Йошка Фішер — від войовничого революціонера до міністра закордонних справ
12 грудня 1985 року, 16 годин 02 хвилини. У залі парламенту федеральної землі Гессен прем’єр-міністр Хольгер Бьорнен приймає присягу членів нового кабінету. Раптом зал зашумів. Фотографи підскочили й мало не почали битися за місце в першому ряду. Порушником спокою виявився молодик у модній куртці, сорочці без краватки, шелестких джинсах. Порипуючи новенькими сліпучо-білими кросівками марки «Найк», він підійшов до трибуни. Таким постав перед гессенськими парламентаріями перший у світі «зелений» міністр довкілля Йозеф-Мартін (відомий у народі як Йошка) Фішер.
Згодом для легендарних кросівок знайшлося місце в музеї. Джинси Йошка Фішер носить тепер лише вихідними днями. Перед об’єктивами фотоапаратів і телекамерами голова парламентської фракції «Союз90/Зелені» з’являється останнім часом виключно в розкішному сірому костюмі від Армані. Про минуле нагадує лише чорна футболка, яку «зелений» політик одягає під піджак. Незабаром його можна буде побачити й у краватці. Уже ні в кого не викликає сумніву, що після закінчення коаліційних переговорів між соціал-демократами й «зеленими» портфель міністра закордонних справ Німеччини дістанеться Фішеру, а представляти країну у футболці якось не гоже.
Глибокі зморшки борознять лоб Йошки Фішера. У свої 50 років він, мабуть, як ніхто інший із депутатів бундестагу, може похвалитися вельми бурхливою молодістю й незвичайною політичною кар’єрою. Фішер пройшов шлях від войовничого революціонера до прагматичного політика, про котрого з повагою заговорив навіть Ганс-Дітріх Геншер, який 18 років очолював зовнішньополітичне відомство Німеччини. Благословенням пролунали його слова: «За своїм інтелектом і концепцією Фішер цілком підходить для міністра закордонних справ.» А починалося все, як це часто буває, з конфлікту поколінь.
Йозеф-Мартін Фішер народився 12 квітня 1948 року у швабському містечку Герабронн у дуже побожній католицькій родині. У м’ясника Йозефа Фішера та його дружини Єлизавети він став третьою дитиною. Мати мріяла, що її син вивчиться на бухгалтера й працюватиме на добре оплачуваній державній службі. Проте Йошка пішов іншим шляхом. Його завжди тягнуло геть із міщанського світу, де в нього навіть не було власної кімнати. Спати хлопцю доводилося на софі у вітальні. Не витримавши авторитарного тону матері, кинувши гімназію і згодом перервавши навчання в фотошколі, він залишив домівку.
Свободу Фішер відчув, коли з монотонного провінційного життя потрапив у Франкфурт-на-Майні — велике місто з брудними завулками, де ніхто не запитує свого сусіду, чим той займається. Там у нього прокинулася невгамовна жадоба знань. Він спробував усьому світу довести, що не дурний. І це йому вдалося. Так ніколи й не будучи офіційно зарахованим у студенти, Фішер регулярно відвідував університетські лекції. Він зачитувався Гегелем, Фіхте, Марксом, Енгельсом, писав реферати на семінарах.
Отці світового пролетаріату, мабуть, так закрутили голову молодому чоловіку, що він 1968 року вирішив приєднається до студентської групи з кодовою назвою «Революційна боротьба». Захищаючи права «робітників і рабів», керуючись гаслом «насильство проти насильства», Фішер із легкістю анархіста міг узяти в руки булижник і пошпурити його в поліцейського під час вуличної сутички. Однак однією класовою боротьбою ситий не будеш.
На життя Фішер заробляв малюванням крейдою на асфальті в пішохідних зонах міст, за кермом таксі, працюючи на конвеєрі концерну «Опель» у Рюссельсгаймі, звідки його звільнили за спробу підштовхнути до революційних дій маси робітників. У підвалі книгарні «Карл Маркс» у Франкфурті-на-Майні він мав власну крамницю з антикварними книгами.
Невдовзі, проте, ілюзії поступилися місцем жорсткій реальності. Криваві терористичні акти так званої Фракції Червоної Армії (РАФ) шокували молодого революціонера Фішера. Витверезливо на нього подіяли й кілька годин, проведених у камері попереднього ув’язнення. Річ у тому, що в автомобілі, зареєстрованому на ім’я Йошки Фішера, терорист Ганс-Йоахім Кляйн перевозив зброю, з якої було вбито міністра економіки федеральної землі Гессен. Фішер про це нічого не знав.
Наситившись донесхочу божевільними ідеями ортодоксальних антиімперіалістів, Фішер 1981 року приєднався до «зелених», котрі пропагували абсолютний пацифізм і беззастережну відмову від застосування сили. 1983 року його можна було зустріти в бундестазі. Йошці Фішеру, котрого за язика тягнути не доводиться, робота парламентарія припала до душі. Постійними гострими зауваженнями він швидко зробив собі ім’я. Випробувавши себе в кріслі міністра довкілля федеральної землі Гессен, Фішер 1994 року знову повернувся в бундестаг, де очолив фракцію Союз90/Зелені.
За цей час Фішер встиг тричі розлучитися, позбувся зайвої ваги, перетворившись на 75-кілограмового аскета (раніше він важив 110 кг), кардинально змінив особистий гардероб, підігнав свої погляди до вимог реальної політики. З пацифізмом він розпрощався 30 липня 1995 року, порадивши зробити те саме всім партійним колегам, надіславши їм відкритий лист. У зв’язку з безперервним кровопролиттям у Боснії-Герцеговині він закликав «зелених» підтримати військові акції НАТО, спрямовані на захист мирного населення. Згодом йому вдалося вмовити членів «зеленої» рідні викреслити з передвиборної програми вимоги про ліквідацію Північно-Атлантичного альянсу й розпуск бундесверу.
Сьогодні Фішер не втомлюється повторювати головні постулати своєї майбутньої зовнішньої політики: розширення ЄС на Схід, поглиблення трансатлантичних відносин, підтримка прав людини, ніяких особливих німецьких варіантів. «Зеленої зовнішньої політики немає, зовнішня політика може бути тільки німецькою», — намагається довести своє прагнення до послідовності кандидат у міністри закордонних справ. Такими заявами Фішер уже встиг завоювати повагу до себе не лише в Німеччині. Його майбутній французький колега Ведрін в одному зі своїх останніх інтерв’ю відзначив: «Я зовсім не занепокоєний. Більше того: я буду радий працювати з ним».
Йошка Фішер змусив і майбутніх партнерів за червоно-зеленою коаліцією поважати себе. Коли лідер соціал-демократів Оскар Лафонтен, котрий сподівається, до речі, на пост головного скарбничого Німеччини, заїкнувся про те, що було б непогано підпорядкувати європейську політику міністерству фінансів, Фішер парирував: «Кастроване міністерство я не прийму й весільним генералом не буду».
№204 24.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
