Про українську softpower*

Юрій Щербак завітав до «Дня» невипадково. Його співпраця з газетою розпочалась уже давно, тому не дивно, що він очолює Наглядову раду з присудження премії імені Джеймса Мейса, якого знав особисто. Зважаючи на багатогранність гостя, адже він і еколог, і публіцист, і дипломат, і політик, і  письменник, літньошколярі мали цікаву дискусію.

«Чим відрізняється нове покоління від старшого, наприклад, мого?»  — ось із таким запитанням зіштовхнулись школярі на початку зустрічі. Відповіді учасників ЛШЖ-2016 були різними, проте, вислухавши думку гостя, всі зійшлися на одному: проаналізувавши минуле,можна зрозуміти, що люди за своїми якостями не змінюються, змінюються умови. «Є таке поняття, як дискретність: якщо літак можна удосконалювати до 7—9 покоління, то людина народжується з нуля, вона чиста, її можна зробити ким завгодно: ісламістом, імперіалістом, демократом — у цьому й полягає велика проблема для людства. Сучасне покоління відрізняє неймовірна інформаційна насиченість. Ви всі стали заручниками інформаційних систем — комп’ютерів» — коментує Юрій Щербак.

Варто зазначити, що за найкращу відповідь письменник подарував свою книжку «Зброя судного дня» — документально-фантастичний роман. Дія роману відбувається в 2014—2015 роках, коли вирішується доля України: з метою зупинити російську агресію, група українських патріотів намагається таємно створити ядерну зброю. Переможцем у цьому міні-змаганні став літньошколяр Дмитро Байда.

Наостанок Юрій Щербак передав школярам пораду дружини: «Скажи їм, щоб не ставали пропагандистами в стилі московських».

«МИ З НАШИМИ МОСКОВСЬКИМИ ДРУЗЯМИ ЇХАЛИ ДО СТАНЦІЇ «УКРАЇНА», І ВОНИ НАМ ЦЬОГО НЕ ПРОБАЧИЛИ»

Микола СІРУК:

— Коли ви були депутатом, ви могли уявити, що Україна опиниться у ситуації, коли Росія стане ворогом?

Ю.Щ.: — У 1989 році, коли я прийшов у Москву, було повне відчуття розпаду імперії, хоча про це поки ніхто не думав. Я питав колишнього директора ЦРУ: «Що ви думали про Україну?». Він відповів: «До 1990 року, до того, як Горбачов поїхав у Київ, ми не думали, що є можливість відділення України. Ми думали, що Україна настільки  комунізована, настільки упокорена, що там не може бути нічого такого», — це казали люди, які професійно займалися Радянським Союзом, але ми передчували. Все було дуже очевидно, відчувалося, що цей материк уже трусять такі поштовхи, які просто його знищать, ми бачили, що це вулкан, який ось-ось вибухне.

Щодо України та Росії. Знаєте, є знамените висловлювання Пілсудського, одного з героїв ХХ століття, вождя польського народу. Він писав: «Ми разом їхали в поїзді «Демократія» до станції «Нація». Так само ми з нашими московськими друзями їхали до станції «Україна», і вони нам цього не пробачили й не змогли звільнитися від своїх великодержавницьких, шовіністичних поглядів. Для нас це було дуже гірким відкриттям. Я пам’ятаю, як Собчак, полюбляючи патетичні жести, кричав мені: «Юрий Николаевич, не забудьте: вместе мы едины!». А ми були вже не єдині, і розуміли це.

Юрій Липа казав (я взяв це за епіграф до нової книжки «Україна в епіцентрі світового шторму»), що «Існування демократичної, процвітаючої України неможливе, поки Росія як імперська сила не буде знищена». Ми тільки зараз переконуємося в правді тих людей, яких вважали екстремістами.

Звісно, я думаю, що навіть у країні, яка нині перетворюється на Мордор, є принаймні 25% людей, які зберігають демократичний потенціал, але молоде покоління люто ненавидить Україну, ненавидить ідеї лібералізму, ненавидить Західний світ і Америку. Хоча Росія — за визначенням — європейська країна, це підкреслювали усі імператори.

Ми прозрівали поступово. Десь уже в 2008—2009 роках після агресії щодо Грузії ми розуміли, що наступною буде Україна. Але ж міфами про нашу єдність із Росією нам стільки років промивали мізки, що й тепер Путін проголошує, що ми з ними єдиний народ. Так само заявляв Гітлер, що німці єдиний народ з австрійцями, претендуючи на управління країною. Це важливі речі, для усвідомлення яких ми, я вважаю, ще не прокинулися. Ми — добрі люди, але не надто національно спрямовані. Я не закликаю до ненависті, бо це — деструктивне почуття, але я передусім закликаю до того, щоб любити свою сім’ю, себе та свій народ і захищати їх.

«ПОЛЯКИ ЗРОЗУМІЮТЬ ТЕ, ЩО ЄДНІСТЬ З УКРАЇНОЮ ТРЕБА БЕРЕГТИ, ЯК ЗІНИЦЮ ОКА»

Христина СОЛТИС, Львівський національний університет імені І. Франка:

— Як нам будувати відносини з Польщею, попри усі незгоди, які в нас були в минулому, і після того, як Волинську трагедію визнали геноцидом?

Ю.Щ.: — Нам треба не піддаватися на провокації польських шовіністів, які використовують Волинську різанину як привід для того, щоб погіршити відносини. Моя думка така: всі злочинці повинні бути названі й покарані, та не лише українські, а й польські, тому що Армія Крайова теж коїла страшні злочини. Ми повинні дивитися на ці події в широкому історичному контексті. Кожне людське життя має величезну цінність. І ми не повинні рахуватися з тим, що от поляки кажуть, що було 100 тис. жертв, а ми — що 20 тис. Одну людину вбито — це вже злочин. Ми повинні просто конкретно розглядати ці злочини: хто винний, що за цим стоїть? А все інше треба віддати історикам: хай вони вивчають. І нам треба продовжувати дії на зближення з поляками, бо ми не створимо Чорноморсько-Балтійської дуги, яка великою мірою може замінити НАТО. На мій погляд, і ЄС, і НАТО можуть розвалитися. Натомість будуть якісь інші союзи, інші комбінації держав. І поляки зрозуміють те, що єдність з Україною треба берегти, як зіницю ока.

«ГЕОПОЛІТИЧНА СТРУКТУРА, ЯКА ТРИМАЛАСЯ НА МОГУТНОСТІ США, ГЕЛЬСІНСЬКИХ УГОДАХ, РОЗВАЛЮЄТЬСЯ»

Дмитро БАЙДА, Національний університет «Острозька академія»:

— Ви були послом у США та Канаді, але відтоді багато всього змінилося. Як ви бачите теперішню зміну балансу геополітичних сил? І яке місце у світі займатиме Україна?

Ю. Щ.: — На мій погляд, ми перебуваємо на початку Третьої світової війни, і якщо не буде вжито якихось серйозних заходів, щоб змінити цю ситуацію, ми можемо дійти до дуже тяжких наслідків. На сьогоднішній день ми бачимо розвал ЄС, тобто серйозну світову дестабілізацію в будь-якій точці земної кулі. Це може зійтися в єдиний процес. І хтось правильно сказав, що не вистачає ерцгерцога Фердинанда — тієї жертви, через яку почалась Перша світова війна. Ми не знаємо, як закінчиться війна Росії з Україною. Ми існуємо в такому хиткому, небезпечному балансі, що будь-яка провокація може завершитися серйозним спалахом кривавої війни.

Геополітична структура, яка трималася на могутності США, на Гельсінських угодах і на низці двосторонніх угод, розвалюється, і всюди уже з’являються ознаки нестабільності. Що означає стрілянина в Алмати? Це тільки початок. Що таке нестабільність у Вірменії? Це теж початок. Там ось-ось може знову відкритися фронт у Карабасі — і відновитися війна між Азербайджаном і Вірменією. Що означають події в Туреччині? Просто так мати списки десятків тисяч заарештованих людей через півгодини після того, як військові здійснили невдалий переворот. Зараз Туреччина стає непрогнозованою. Китай має свої великі проблеми, насамперед, економічні, і блискучий розвиток уже вичерпаний: уже почалися проблеми з юанем, із економічним зростанням. Якщо казати про США: я пам’ятаю часи, коли у них не було інфляції, це була процвітаюча економіка за мінімального рівня безробіття — і все це розтринькали республіканці. Щодо виборів: думаю, що Трамп виграє. І від того, яким чином буде відновлено могутність Америки, залежить доля світу. Трамп рветься до влади, він небезпечний популіст, і тому він може виграти. Народ там утомився від політики.

Україна найближчим часом не стане членом НАТО, це стало зрозуміло після саміту. Але є дуже важлива позиція, яка має назву «головний союзник Сполучених Штатів без членства в НАТО» — як Японія, як Нова Зеландія. І нам потрібно зараз зосередитися  на здобутті статусу цього головного союзника.

«МИ З ЗАДНЬОГО ДВОРУ ВИХОДИМО НА НАФТУ, НА РИНОК ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ Й КАНАДИ»

Олена КУРЕНКОВА, абітурієнтка Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченка:

— Яка динаміка розвитку у відносинах України з Канадою, прем’єр-міністром якої став Джастін Трюдо і нещодавно здійснив візит до нашої країни, підписавши угоду про Зону вільної торгівлі?

Ю.Щ.: — Я вважаю, що зараз величезний новий прорив у відносинах України й Канади. Те, що ми підписали угоду про вихід на ринок, — це прорив. Ми з заднього двору виходимо на НАФТУ, на ринок Латинської Америки й Канади. Велетенський ринок, бо через Канаду ми можемо просуватися далі. Єдина проблема: структура нашого експорту дуже схожа на канадську. Канада будує літаки приблизно такого ж класу, як Україна, — і ми з ними конкуренти. У Канаді розвинена добувна промисловість, добувають дуже багато руди, як і в нас. Канада — це зернова країна, так само, як і Україна. Треба знаходити можливості входження на ринок, а це залежить від фантазії, наполегливості наших торгових представників. Канада за стилем і за конструкцією своєї демократії набагато більше підходить для нас, наприклад, за системою охорони здоров’я, аніж Америка. Канада — це соціальна держава, це — Англія, перенесена на американський континент. На мій погляд, Канада — найвищий тип демократії і толерантності суспільства.

«МИ ВСІ ОЦІНЮЄМО СТАН ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я В УКРАЇНІ ЯК КАТАСТРОФУ»

Христина ПЕТРЕНКО, Одеський національний університет ім. І. І. Мечникова:

— Як можете оцінити сучасний стан охорони здоров’я в Україні?

Ю.Щ.: — Вчора я був у Медичному університеті, зустрічався з Катериною Миколаївною Амосовою та з іншими професіоналами. Ми всі оцінюємо стан галузі охорони здоров’я в Україні як катастрофу. Коли я був послом, ми просадили тисячі доларів на вивчення досвіду Канади. Канадська система — це соціалізм, до якого ми так і не дожили: коли людина має страховку, коли їй роблять складну операцію, наприклад, шунтування серця, безкоштовно, коли вартість ліків знижується на 50 відсотків. Найбільшою загадкою для мене є те, що наша держава ухиляється щоразу під час виборів (президентських чи парламентських) від обговорення цього питання. Скажіть: чи може бути щось важливіше для людини, ніж здоров’я її сім’ї, її дітей, внуків? Якимось чином треба запроваджувати систему тих соціальних виплат, соціальних пільг, які має Канада. Катастрофа полягає в тому, що середня тривалість життя в Україні для чоловіків на десять років менша, ніж у Канаді: в Канаді 82 роки, а в Україні — близько 71. Це — на рівні Зімбабве, африканських країн. Йде виродження і вимирання популяції. Другий компонент — здоров’я ніколи не досягається шляхом лікування. Не варто забувати, що лише близько 30% тривалості життя визначає медицина. Все інше залежить від людини.

Ольга КУДЕРЯВЕЦЬ, Львівський національний університет імені І. Франка:

— Як ви оцінюєте спроби молодих політиків сформувати певну суб’єктивність у політичних партіях?

Ю.Щ.: — Я дуже мало вірю в теорію молодих.  Тому що спроба політичного поділу на молодих і старих — безглузда. Тільки поєднання енергії та романтики молодих людей і досвіду старших може дати якийсь результат. А що може дати нова партія, якщо в Україні їх уже зареєстровано 190? Є три чи чотири напрями, які мають бути в Україні. А саме: націоналістична консервативна партія, яка сповідує фундаментальні національні інтереси і водночас консервативні в побудові держави, ліва українська партія (українська соціал-демократична партія), націонал-демократична партія ліберального спрямування. Де вони? Український політичний спектр треба наповнити партіями, які відповідають практиці всього світу. Є праві, ліві та центристські партії. Партія має боротися за владу. Та я не знаю, коли це станеться. Після чергової перебудови української держави, можливо, і буде перебудовано політичну систему України.

«*УКРАЇНА МОЖЕ І ПОВИННА ПРОСЛАВИТИСЯ КУЛЬТУРОЮ»

Марія ЧАДЮК, Національний університет «Києво-Могилянська академія»:

— Яка роль Шевченківської премії нині? Як ви оцінюєте стан української культури, зокрема сучасної літератури?

Ю.Щ.: — Є таке поняття, як softpower. Hardpower — це танки, ракети. Україна може і, на мій погляд, повинна прославитися тим «softpower», тобто культурою. У нас є блискучі європейські зразки живопису, музики, театру, але ми не вміємо їх пропагувати. Хоча тепер уже багато людей ходять на різні заходи, на виставки, усілякі бієнале, трієнале тощо, є ще багато роботи. У нас є купа хорошої літератури, але немає жодного лауреата Нобелівської премії. Тому, що ми сидимо у гетто, створеному нами штучно, і держава не робить нічого, щоб це змінити. Чому? Дуже мало наших творів перекладають англійською мовою. А якщо й перекладають, то ця групка не є представниками Великої літератури. У нас є великі поети, які цілком заслуговують на те, щоби стати лауреатами Нобелівської премії. У нас є прекрасна проза. Її небагато, але вона вже є. Але ж у будь-якій країні своя ж держава допомагає виходити з цього гетто. Є іспаномовні інститути, які допомагають з перекладами на іспанську мову, або з перекладами іспаномовної літератури на інші мови, є й подібні німецькі інституції. Наша література не може існувати сама в собі: держава повинна фінансувати, запрошувати сюди перекладачів української мови. Але доки ми будемо сидіти в цьому гетто, нічого не буде. Лобісти десятками років сидять у Нобелівському комітеті в Стокгольмі, там іде боротьба. І раптом представники маловідомих літератур перемагають. Річ у тому, що їх переклали англійською, німецькою мовами, щоб члени комісії могли їх прочитати, вони стали там відомими. Я впевнений, що ми маємо усі можливості стати потужною культурою. Ми можемо це, у нас є твори, нам є чим пишатися. З музикою простіше: її можна слухати як завгодно: Сильвестрова слухають у всьому світі. А Ліну Костенко читають італійською, бо її донька переклала, а чи є її переклади навіть англійською, я не певен.

«ГАЗЕТА «День» ЗАРАЗ ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА НАДЗВИЧАЙНО ВАЖЛИВИЙ ОРГАН БОРОТЬБИ ЗА ВІДРОДЖЕННЯ НАЦІЇ»

Анна ГОЛІШЕВСЬКА, Львівський національний університет імені І. Франка:

— Яке, на вашу думку, значення премії Джеймса Мейса у збереженні історичної пам’яті народу?

Ю.Щ.: — Я пишаюся тим, що є головою журі з присудження премії Мейса. Газета «День» зараз перетворилася на надзвичайно важливий орган боротьби за національний розвиток, за відродження нації і є фактором фронтового протистояння російській агресії. Тому що тут зібрані блискучі публіцисти, газета має свою чітко окреслену національну позицію, вона постійно бореться з великодержавницьким російським шовінізмом, відстоює національні принципи. Багато людей стало лауреатами премії, і ними пишається й українська журналістика, і, власне, газета. Я знав Мейса особисто: це був справді великий українець, який, на відміну від багатьох українців, був набагато глибшим, більш патріотичним. Він думав не лише про минуле, яке знав досконало, а й про майбутнє. Це була людина неймовірного людського масштабу. І я думаю, існування премії його імені важливе не лише для України, а й для США. І США повинні пишатися таким сином свого народу, яким був Джеймс Мейс.

Цього року Літня школа журналістики проходила за підтримки Центру інформації та документації НАТО.