Доля випробовує тих, хто намірився іти до великої мети, але сильних духом не спіймає ніхто, вони зі стиснутими руками вперто і сміливо ідуть до наміченої мети.
Катерина Білокур, українська художниця, майстер народного декоративного живопису

«Українські події покладуть край «інтеграції» в путінському розумінні»

Україна прощається з СНД, а в Астані створюють ЄЕС
28 травня, 2014 - 12:05
Україна прощається з СНД, а в Астані створюють ЄЕС
ФОТО РЕЙТЕР

Завтра на пострадянському просторі відбудеться дві дуже важливі симптоматичні події. У Києві народні депутати прийматимуть ухвалу про вихід України із складу СНД. «Проекти цих постанов перебувають у Верховній Раді», — повідомив учора журналістам в.о. міністра закордонних справ Андрій Дещиця.

Декількома годинами раніше того ж дня в Астані відбудеться засідання вищої Євразійської економічної ради, де глави Білорусі, Казахстану та Росії підпишуть договір про Євразійський економічний союз (ЄЕС). Формально йдеться про перетворення Митного союзу на нову форму, що нагадує за своєю структурою Європейський союз, куди до речі торік Москва намагалася під великим тиском загнати й Україну. І лише Євромайдан зупинив українську владу, яка відмовилася від підписання угоди про Асоціацію в обмін на багатомільярдний російський кредит і знижку на газ. У повідомленні прес-служби Кремля із цього приводу наголошується, що таким чином, завершиться формування найбільшого спільного ринку на просторі СНД (170 млн. осіб).

«День» звернувся до російського, казахського та білоруського експертів розповісти про очікування цих країн від створення цього союзу.

«ЗАПРОПОНОВАНИЙ ПРОЕКТ, ЯКИЙ БАЗУЄТЬСЯ НА ОСОБИСТИХ ДОМОВЛЕНОСТЯХ МІЖ ТРЬОМА АВТОРИТАРНИМИ ЛІДЕРАМИ, — НЕДОВГОЧАСНИЙ»

Микола ПЕТРОВ, незалежний аналітик, Москва:

— Мені здається, що українські події кладуть край інтеграції в її первинному путінському розумінні, як того, що починається з економіки, а далі розвивається на політику. Для Путіна, дійсно, це дуже важливий проект, але річ у тому, що анексуючи Крим, він перекреслив проект м’якої інтеграції на користь жорсткішого приєднання і на користь Росії як національної держави. Тому я гадаю, що купити, а про це вже багато говорилося, підтримку Білорусі, даючи їй додаткові пільги, пов’язані з російською нафтою і так далі, і забезпечити це підписання і з цього можна мати якийсь іміджевий ефект. А розраховувати на те, що це не просто завершення інтеграції, а що це первинний етап, як це колись було з Євросоюзом, мені здається, абсолютно вже нереально. 

Проект мав сенс тоді, коли передбачалося подальше розширення цього інтеграційного проекту, у тому числі за рахунок України.  Коли грошей у Росії не буде, то Білорусі не потрібна жодна інтеграція. Ні експансія, ні поглиблення цього інтеграційного проекту зараз вже неможливе. У цьому сенсі такого  важливого первинного етапу — підписання угоди, яке станеться 29 травня, перетворюється вже на скоріше медійну подію, піар-акцію, демонстрацію того, що Росія не одна, а у неї є ціла група країн, готових з нею разом щось робити і не більше того.

Економічна інтеграція як така, звичайно, має перспективу. Запропонований проект, який базується на особистих домовленостях між трьома авторитарними лідерами, — недовгочасний. Коли піде Назарбаєв, навряд чи хтось цей проект із молодшої казахстанської еліти підтримуватиме. І вигоди для Казахстану тут більш сумнівні, ніж для Білорусі. Та і в Білорусі цей проект живе до ти, доки Лукашенко вважає економічно для себе вигідним брати якісь гроші і в обмін на гроші демонструвати участь у якихось інтеграційних проектах, але не більше того.

Те, що станеться завтра, буде не зовсім тим, що планувалося спочатку і термін життя цього проекту, мені здається, дуже обмежений. Такий проект мав би право на існування, якби він рухався в напрямку ліберальної економіки, оскільки це сприяє інтеграції. А там де, як зараз у Росії, Білорусі йдеться про державну економіку, можна думати про те, що якась кооперація вигідна і осмислена, але все знову ж таки впирається в політичну волю авторитарного лідера, а це не дуже надійна основа для такого інтеграційного проекту.   

«ПОСПІХ ЗАВАЖАЄ КАЗАХСТАНУ УВАЖНО ПРОАНАЛІЗУВАТИ ПЛЮСИ ТА МІНУСИ ЄЕС»

Досим САТПАЄВ, Директор казахстанської Групи оцінки ризиків, Астана:

— Події, які сталися в Україні, дуже сильно розкололи казахстанське суспільство. Тому що тут з’явилася як велика кількість прибічників, так і противників російської зовнішньої політики. Те ж саме можна сказати з приводу ЄЕС. Коли було створено Митний союз, тут певна частина опозиції навіть намагалася провести референдум з приводу потреби участі Казахстану в цьому союзі. Вже тоді тут з’явилися прибічники і противники цього інтеграційного проекту. Те ж саме ми спостерігаємо і на новому етапі тіснішої інтеграції ЄЕС. Спочатку цього року в Казахстані навіть з’явився антиєвразійський рух. У квітні цього року було проведено антиєвразійський форум, де виступали противники цього інтеграційного проекту.

Тобто ми чітко бачимо дві позиції. Офіційна позиція Казахстану, природно, на користь появи цього ЄЕС. Плюси, про які вони кажуть, в основному є довготерміновими.

По-перше, отримання доступу до великого ринку.

По-друге, це вихід Казахстану на інші ринки, використовуючи транзитні маршрути через Росію. Керівництво країни сподівається, що створення ЄЕС дозволить Казахстанові підвищити нашу конкурентоспроможність, саме з погляду виходу на інші ринки, використовуючи ті сприятливі можливості для транзиту, які здійснюватимуться в рамках ЄЕС.

По-третє, йдеться про появу нового ринку капіталів, послуг і робочої сили.

По-четверте, найголовніший плюс, про який у нас люблять говорити, — що участь Казахстану в цьому інтеграційному проекті в цілому підвищить нашу конкурентоспроможність.

Що стосується мінусів. Їх не менше. Один із них  — відсутність рівних вагових категорій у учасників цього інтеграційного проекту.  Свого часу канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк виголосив фразу: у будь-якому союзі є свої вершники і коні. Багато хто вважає, що кіньми в цьому союзі можуть бути Білорусь і Казахстан, а вершником — Росія. Перші роки функціонування Митного союзу якраз і показали, що в економічному плані Казахстан тут більше програвав, ніж вигравав. Бо імпорт російський і білоруський збільшився, а казахстанський експорт скоротився. Це було зв’язано, в тому числі з тим, що всередині Росії створювалися певні перешкоди в рамках нетарифних методів регулювання. Це викликало обурення в казахстанського бізнесу.

Другий мінус. Як показує світова практика, саме участь у регіональному об’єднанні не робить країну конкурентоздатною. Перед входженням до того чи іншого регіонального блоку країна вже зразу повинна мати деякі конкурентоздатні сфери економіки. А у нас виходить навпаки — віз поставили попереду коня. Так і  не створивши конкурентоздатні сегменти економіки, ми входимо в блок із Росією та Білоруссю, де більш розвинута переробна промисловість.

Третій мінус для Казахстану полягає в тому, що для Росії і Митний союз, і ЄЕС це — більше геополітика. Для Казахстану більше має значення економіка, а для Білорусі — банальний доступ до дешевої російської та казахстанської сировини. Виходить, що три держави зразу ставили різні цілі в цьому інтеграційному проекті.

Четвертий мінус. Про нього говорять мало, але я хотів би зробити на ньому акцент. Ніхто не дасть гарантії довготермінової участі Казахстану або Білорусі в цьому проекті в разі зміни влади в цих країнах. І якщо такий ризик виникне в разі зміни влади в Казахстані, невідомо як Росія поводитиметься, чи спокійно вона відпустить Казахстан, або прийматиме круті заходи за аналогією з Україною.

Слід зазначити, що Назарбаєв вважає створення цього проекту своїм витвором. Це суб’єктивний підхід до цього інтеграційного проекту. Природно, що він квапиться, хоче побачити його в працюючому стані. Поспіх заважає Казахстанові уважно проаналізувати плюси і мінуси ЄЕС. Зрозуміло, що з відходом Назарбаєва з політики виникає ризик того, що в майбутньому нове керівництво Казахстану зможе трохи змінити своє ставлення. Бо для них і Митний, і ЄЕС не буде їхнім витвором. Це буде їх спадком, який до них перейшов від попереднього керівництва країни. А враховуючи те, що всередині Казахстану збільшується кількість казахів у демографічному плані, а також казахомовних казахів, природно буде збільшуватися зростання національно-патріотичних настроїв. Вони вже зараз є. Можна передбачити, що в майбутньому в казахстанському суспільстві домінуватимуть противники цього інтеграційного проекту, а не прибічники.

Насправді активно підключити Україну до Митного союзу намагалася Росія. Ні Казахстан, ні Білорусь такої активності не проявляли. Назарбаєв навіть заявляв після створення Митного союзу, що не слід квапитися з розширенням цього союзу, необхідно, щоб зміцнилася ця трійка, це ядро і лише потім збільшити кількість.

Зараз скоріше нарощуватимемо двосторонні стосунки з Україною. Тим більше, що Петро Порошенко нещодавно заявив, що зацікавлений в економічній співпраці з Казахстаном, попри те, що Казахстан — учасник Митного союзу. Казахський прем’єр Карім Ахімов нещодавно заявив, що Казахстан зацікавлений відновити стосунки з Києвом, незалежно від того, яка там політична ситуація. Виходить, що і Казахстан, і Україна на рівні двосторонніх стосунків підтримуватимуть контакти.

Казахстан уже давно змирився, що Україна не буде учасником ЄЕС, інше питання, як Росія до цього ставитиметься. Судячи з усього, Росія намагається трохи переорієнтовувати тему з приводу участі України в іншому аспекті, а саме вивести на геополітичні ігри із Заходом, вести певний торг про Україну, використовуючи як важіль тиску сепаратизм на сході країни. А що стосується ЄЕС, то договір, скоріше за все, буде підписано.

І перспективи участі Казахстану в цьому союзі теж туманні. Я гадаю, що в Казахстану теж будуть певні ризики, як в економічному так і в політичному плані.

«БІЛОРУСІ УЧАСТЬ В ЄЕС ЕКОНОМІЧНО ВИГІДНА»

Леонід ЗАЇКО, керівник Аналітичного центру «Стратегія», Мінськ:

— Білорусь — відкрита економіка і має потребу в наявності стійкого співтовариства. Це може бути або ЄС, або Росія. Вибір простий. Білоруські економічні еліти, директорат вибрали Росію. Судячи з соціологічних питань, населення і в 1990-х роках і зараз не чекає ні фінансового, ні матеріального поліпшення. Але відповідь була дуже цікавою: з Росією — просто краще.

Що стосується плюсів. По-перше, дешева нафта, яка становить 40 відсотків, а інколи 48 відсотків нашого експорту. Ми переробляємо російську нафту і продаємо її на 2 млрд. доларів до України. Від кожної тонни нафти дохід Білорусі становить 400 доларів. У Білорусі є два нафтопереробні заводи і так жити можна.

По-друге, ринок збуту. За низкою позицій понад 70 відсотків продукції, вироблюваної в Білорусі, продається до Росії. М’ясомолочна продукція, трактори, важкі автомобілі. Техноеліта вважає за краще, щоб така ситуація залишалася.

По-третє, наявність можливості здобувати освіту в Росії з тими ж правами що й російські студенти.

По-четверте, робота в Росії. Близько 1 млн. білорусів працює в центральних областях Росії, особливо в Москві та Петербурзі.

У Білорусі жартують, що Росія є сировинним придатком Білорусі. Білорусі участь у Митному і ЄЕС економічно вигідна.

Що стосується мінусів, то це мінус радянського психологічного стереотипу. Бо вибір був: плюнути на всіх, на схід і на захід і жити як Швейцарія. Це неможливо.

Аналізуючи соціально-економічне становище, економічні потоки, я не бачу інших мінусів, як боязнь Кремля. Частина еліти боїться Кремля. Населення наразі розглядає росіян як братів. З мінусів я б назвав ще невиправдані ілюзії національно налаштованої еліти.

Микола СІРУК, «День»
Газета: 
Рубрика: