Новий «козир Ердогана»

Зустріч у Санкт-Петербурзі президентів РФ та Туреччини Володимира Путіна та Реджепа Ердогана, донедавна затятих ворогів через збиття турецькими ВПС російського Су-24, викликала безліч коментарів у світових ЗМІ.

Видання пишуть з великою пересторогою про відродження турецько-російських відносин. І справді як можна інакше розглядати таке зближення між обома столицями після того як обидва лідери називали один одного ворогами.

Зокрема європейський портал Politico у матеріали під заголовком «Турецько-російське перезавантаження» пише, що невдалий путч у Туреччині підштовхнув Ердогана в обійми людини, яку він тепер називає «цінним другом», і який донедавна був його затятим ворогом. «Сейсмічний зсув у міжнародних відносинах» це видання пояснює погіршення відносин між Туреччиною та США через Фетхулла Гюленом, якого Анкара звинувачує у спробі перевороту і вимагає його видачі. А оскільки Вашингтон не збирається видавати цього сунітського священика, то, продовжує Politico, перед турецьким президентом залишається єдиний вибір «шукати союзників у неймовірних місцях і надає йому неоцінну можливість змінити вороже відношення турецької публіки щодо Росії».

Тим часом The Washington Post у статті «Ердоган повертається до Путіна у той час як зростає напруженість у його відносинах із Заходом» відзначає, що в атмосфері поглиблення антизахідних почуттів крок Ердогана щодо потепління відносин з Росією може зацементувати відчуження Туреччини до традиційних союзників. І зрозуміло, що тут у першу чергу йдеться про членство Туреччини в НАТО.

«Зовнішня політика Туреччини в даний час знаходиться на роздоріжжі. Вперше в недавній пам’яті існує серйозне обговорення щодо членства Туреччини в НАТО», — цитує видання директора програми дослідження Туреччини у Вашингтонському інституті близькосхідної політики Сонера Чагаптая. За його словами, деякі турецькі висопосадовці висловлюють сумнів чи треба рухатись у сторону Росії.

Ердоган «може легко здійснити цей поворот», вважає Чагаптай, і звертає увагу на послаблену роль турецьких військових, які завжди мали найбільший інтерес до збереження зв’язків з НАТО.

З іншого боку, The New York Times у матеріалі «Путін і Ердоган поклялись відносити зв’язки в той час як Захід спостерігає знервовано» наголошує, що будь-які майбутні угоди між цими двома країнами матимуть серйозні наслідки для Близького Сходу та Європи. За словами видання, Ердоган найбільш імовірно сподівається використати важіль поліпшення відносин з Росією для укладення кращої угоди з Європи щодо кризи біженців.

«Більш тісні зв’язки з Росією також несуть потенціал для створення напруженості всередині НАТО, що Путін був би радий використати. Зрештою, Москва хотіла б залучити Туреччину в свою орбіту, а також у безпекову і торговельні організації, які вона пропагує в Азії, хоча таке зрушення не очікується найближчим часом», — пише The New York Times.

Тим часом Financial Times дещо оптимістично розглядає зустріч у Санкт-Петербузі та її наслідки. «Ердоган завжди був мінливим союзником, особливо в останні місяці», — йдеться в редакційній статті. Незважаючи на все вищесказане, ставити хрест на Ердоганом Заходу зарано, вважає газета: хоча б тому, що ЄС для Туреччини, як і раніше є значно більш важливим торговим партнером, ніж Росія, а НАТО — кращою гарантією безпеки в охопленому війною регіоні. Насправді у Заходу для ефективної взаємодії з Ердоганом козирів значно більше, ніж це видається сьогодні лідерам ЄС, США і НАТО, наголошує Financial Times.

«ОДНОГО ВЗАЄМНОГО ПРЕЗИРСТВА ДО ЗАХОДУ НЕДОСТАТНЬО, ЩОБ СФОРМУВАТИ МІЦНЕ СТІЙКЕ ПАРТНЕРСТВО»

Сейбрен де ЙОНГ, стратегічний аналітик, Гаазький центр стратегічних досліджень, Гаага:

— Головним чином Ердоган прагне показати Заходу, що у нього є інші місця, куди він може звернутися. Росія подібним чином прагне продемонструвати, що у неї є друзі в впливових місцях. Однак, велика частина шоу взаємної солідарності є символічною. Економічне співробітництво (в області енергетики, туризму і т.д.), це одне. Проте, що стосується, наприклад, газопроводу «Турецький потік», то тут існують численні перешкоди. Звісно, економічне співробітництво може зростати. З політичної точки зору, в сфері безпеки, зокрема, слід не забувати, що Росія і Туреччина також мають спільних сусідів, де їх інтереси не співпадають. Лише одного взаємного презирства до Заходу не достатньо, щоб сформувати міцне стійке партнерство.

«НАМ ПОТРІБНО МАТИ ТВЕРЕЗЕ УЯВЛЕННЯ ПРО СТРАТЕГІЧНИЙ ХАРАКТЕР РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКОГО АЛЬЯНСУ»

Марина ВОРОТНЮК, експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма», запрошений лектор Університету Коменського, Братислава:

— Ця зустріч лише підтверджує, що апокаліптичні прогнози після листопадового інциденту із збитим російським літаком щодо «точки неповернення» в російсько-турецьких відносинах, були передчасними. З історії цих відносин ми знаємо, що подекуди присутня конфліктна риторика з деяких питань, де позиції Туреччини та Росії не співпадають, ніколи не мала значний вплив на російсько-турецький стратегічний тандем. У літературі цей союз та його політику в Чорному морі навіть називають російсько-турецький «кондомініум». Нагадаю лише декілька прикладів передкризового стану цих відносин. Ще на початку 1990-х років Росія загрожувала Туреччині ядерним ударом, якщо та втрутиться в конфлікт в Нагорному Карабаху на боці Азербайджану (Росія підтримує Вірменію). Фактичне визнання вірменського геноциду Росією також викликало негативну реакцію Анкари. В Сирії головною метою Туреччини є позбавитись Башара Асада, в той час як Росія його підтримує. Тож насправді ці відносини мають унікальну здатність відроджуватись з попелища, як Фенікс. Тому, думаю, можна говорити навіть не про їх відродження зараз, а про їх прагматичне продовження, не зважаючи на риторику останніх 8 місяців.

Чи відчувають в Європі вину, що змусили Ердогана здійснити поворот до Росії. Думаю, було би спрощенням говорити про поворот Ердогана до Росії, так само, як і про нібито реальні перспективи Туреччини вийти з НАТО. Турецька політика щодо свого найближчого оточення не змінюється в своїх фундаментальних принципах: балансування, прагматична співпраця зі всіма акторами, де у Туреччини є інтереси. Антиєвропейська та антиамериканська риторика Р.Ердогана — явище не вчорашнього дня, тож здивування в європейських лідерів не викликає. Також не було секретом, що за стилем керівництва Ердоган ближчий до президента Путіна, ніж до когось з європейських лідерів. Європейська політика не орієнтується на такі речі, як почуття вини. Безвізовий режим Туреччині був обіцяний, якщо вона виконає 72 критерії. Тож якщо вона не виконує навіть один з них (зміна антитерористичного законодавства), то ЄС поставиться до цього бюрократично та безвізовий режим не надасть. Масові репресії, які почались в Туреччині після невдалої спроби перевороту, також викликали засудження ЄС. І це буде в кожному випадку згортання демократії в Туреччині.

Щодо реакції України на відродження відносин між Анкарою та Москвою. Нам потрібно мати тверезе уявлення про стратегічний характер російсько-турецького альянсу. Це не виключає добру співпрацю з Туреччиною на багатьох напрямах, зокрема, в сфері торгівлі, де в інтересах Туреччини є підписання ЗВТ з Україною. Але, як і раніше, не варто очікувати, що Туреччина буде захищати українські інтереси більше, ніж ми самі. Наражатись на російський спротив Анкара не буде, хоча, звичайно, буде підтримувати Україну та її територіальну цілісність, виступати на захист прав кримських татар.