Труба Росії

«Газпром»: нова зброя Росії» — книжка під такою промовистою назвою має вийти у видавництві «Факт» напередодні президентських виборів у Росії. Чому вона видається в Україні — можна здогадатися, прочитавши вже передмову. Існують побоювання, що в Росії ця книжка взагалі не вийде. І не лише тому, що «Газпром» ревно береже свої таємниці. Книга про «Газпром» у авторів вийшла книгою про Росію.

«Компанія і країна пов’язані, як сполучені посудини. Портрет «Газпрому» закономірно перетворюється на історію Росії. Ми дивилися на країну крізь газпромівську трубу — і бачили Росію в трубі. Дивну Росію, створену Берією і Хрущовим, яка ще пам’ятає Сталіна. Країну, чия політика, культура економіка й соціальне життя наповнені газом. Країну, що посідає перше місце з експорту газу у світі, але сама газифікована лише на 50%», — пишуть автори в післямові.

«Ми дивилися на країну крізь звивисту газпромівську трубу і розуміли, що якби ця труба на котрійсь ділянці своєї історії повернула інакше, ми жили б зараз в іншій країні. А що було б, якби Черномирдін не втримав «Газпром» як єдине ціле? Або якби він, опираючись на міць газового гіганта, ризикнув і спробував би змінити Єльцина на посаді президента? Що було б, якби наступником Єльцина став його фаворит і борець із «Газпромом» Борис Нємцов? Або якби Рем Вяхірєв усерйоз зробив ставку на тандем Примаков — Лужков, чого так боялася Сім’я? Чи став би Путін великим і жахливим лідером, якби йому не вдалося так технічно зачистити «Газпром» від вяхірєвської команди? Чи Олександр Лукашенко перетворився б на останнього диктатора в Європі, якби не сидів на трубі? Чи була би потрібна помаранчева революція, якби каламутні схеми поставок газу в Україну не розбестили адміністрацію Леоніда Кучми? І став би туркменбаші божевільним затворником, якби «Газпром» не заблокував його на ціле десятиліття наодинці з його божевільними газовими багатствами? Хто з німецьких лідерів мав рацію: Аденауер, який відмовився поставляти в СРСР труби для газопроводів, чи Віллі Брандт, який пустив радянський газ у Європу? Шредер, що прийняв дружбу Володимира Путіна і його «Північний потік», чи Ангела Меркель, що відмовилася перетворювати Німеччину на газорозподільний вузол Європи й форпост «Газпрому»?

Нарешті, що зараз відбувається з «Газпромом»? Попереду в нього дефіцит чи могутність? Чи відповідають його зношені труби його політичним амбіціям?»

Автори книжки — Валерій ПАНЮШКІН та Михаїл ЗИГАРЬ за участі Ірини РЄЗНІК — ставили безліч запитань і колишнім газпромівцям, і нинішнім його менеджерам. Вони намагалися з’ясувати, звідки стільки таємниць і навіщо вони.

— Невже ви не розумієте, що триває війна? Третя світова», — відповів нам топ-менеджер «Газпрому», керівник належного йому телеканалу НТВ.

— Енергетична? — запитували ми.

— Ідеологічна, — відповів він.

«І нам стало зрозуміло, що по трубах шириться не лише газ, але й ідеологія. А ідеологія, якщо загнати її в трубу, справді горить, вибухає і душить», — зазначають автори, перефразовуючи вислів колишнього заступника голови правління «Газпрому» В’ячеслава Шеремета, який любив казати, що газ — це та ж таки зброя: «Горить, вибухає й душить».

Прочитавши книжку, стає зрозуміло, що ми на війні, і «Газпром» — це зброя. «Він не хороший і не поганий, як не може бути хороший або поганий автомат Калашникова або револьвер Кольта. Зброєю можна вбивати й залякувати, а можна й захищати й оберігати. Моральний сенс зброї залежить зовсім не від того, як вона влаштована, а від того, в чиїх вона руках.

По-друге, зброя бездушна. Вона не відає страху, вона не має любові й жалю, вона в жодному разі не зостанеться вірною своєму нинішньому власникові, як тільки зміняться часи».

Світ боїться Росії, боїться її зброї — «Газпрому». Тому Європа й готова викласти шалені гроші на побудову Nabucco. Тому в Брюсселі й захоплювалися рішучістю українського прем’єра Юлії Тимошенко з її ідеєю побудови альтернативного газопроводу White Stream.

Інтерес до «Газпрому» такий великий, що книжці забезпечений шалений успіх. Але щоб написати й видати таку книжку, потрібна неабияка мужність. Колишній єльцинський в.о. прем’єр-міністра Єгор Гайдар, коли автори попросили його дати інтерв’ю про газ, найперше, що вiн сказав їм: «Навіщо це вам? Ви розумієте, що вас уб’ють? Ви розумієте, куди ви пхаєтесь?»

І все ж книжка вийшла. Нещодавно в Німеччині (німецькою), а тепер вона виходить в Україні (українською). Написана так легко й цікаво, що почавши її читати, важко відірватися. У книзі багато ексклюзивних інтерв’ю, один iз розділів — про Білорусь, значна увага приділена й Україні та українсько- російським відносинам (адже тут політика й енергетика нерозривно пов’язані). Багато що з нашої недавньої історії стає на свої місця. Залишається дочекатися виходу книжки, аби самому оцінити сміливість її авторів.