно, зберігає серйозні важелі впливу на Казахстан. Матиме місце своєрідний закулісний поєдинок, оскільки Москва не є прибічником цього проекту. Але разом iз тим Росія за весь пострадянський період мало що зробила для того, щоб розширити потужності існуючої газотранспортної системи, яка практично використовується на межі своїх можливостей. Вона завжди дотримувалася політики замикання центральноазіатського газу в Центральній Азії. А тепер маючи власні проблеми з газовим ресурсом, особливо в зимовий період, Росія збирається підстрахуватися центральноазіатським газом. Тому Росія буде, безперечно, упиратися, як це було в минулому, реалізації транскаспійського газопроводу. Разом iз тим, як показує практика, центральноазіатські режими в принципі знаходять варіанти достатньо гнучкої політики з тим, щоб сильно не дратувати Росію і разом iз тим, реалізовувати проекти спільно з американцями. Прикладом цього є нафтопровід Баку—Тбілісі—Джейхан.

Європа матиме зацікавленість в реалізації такого газопроводу попри те, що він не буде мегапотужним. За оцінками, повна потужність цього трубопроводу буде складати 32 млрд. куб. метрів на рік. Це може дійсно дозволити диверсифікувати поставки з традиційного російського напрямку для країн Центральної і Східної Європи. Але це дуже важливо для ЄС, оскільки саме східна периферія розширеного Євросоюзу вважається стратегічно важливою від постачань газу з одного — російського — джерела. Західноєвропейські країни мають більш диверсифіковані джерела постачання.

У ЄС чітко зафіксовані пріоритети каспійського регіону з точки зору його наближеності до Євросоюзу з позиції збільшення постачань енергоресурсів для потреб ЄС. Документ Єврокомісії «Зовнішня політика скерована на забезпечення енергетичних інтересів Європи» передбачає те, що ЄС має сприяти технічній підтримці, модернізації та розбудові магістральних енергетичних інфраструктур сусідніх держав. Також будуть підтримуватися нові проекти постачання газу, по яких уже прийнято відповідне рішення або знаходяться на стадії планування, пов’язані з маршрутами каспійського регіону.

Якщо Україна внесе в даний проект у свій план дій щодо ЄС, то, безперечно, в контексті загальної політики диверсифікації і енергетичної безпеки Євросоюз буде реагувати на такий проект. До речі, цей проект обговорювався під час візиту Ющенка до Азербайджану. Підготовку до реалізації цього проекту можна розпочати уже тепер. На першому етапі передбачається, що ресурс газу міг би забезпечуватися з азербайджанського родовища Шаг-Деніз, а потім на наступних етапах підключився би газ зі східного берега Каспія. В принципі, даний проект неофіційно називають північно-західним відгалуженням проекту Набуко. Реалізація проекту залежить від політичної волі, наявності у керівництва консолідованності зусиль, щоб Україна була бажаною транзитною територією. Важливо уникнути неузгодженісті дій політиків, щоб наша країна не перетворилася на територію ризиків, пов’язану з частими коливаннями політичного маятника.

Український уряд робить кроки в цьому напрямку, але важливо, щоб вони були системними й послідовними. А не так, як з «Одеса—Броди»: говоримо аверс, а вмикаємо потім реверс і щось усім при цьому пояснюємо. А це по суті є не партнерська поведінка.