Зброю витягають грішники, натягують лука свого, щоб перестріляти жебраків та вбогих, заколоти правих серцем. Зброя їхня ввійде в серце їхнє і луки їхні поламаються.
Володимир Мономах, великий князь київський (1113–1125), державний і політичний діяч

Платформа для подолання викликів

У Стамбулі відбудеться перший Всесвітній гуманітарний саміт
11 квітня, 2016 - 19:30
ФОТО РЕЙТЕР
МЕВЛЮТ ЧАВУШОГЛУ
МЕВЛЮТ ЧАВУШОГЛУ

Незважаючи на шок та обурення в усьому світі, складається враження, що трагічна смерть Айлана Курді минулого літа мало що змінила. Це сумний, але жорсткий коментар про нашу спільну гуманність, якщо вона взагалі ще існує.

Стає очевидним, що вплив фотографій та соціальних мереж, які ефективно спрацьовують на користь знаменитостей, виявили свою неспроможність мобілізовувати допомогу людям, яким пощастило менше. І справді, за шість місяців, що минули після смерті Айлана, незліченна кількість безневинних людей — чоловіків, жінок та дітей — загинули також, але їхні смерті можна було відвернути... Отже, перед нами постають дуже серйозні гуманітарні кризи, які не траплялися ніколи з часів останньої світової війни. Але тій байдужості у світовому масштабі, яку ми спостерігаємо, не може бути виправдання.

У час, коли масштабні стихійні лиха надалі залишаються основною причиною смертей та вимушених переселень, сьогодні найтривожнішим є те, що переважна більшість гуманітарних криз пов’язана з конфліктами, які є періодичними й довготривалими за своєю сутністю. Ніде не можна побачити це так очевидно, як у Сирії, де масовий вбивця із зовнішньою допомогою боровся проти власного народу, роблячи це безладно й безкарно.

Крім Сирії, гуманітарні кризи скрізь переходять кордони: це стосується Близького Сходу, Азії, Африки або будь-якого іншого місця. Сьогодні 125 млн людей в усьому світі потребують гуманітарної допомоги. Всього за десять років кількість переміщених осіб зросла з 60 млн майже удвічі. Ці цифри свідчать про людські страждання, спричинені ускладненням гуманітарних криз, нашою неспроможністю або небажанням розв’язувати їх і ще глибшою фінансовою прірвою між зростанням потреб та обмеженістю ресурсів.

Щось необхідно робити, і Туреччина прокладає шлях до заохочення міжнародної спільноти до дій не лише власним прикладом, а й конкретними кроками. Сьогодні, будучи основним гуманітарним донором, Туреччина також приймає найбільшу кількість біженців у світі — майже три мільйони. Найбільшою мірою це зумовлено війною в Сирії. Надання біженцям притулку та життєво необхідних послуг, таких як безплатне лікування, навчання у школах та професійне навчання — найбільший фінансовий тягар, який Туреччина була змушена взяти на себе майже самостійно.

Але наша гуманітарна дипломатія не обмежується нашим безпосереднім регіоном. Приймаючи людей, які зазнали лиха, незалежно від їхньої раси, віросповідання або етнічного походження ще наприкінці XV століття, сьогодні Туреччина реагує на будь-які гуманітарні кризи — від Гаїті до Непалу, від Гвінеї до Сомалі, від країн Сахелю до Індонезії. Наші гуманітарні зусилля спрямовані не тільки на те, щоб полегшити симптоми, а й на те, щоб вилікувати хворобу. Такий комплексний підхід включає в себе гуманітарну допомогу і допомогу в розвитку, а також він спрямований на боротьбу з першопричинами та рушійними факторами гуманітарних криз. Такий підхід орієнтується на потреби, і його можна найкраще побачити у країнах Сахелю або в Сомалі, де Туреччина проводила інтегровану політику в поєднанні із залученням багатьох учасників. Вона поєднувала офіційну допомогу з активною участю бізнесового сектору та громадянського суспільства, і завдяки цьому вдалося кардинально покращити життя незліченної кількості людей.

Хоч зусилля окремих країн, таких як Туреччина, мають ключове значення, міжнародна гуманітарна система не має потрібних коштів, і для людей, які стали жертвами криз, що їх ми спостерігаємо в усьому світі, час минає. Просто на карту поставлено дуже багато життів, і бездіяльність не може бути нашим вибором.

У цей критичний момент Стамбул прийматиме перший в історії Всесвітній гуманітарний саміт ООН, який відбудеться 23–24 травня 2016 року. Навряд чи вибір Туреччини як країни, де він має відбутися, є випадковим. Це — своєчасне визнання успішної гуманітарної дипломатії, якої ми завжди дотримувалися.

Всесвітній гуманітарний саміт стане життєво важливою платформою для подолання викликів, які постають перед гуманітарною системою. Крім питань відповіді на періодичні й довготривалі кризи та хвилі вимушених переселень, розглядатимуться також інші нагальні питання, наприклад забезпечення сталого надійного та передбачуваного фінансування на гуманітарні потреби. Також на саміті розглядатимуться такі питання, як можливі для використання інноваційні методи або шляхи розвитку локалізованих відповідей на гуманітарні виклики із застосуванням спеціально розроблених і зручних для користувачів підходів, а також питання гідності й безпеки під час проведення гуманітарних акцій.

Всесвітній гуманітарний саміт стане нагодою для того, щоби всі країни світу та їхні лідери почали діяти у час, коли мільйони людей перебувають на грані життя і смерті. Я пам’ятаю момент, коли вперше побачив фотографію Айлана, і я пригадую той безмежний смуток, що охопив мене, коли я подумав, яким самотнім та безпорадним був цей безневинний малюк... Хочу вірити, що ця фотографія чогось нас навчила, і для того, щоб ми почали діяти, нам більше не будуть потрібні такі фотографії...

Ми всі нестимемо відповідальність за те, що відбуватиметься далі з такими беззахисними людьми, які потребують нашої допомоги. Стамбул — це можливість активізуватися і спільно взяти на себе таку відповідальність. Ми закликаємо всіх світових лідерів приїхати до Стамбула на Гуманітарний саміт ООН і працювати разом з нами над пошуком рішень для тих, кому конче необхідна гуманітарна допомога.

Мевлют ЧАВУШОГЛУ, міністр закордонних справ Турецької Республіки, спеціально для «Дня»
Газета: 
Рубрика: